У кожного з утікачів — особиста історія, але в усіх головна причина — погане ставлення до військових
Від початку вторгнення і, зокрема, минулоріч з'явилися непоодинокі випадки самовільного залишення військової частини (СЗЧ) або місця служби військовослужбовцями, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин. Декого з дезертирів судили, інших розшукували і повертали примусово, інші скористалися ухвалою закону №12095 про добровільне повернення на службу. У січні 2025 р. Головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський заявив, що близько 10 тис. військовослужбовців повернулися із СЗЧ до батальйонів резерву, а 4,5 тис. уже беруть участь у бойових діях. За його словами, більша частина військових, що повертаються із СЗЧ, ідуть служити в інші бригади. Але трапляється, що повертаються й у свої.
Чому військовослужбовці йдуть у СЗЧ, як складається їхня доля після повернення на службу? Відповіді на ці питання шукав кореспондент Укрінформу на танковому полігоні.
ДЛЯ ЧОГО ГАРМАТІ НИТКА ХРЕСТОМ
Військова вантажівка об'їжджає по периметру велику балку. Її то трясе на вибоїнах, то заносить на слизькій ділянці. Два десятки військових під брезентовим тентом тримаються за борти кузова, намагаючись всидіти на своїх місцях. Іноді машина пригальмовує – і крайній з полегшенням вистрибує на твердий ґрунт, відходить від дороги та займає свій пост, відстежуючи, щоб ніхто зі сторонніх не проник усередину умовного квадрата, де розташований танковий полігон.
Нарешті вантажівка доїжджає до потрібного місця, закидається догори брезент – і з нього висипаються бійці. Озираючись і розминаючи спини, вони, одягнені в чорні комбінезони, йдуть до танка, покритого свіжою матовою фарбою. Із цієї 72-ї танковий батальйон 128 бригади буде проводити штатні бойові стрільби.
Танк щойно повернувся до бригади з капіталки: міняли ствол, сьогодні перевірять його пострілом. Танкісти прийшли до бригади із СЗЧ, після навчального центру вперше стрілятимуть із танка: спочатку з кулемета, потім снарядом калібру 125 мм із гармати.
«Продюсер»
Заправляє тут усім «Продюсер», старший сержант батальйону. Я бігаю за ним і час від часу відволікаю своїми питаннями, він по змозі намагається на них відповісти.
— Перед стрільбами проводиться вивірка гармати. Щоб гармата влучала в ціль, яку визначає навідник, під неї треба підігнати приціл. На ствол хрестом кріплять нитку і наводять її на мішень на відстані 1600 метрів. Туди ж вінтами підкручують приціл, – пояснює головний сержант, стежачи за ниткою.
Вивірка гармати
— Кулемет пристрілюють боєм. Зараз поставимо мішень, будемо стріляти і теж підганяти приціл, – додає «Продюсер» і роздає екіпажам набої до кулемета.
Кулемет видав глухий постріл, ще один.
«Шоні»
— Хто збігає до мішені, подивиться, що ми там настріляли? – запитав у «юних» танкістів досвідчений сержант «Шоні», височіючи на башті танка.
— «Пончик» нехай біжить, він повний, йому корисно, – майже хором відповіли хлопці.
— Пончик-пончик… – заспівав задумливо «Шоні». – «Пончик» минулого разу як побіг, так півтора року бігав. Хоча ви тут усі такі бігуни… Біжи «Пончик», тільки швидко, нам ще з гармати стріляти треба, – під гучний регіт скомандував «Шоні». Це був не образливий сміх. Усі вони ходили у СЗЧ, і всі повернулися до війська.
Майже новий танк після ремонту виявився не дуже справним. Відмовила система керування вогнем, горизонт башти та вертикаль пушки перестали працювати від пульта керування. Довелося наводитися і робити постріл вручну, від лапки.
Постріл – виділення великої кількості енергії за дуже короткий проміжок часу. Вогненна куля виривається зі ствола назовні, витягується за снарядом і, тремтячи прозорим ефіром, зникає. Повітря стає щільним і б'є по тілу, оглушує ударною хвилею розриву заряду. Розмитий обрій відгукується луною.
Екіпаж робить два постріли, і його змінює інший.
Другим відстрілявся «Русік».
— Ну шо, розірвав мішень?
— Першу ні – стріляв з лапки, та під час пострілу зачепив ногою маховик азимута, тож башту повело трохи вліво. А другим пострілом мішень уразив, все чітко.
— Яке враження?
— Стріляти сподобалося, прикольне відчуття. Здивувало, що всередині не так чутно постріл. Думав, якщо зовні глушить, то там взагалі оглухну, а насправді в башті легше перебувати.
ПОЇХАВ ДОДОМУ ЧЕРЕЗ ШТУРМИ ПОСАДОК БЕЗ ВОГНЕВОЇ ПІДТРИМКИ
«Русік» – із Кам’янського, де до війни працював кранівником на місцевому меткомбінаті.
— На роботі сказали прийти у військкомат та звірити документи, – розповідає свою історію вже навідник танка. – З нічної заїхав у військкомат, через два дні вручили новий квиток і повезли до війська. Далі – житомирський центр навчання, Німеччина, де здобув фах «снайпер-марксмен», потім – бойова бригада і штурми посадок у Роботиному та Вербовому без вогневої підтримки. Тоді і зрозумів, якщо ще раз піду на штурм, там і залишусь. Тому наважився на СЗЧ. Спіймав попутку до Запоріжжя, на вокзал – та додому. Вдома – малий щасливий, жінка в шоці – рада, що живий і вдома, та лячно за наслідки. Біля жінки просидів дев’ять місяців, неофіційно працював – сім'ю годувати треба. Одного разу йшов на роботу, зупинилася біла «Нива», думаю, ну все, відпрацював я своє. Вийшли троє військових, пробили мене по базі, вручили повістку, та сказали, що пощастило, бо вперше попався. Думаю, нічого собі вперше, а те, що воював стільки, не зважається хіба? Але сперечатися не став, поспішив далі.
«Русік»
— Як же наважився повернутися до війська?
— Та дивишся новини – ворог тисне, підходить потроху, що сидіти? Вирішив повертатися. Знайомий зі 128 бригади сказав, що їм потрібен мехвод, що ставлення та умови нормальні. Поговорив телефоном зі старшим сержантом батальйону, розповів, як опинився у СЗЧ, уточнив про посаду й вирішив повертатися. Приїхав на той же вокзал у Запоріжжі, звідки тікав, як виявилося, повернувся на той самий напрямок. Зустріли, служу, тільки не мехводом, а навідником. Мені це ближче, в принципі, – той самий снайпер, тільки в танку. Та й з посади навідника до командира вирости можна. Мене і готують потихеньку на командира, викладають дві спеціальності.
— Вдається навчання?
— Все вдається, хто хоче навчатись, той навчиться. А я хочу, мені є з чим порівняти, про*бати танк на піхоту мені не дуже цікаво. Ніколи не забуду, коли танк криє дві доби, а ти сидиш у траншеї. Окоп теліпається, ти теліпаєшся, і яйця, ні разу не залізні, теж теліпаються. Може, тодій полюбив ці танки від страху, – зізнається «Русік».
Тим часом танк зробив один постріл і замовк. Щось у наступного екіпажу не зовсім склалося зі стріляниною. У хлопців не закрився до кінця клин затвора – і бойок не дістав до капсуля. Треба відкрити і закрити клин затвора знову, після чого виконати постріл. Це не кожен може зробити, коли ствол танка заряджений і була спроба пострілу. Бо траплялися випадки, коли відбувається затяжний вистріл – удар по капсулю стався, а постріл може бути і через 15 секунд. І якщо ви відкриєте клин затвора, а в цю мить станеться постріл, все вилітає назад у башту, все спалахує всередині, і детонує бк. Це позаштатна ситуація, і потрібен досвід, щоб у ній розібратися. Покликали старшого сержанта.
— Зараз, – сказав у рацію «Продюсер», пішов до танка й замінив навідника у башті. За хвилину танк «виплюнув» постріл. Старший сержант задоволений виліз із танка.
— Влучив?
— Аякже, – усміхаючись, відповів старший сержант.
Усе дитинство «Продюсер» провів біля кордону серед військових, де дуже багато знайомих носили форму. З десяти років у нього замість кедів були берці, в армії він із вісімнадцяти, з 2017-го у танковому батальйоні з перервою на 10 днів – 14 лютого 2022 року звільнився, щоб 24-го знов повернутися до своїх танків.
ЩОБ З ЛЮДЬМИ ПРАЦЮВАТИ, ТРЕБА НЕРВИ СТАЛЕВІ МАТИ
Ще в 2023 році він сидів у танку на посаді командира, тепер як старший сержант батальйону опікується особовим складом. Навчання особового складу, морально-психологічний стан, підготовка до ведення бойових дій, забезпечення, баня, годівля, медицина, турбота – все це на ньому.
— Кожен командир на будь-якому рівні повинен найперше дбати про особовий склад, про людей, бо людина, коли це відчуватиме, не захоче піти у СЗЧ і виконає поставлене завдання. Це дуже важка робота, щоб з людьми працювати, – нерви треба мати сталеві, мов ті троси, якими тягають танки.
— Слухай, ти ризикуєш, коли береш до себе хлопців із СЗЧ?
— Ризики є завжди: що із СЗЧ повертається людина, що приходить із цивільщини. Ми взяли із СЗЧ до батальйону близько десяти бійців. У кожного – особиста історія, але в усіх головна причина у СЗЧ – погане ставлення до військових, бо все починається зі ставлення до людини. Ми з кожним ретельно розмовляємо і беремо тих, хто бажає захищати свій народ і вчитися. Якщо бажання є, тут людина знадобиться, і їй тут сподобається. Головне правило – залишатися постійно людьми, триматися разом і йти до спільної мети. Тому що в єдності – наша сила – це моя улюблена фраза. А мета у нас – велика.
Тим часом усі екіпажі відстрілялись, залишалося перевірити, як викопаний новий капонір під танк.
— «Мазута», – дав наказ мехводу «Продюсер», – заїдь у капонір, тільки обережно, бо, може, він замалий для нашої машини.
«Мазута»
«Мазута» – мехвод із села біля Львова. На війну приїхав із Чехії, де працював на будівництві. Пішов у СЗЧ, щоб не потрапити у піхоту, бо каже, що любить техніку, а окопи не «вивезе» через здоров’я. До танків «Мазуту» повернули хлопці із ВСП, що «тормознули» його у Мукачеві, де він був у справах. Серед танків «Мазуті» подобається, він справно, «у притірочку», заїхав і виїхав із капоніра.
А я напросився в танк, де вмостився на місце навідника, – поруч із місцем командира, де сидів «Продюсер».
— Як тобі перші стрільби?
— Сьогоднішні стрільби – один із етапів у підготовці танкістів. Вони мали відчути на собі, як це – бути в танку, коли він стріляє, – це дуже важливо. Деякі бояться… Уяви, ти сідаєш у танк, зачиняєш люк, там темно, і в таких умовах треба знати, де і яка кнопка є. А їх тут багато, і треба на автоматі запустити систему керування вогнем, виконати певний порядок дій і зробити постріл. Для цього потрібно зродитися з танком. А сьогодні вони цілилися і стріляли вручну, а це ще складніше, і сьогодні вони справилися з усім, сьогодні вони молодці.
— Слухай, а чому саме танки?
— Танк – дуже грізна та універсальна зброя. Він може виїхати на бойове завдання і стріляти як артилерія зі закритих позицій за 8 кілометрів, а потім завести двигун, під’їхати впритул і «розмотати» будь-яку посадку чи квартал у місті. Коли танк виїжджає на пряме наведення, страшніше від цього нічого не може бути, – це вам скаже кожен піхотинець.
— Слухаєш новини про Трампа, про його мирну угоду?
— Я на все це не відволікаюсь. Наша робота – тут, і звідси важко слідкувати за тим Трампом, – майже гидливо відповів «Продюсер».
Я глянув назовні через ствол гармати, і через нього справді важко побачити перемир'я, ще й від Трампа, там швидше побачиш кінець цього світу.
Довідково. Абревіатурою «СЗЧ» військові називають самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а також ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану. Кримінальним кодексом України за таке порушення передбачено покарання – позбавлення волі терміном від 5 до 10 років. 21 листопада Верховна Рада ухвалила закон №12095 про добровільне повернення на службу тих, хто вперше самовільно залишив військові частини або дезертирував.
Згідно з документом, розпочаті кримінальні провадження стосовно кримінальних правопорушень, передбачених статтями 407 і 408 Кримінального кодексу України щодо військовослужбовців, які вперше самовільно залишили військові частини чи місця проходження служби або дезертирували і добровільно прибули та висловили готовність про продовження проходження військової служби, не є підставою для відмови у продовженні військової служби таких військовослужбовців та дії їхнього контракту.
Окрім цього, 29 листопада набув чинності закон щодо порядку відновлення проходження військовослужбовцями військової служби, які вчинили ці види кримінальних правопорушень. Військовослужбовці, що під час дії воєнного стану вперше самовільно залишили місце служби або вчинили дезертирство, мали добровільно повернутися на військову службу до 1 січня 2025 року. Згодом Президент України Володимир Зеленський підписав закон, який продовжив можливість поставлення на облік військовослужбовців, які вчинили СЗЧ та добровільно прибули до військових частин, до 1 березня.
Дмитро Смольєнко
Фото автора