Чи врятує прихильників Макрона панєвропейська позиція та українське питання?
Зворотний відлік розпочався. Менш ніж за місяць, із 6 по 9 червня, усіма країнами Євросоюзу прокотяться вибори до Європарламенту. У Франції вони відбудуться 9 червня. Із 720 депутатів французи мають обрати 81 представника. І ще ніколи ці вибори не важили так багато у політичному житті Євросоюзу і Франції.
Цьому є кілька причин. Найперша – спільна з багатьма іншими країнами Європи, де праві популісти перебувають на неабиякому підйомі. У Франції спостерігається подібна тенденція.
Друга – Європа зовсім не така єдина, як виглядає у заявах багатьох її лідерів, щодо підтримки України. Третя причина – на європейські вибори у Франції дивляться як на проміжне бойове перегрупування з прицілом на наступні президентські, вже у 2027 році.
Попередні вибори до Європарламенту пожвавлювали політичне життя Франції, але не сильно зачіпали французів за живе. Насамперед, тому що це єдині пропорційні вибори у Франції. До того ж, їх результати якось не дуже були помітні на національному рівні. Більше на міжнародному, десь далеко від Парижа, в столицях Євросоюзу – Брюсселі та Страсбурзі.
Однак цього разу все інакше. Одразу два європейські "табу" були порушені останніми роками. По-перше, після Brexit європейці раптом усвідомили, що ЄС – це не фортеця, із Союзу можна спокійнісінько вийти. І тепер цього коника потенційного виходу з Євросоюзу постійно сідлають ультраправі в багатьох країнах. По-друге, розсипалася на друзки та виявилась ілюзорною ідея про те, що мир у Європі – це константа, і його вже не можна сприймати як належне. Усвідомлення того, що на континенті триває війна, та ще й таких небувалих масштабів, що сама Європа може її і не винести на власних плечах, – не може не тривожити.
Отже, ці вибори важать багато. І не лише для французів, але і для нас, українців. Від того, кого оберуть вони, залежатиме, наскільки надійно Європейський парламент буде підтримувати нас. Саме час подивитись більш уважно на фаворитів та на їхню позицію, зокрема щодо України.
Фото: X/EmmanuelMacron
"ЄВРОПА, ЯКА МОЖЕ ПОМЕРТИ"
Тон виборчій кампанії задав президент Республіки Еммануель Макрон. Він виступив із гучною, як вміє, заявою про смерть Європи. "Європа смертна, вона може померти!" – виголосив він у своїй сорЩопПравда, тут же видав свій рецепт реанімації та нового розквіту.
Проєкт Макрона фокусується на геостратегічній Європі, яка контролює свої кордони, спроможна захистити себе і перетворитися на міжнародного гравця, здатного конкурувати зі Сполученими Штатами та Китаєм. Стратегічна мета Макрона – зробити Європу реальною силою не лише у військовій сфері, а й у наукових дослідженнях та торговельній політиці.
Опісля Макрон не забув додати ще і про посилення контролю ЄС над міграційними потоками та про інші серйозні проблеми.
Промова про смерть Європи тривала ледь не дві години і плавно перетекла у програмну заяву його, макронівського, блоку на вибори. Це було настільки очевидним, що французький національний мовний регулятор попросив вирахувати час промови Макрона із квоти, відведеної президентській політсилі на передвиборчу агітацію. Адже саме таким була суть і зміст виступу: Макрон, як європейський лідер, не лише рятує континент, а й зайнятий порятунком власного блоку на європейських виборах. Бо з його партійним блоком справи кепські, майже як із сучасною Європою у його промові.
Фото: EPA
ЧИ ВДАЛОСЯ НАЛЯКАТИ ФРАНЦУЗІВ?
Чи поділяють французькі виборці таке песимістичне бачення Європи, як це виклав президент Макрон? Можливо. Але її майбутнє точно не на першому місці у переліку їхніх інтересів.
Дані опитування Ipsos, проведеного на початку травня (це регулярні заміри, що їх проводять спеціалізовані інститути на замовлення різних ЗМІ, цього разу Le Monde), показують, що очікування французів досить різні.
Відповідаючи на запитання, якими є для них пріоритетні питання в ЄС, французи поставили на перше місце міграційну кризу (42%), на друге – зміну клімату (36%), потім – майбутнє сільського господарства (35%). Спільна оборона ЄС турбує 28% опитаних, а зміцнення позицій ЄС щодо Китаю і США – 24%.
І лише 13 відсотків набирає питання допомоги Україні (при цьому варто відзначити, що більшість виборців Франції все ще підтримують надання цієї допомоги як такої). Отже, питання, означені Макроном як найважливіші у його "Смертній Європі", не є найпріоритетнішими для французів.
Однак такі акценти на "страхах" вийти з Європи та поверненні війни на континент не в останню чергу пов'язані з потребами мобілізувати французький електорат іти й голосувати.
ХТО ПІДЕ НА ВИБОРИ?
Франція розділилася навпіл, коли мова йде про інтерес до голосування. Близько 49% громадян заявили, що цікавляться європейськими виборами (згідно з опитуванням, проведеним ViaVoice для Radio France, France Télévisions та France Médias Monde 6 травня), і 48% опитаних заявили, що їм це не цікаво.
Виділяються лише вікові групи. Серед тих, кому найменш цікаво, люди середнього віку (35-49 років) складають 38%. А серед тих, хто хоче і буде голосувати, ті, хто старші 65 років, цілих 60% мають намір це зробити.
А тепер давайте поглянемо, за кого вони можуть і хочуть віддати свої голоси. У списків все ж є імена і обличчя. Отже, далі їх лідери відповідно до рейтингів, зафіксованих останніми прогнозами.
ЖОРДАН БАРДЕЛЛА, ультраправе "Національне об’єднання" Марін Ле Пен
28-річний Жордан Барделла – президент "Національного об'єднання" ("НО"), політичної сили Марін Ле Пен, зараз у ролі безсумнівного фаворита виборчих симпатій. Нинішній рейтинг – понад 30 відсотків голосів. Саме Ле Пен поставила колишнього речника своєї партії та лідера її молодіжного руху на перше місце у партійних списках ще на минулих європейських виборах 2019 року. Ризик виправдав себе, оскільки "НО" отримало перше місце на виборах, хоча тоді з відривом менше ніж в один пункт від списку макроністів. Відтоді Жордан Барделла замінив Марін Ле Пен на посаді голови партії, однак працюють вони в тандемі.
Жордан Барделла. Фото: X/J_Bardella
Молодий політик – зірка номер один соцмереж, де його просуванням займається окрема команда. Лише на акаунті TikTok у Барделли 1,2 мільйона підписників. Коли він через мережі скликає вечірку своїх прихильників, чверть Парижа паралізована чергою з молодих людей до місця зустрічі.
Ультраправий рух – тепер справа саме молодих, і саме Барделла є його уособленням. Найвищі показники популярності серед молоді, але водночас серед людей більш досвідчених його називають таким собі "ухилянтом". Барделла схильний уникати прямих відповідей на незручні питання. Так, після вікопомної промови Макрона він провів власну пресконференцію. Але на ній лише зачитав своєрідну відповідь президенту, проте на незручні запитання відповідати відмовився, щоб не брати на себе зайвий ризик. Утім, Жордан не завжди ухиляється від дискусій, але про це трохи згодом.
ВАЛЕРІ АЙЄ, президентський блок ("Renaissance", "Horizons", MoDem)
38-річна Валері Айє очолювала центристську групу "Renew" в Європейському парламенті після того, як її попередній голова Стефан Сежурне пішов працювати в уряд Атталя. Вона фахівчиня з бюджетних питань, випускниця Сорбонни, яка починала свій шлях у політику з депутата міської ради в своєму регіоні.
Валері Айє. Фото: X/ValerieHayer
Айє сама себе називає "дочкою фермерів, онукою фермерів та сестрою фермерів". Власне, можливо таке походження і винесло її у лідери списку на ці вибори, який формувався якраз у розпал аграрних протестів у Франції. Айє приєдналась до політичної сили Еммануеля Макрона у 2017 році, утім, ніколи не була там на перших ролях, виконуючи роль бойової ударної одиниці. Станом на зараз Айє відстає від Бардели майже вполовину – рейтинг макронівського блоку коливається між 16-17 відсотками, тоді як у Барделли сягнув понад 30.
РАФАЕЛЬ ГЛЮКСМАНН, лідер списку соціалістів
44-річний Глюксманн дихає в спину Валері Айє, за останніми даними їх розділяють лише кілька відсотків. Глюксманн набирає зараз до 14 відсотків, і його амбітна мета – випередити президентський блок.
Рафаель Глюксманн був обраний євродепутатом у 2019-му. Він позиціонує себе як найбільший "єврофіл". "Європа – це боротьба мого життя", – любить повторювати він. Його кампанія зосереджена на необхідності сильного Європейського Союзу перед обличчям іноземних держав, включаючи Росію Путіна.
Рафаель Глюксманн. Фото: X/Raphael Glucksmann
У кожній публічній промові Глюксманн наполягає, що Україну необхідно підтримувати ще більше і ще сильніше, аніж це робить нинішня французька влада. Він виступає за інтеграцію України до ЄС у середньостроковій перспективі – те, що відрізняє його від решти лівих, яким не настільки близька така ідея.
МАНОН ОБРІ, радикальна ліва партія "La France Insoumise" ("Нескорена Франція")
34-річна членкиня партії "LFI" також відпрацювала попереднє скликання в Європарламенті, де була співголовою групи лівих сил. На її думку, обов'язок Європейського Союзу – продовжувати фінансову, логістичну, гуманітарну та військову підтримку України. "Але в той момент, коли ви надаєте не просто оборонну зброю, а наступальну зброю, ви стаєте однією з воюючих сторін у конфлікті", – твердить Обрі. На її думку, майбутнє приєднання України до ЄС неможливе.
Манон Обрі. Фото: X/ManonAubryFr
Її партія вирвалась на 4 місце в перегонах та набирає 8 відсотків підтримки. За словами соціологів, усе через їхню палестинську активістку Ріму Хассан. Відколи у Франції почалась хвиля пропалестинських протестів, Хассан та Обрі не сходять з екранів.
ФРАНСУА-КСАВ'Є БЕЛЛАМІ, лідер списку Республіканців
Франсуа-Ксав'є Белламі. Фото: X/fxbellamy
Викладач філософії Белламі вже очолював список партії на європейських виборах у 2019 році. Зараз у консервативних республіканців рейтинг плюс-мінус 8 відсотків, як і в лівих радикалів. З приводу українського питання Белламі під час останніх дебатів заявив таке: "Ми, очевидно, повинні підтримати, але зброєю та боєприпасами". Війна в Україні "повинна закінчитися, коли українці вирішать вести переговори про мир на їхніх умовах", – каже Белламі, – "і не нам це вирішувати". "Наша роль полягає в тому, щоб підтримати Україну, щоб вона була в якомога сильнішій позиції", – додає лідер республіканців.
МАРІ ТУССЕН, Екологи
Марі Туссен – також депутатка минулого складу Європарламенту, яка стала відомою на активістській сцені завдяки справі проти французького уряду, яку вона виграла у 2021 році. Екологи – наші давні французькі "союзники". Вони і за використання 200 мільярдів євро заморожених російських активів, і за створення всіх можливих фондів на підтримку України. Вони чітко знають, що віддавати Україну Путіну не можна, бо Україна – це житниця, і вона має "стратегічні метали перехідного періоду", як пояснює голова списку "Екологів".
Марі Туссен. Фото: X/ecologiejustice
У Туссен стабільні 6,5 відсотків підтримки виборців. Тож за 3-відсоткового порога вона потрапляє в парламент.
МАРІОН МАРЕШАЛЬ, ультраправа консервативна партія "Reconquête!"
У онуки Жан-Марі Ле Пена та племінниці Марін Ле Пен, Маріон Марешаль, такий же рейтинг за місяць до виборів, як і в екологів. Вона вже давно не активістка сімейної партії "Національний фронт". Під час минулих президентських виборів 2022 року оголосила про свою підтримку ультраправого письменника Еріка Земмура – президента партії "Reconquête!", і зараз є лідеркою списку.
Маріон Марешаль. Фото: X/MarionMarechal
Останнім часом Марешаль регулярно висловлювалася на підтримку України, що з вуст лідерки, яка завжди активно підтримувала Росію і їздила до анексованого Криму, звучить дивно. Біс, як завжди в деталях. "Ми можемо бажати перемоги Україні, але при цьому не хотіти вести війну від її імені", – каже вона. Червоні лінії – це війська в Україні, членство України в ЄС та її інтеграція в НАТО. Інтеграцію України до ЄС у майбутньому вона називає смертю для французького сільського господарства.
ЯК МАКРОН ПРОПОНУЄ СПАСАТИ ЄВРОПУ (І СВОЮ ПАРТІЮ)
6 травня передвиборчий штаб макроністів представив свою програму під гаслом "9 червня ми потребуємо Європи". Вона співзвучна з промовою, виголошеною в Сорбонні президентом Макроном.
Флагманська пропозиція – створення фонду для підтримки європейської оборонної промисловості на тлі вторгнення Росії в Україну, а саме намір зібрати 100 мільярдів євро за рахунок позики через Європейський інвестиційний банк. Спеціальна "Європейська преференція" має законодавчо закріпити, що замовлення на озброєння повинні розміщуватись у континентальних виробників.
У програмі, до речі, немає жодної згадки про розширення Європи. "Ми не ворожі до розширення в принципі, на відміну від деяких інших, але існують етапи, умови, терміни, ми не говоримо про розширення завтра вранці", – прокоментував один з авторів програми Клеман Бон.
ЯК ПАРТІЯ-ЛІДЕР БАЧИТЬ УКРАЇНУ
Між офіційною лінією Марін Ле Пен та Джордана Барделли немає різниці. З початком війни вони, звичайно, засудили російський наступ, але… Коли йдеться про допомогу Україні – вони виключають наступальні озброєння. Коли йдеться про санкції проти Росії – вони виступають проти енергетичних обмежень. Вони також бачать можливим визнання російського Криму.
Але два лідери часто мають розбіжності в тональностях. Наприклад, молодий політик може сказати, що "Росія здійснює ескалацію вже два роки", а от перевірений боєць Ле Пен використовує термін "ескалація" винятково для опису Макрона, називаючи його "розпалювачем війни" та "перешкодою на шляху до миру".
Партія Ле Пен утрималась від символічного голосування у парламенті щодо стратегії Франції в Україні. Знов таки, на думку "Національного об'єднання", стратегія перетинає "червоні лінії", зокрема підтримку членства України в Європейському Союзі та НАТО.
Всі також пам'ятають про неоднозначні стосунки самої Ле Пен з Владіміром Путіним, та і про скандал з фінансуванням партії російськими грошима.
ЩО ПОКАЗАЛИ ДЕБАТИ МІЖ ГОЛОВНИМИ КОНКУРЕНТАМИ
У цих телевізійних "дебатах на ножах", як назвали їх у "Фігаро", цілі двох головних кандидатів були різними. Барделла міг просто тримати свій захмарний рейтинг, а от Айє потрібно було наступати. І вона старалась, як могла.
Макроністи вже давно наголошують на "нахабстві ультраправих брехати з апломблом". Вона звинуватила Барделлу у "дволикості", в тому, що він "говорить те, за що не голосує, і не голосує за те, що говорить".
Барделла був спокійним та іронічним і сказав, що він поважає опонентку, бо та має хоробрість представляти Макрона і балотуватись від його імені.
Він, як і Ле Пен, постійно використовують цей прийом – критику чинного президента у відповідь на всі дражливі питання. Власне, і Макрон, і Айє відповідають "Національному об’єднанню" взаємністю. І хоч Валері згадала і бездіяльність Барделли в Європарламенті, і підтримку Brexit, і ще багато інших "невизначеностей", навіть неголосування за резолюції по Навальному, це аж ніяк не допомогло. На думку журналістів, Айє не вдалося перемогти опонента.
СТРАТЕГІЯ ПРОТИДІЇ УЛЬТРАПРАВИМ НЕ ПРАЦЮЄ
Насправді розрив між більшістю та ультраправими в опитуваннях ще ніколи не був таким великим, нагадаємо: близько 16 відсотків у макроністів та понад 30 процентів у "НО". Тож подвиг євровиборів 2019 року, коли президентський табір фінішував лише на один пункт позаду ультраправих (23 проти 22), здається зараз недосяжним.
"Єдиний гачок, який вони знайшли, – це Україна та Росія, що дозволяє їм атакувати "НО" з боку патріотизму та суверенітету", – зазначає експерт з комунікацій Філіп Моро-Шевроле. Однак стратегії гострих словесних атак на табір Ле Пен більше не є успішними з точки зору рейтингів.
Голова уряду Атталь на дебатах у парламенті прямо називає "НО" прислужниками Кремля, їх особисто торпедує сам Макрон, кажучи, що вони "приховані брекзитери", які тримають Європейський Союз "в заручниках дискурсу брехні", але марно, це аж ніяк не допомагає.
Як сказав високопоставлений член партії більшості в інтерв'ю France Télévisions, "щоб протистояти Барделлі, ми повинні продовжувати викривати його самозванство і протиріччя. Але і це, схоже, вже не привертає уваги".
Габріель Атталь. Фото: X/GabrielAttal
У БІЙ ІДЕ ГАБРІЕЛЬ АТТАЛЬ
Останньою чарівною паличкою Макрона залишається Габріель Атталь. Призначення популярного і наймолодшого прем'єр-міністра П'ятої республіки свого часу і подавали як "зброю проти Барделли". Спочатку це дало надію, але пізніше Атталя почали підозрювати у грі на самого себе та турботу про власний імідж.
Раніше Габріель Атталь, у майстерності публічних дебатів з яким міг би конкурувати хіба що сам Макрон, наполягав на словесній дуелі з самою Марін Ле Пен. Але після президентського тиску все ж спустився і до Барделли. Отже, 23 травня уся Франція буде дивитись дебати Атталь — Барделла.
Який ще "адміністративний ресурс" міг застосувати Макрон? Хіба що власне ім’я.
Окрім делегування свого прем’єра на словесну дуель, Макрон іде на вибори практично особисто. Саме тому на передвиборчих плакатах Еммануель Маркон та Валері Айє зображені разом. Щоб точно ніхто нічого не переплутав. Тож 9 червня побачимо, наскільки портрет Макрона та підтримка всього уряду на чолі з прем’єром допоможуть президентському блоку.
Лідія Таран, Франція