Історія з життя.
Помітила, що знайома помітно погарнішала. Зробила модну стрижку, схудла, купила нові джинси й радісно танцює перед камерою.
— Що з тобою? Ти закохалася? Отримала спадщину? Може, у лотерею виграла? — жартома запитала я. Але все виявилося набагато прозаїчнішим. Пані тимчасово роз'їхалася з чоловіком. Сталося це за таких обставин.
Голова родини, справжній патріарх і годувальник, завжди вважав, що сім'ю має забезпечувати чоловік. Ну а жінка — створювати йому умови найвищого ґатунку. Звичайно, вона може заробляти собі «на дрібні витрати», якщо захоче. Але в цілому розподіл ролей від цього не мав постраждати. Чоловік приносить додому великого, жирного мамонта, викликаючи заздрість сусідів. А дружина тримає дім у чистоті, піклується про дітей і радує годувальника, що повернувся з полювання. У принципі, до певного часу це влаштовувало всіх.
Сім'я прожила разом 13 років, у шлюбі народилося двоє дітей, молодший із яких лише нещодавно пішов у садок. Саме з його народженням і почалися труднощі.
Раптом голова сім'ї вирішив, що жінка з двома дітьми нікуди від нього не подінеться. Тим більше що її власні доходи, які й раніше презирливо називали «на дрібні витрати», значно скоротилися. Через це годувальник увів режим суворої економії і обмежив свої витрати на побут і дружину 15 тисячами гривень на місяць (всього він заробляв близько 45 тисяч, для невеликого містечка це непогано). Крім того, він оплачував комунальні платежі. На цьому внесок годувальника й обмежувався, зате вимоги його до організації побуту раптово неабияк зросли.
Першим дзвіночком стала особлива подача борщу. Чесно кажучи, не знаю, звідки це взагалі взялося, але чоловік вирішив, що просто налити собі гарячий суп із каструлі — це принижує його гідність. І вимагав подавати на стіл, чого раніше в їхній родині не було заведено. Ніхто з нас так і не зрозумів, звідки в простій робітничій сім'ї з'явилася сама ідея сервірування, але чоловік став «мудрувати»: то хліб не так порізала, то зелень не подала до столу, то тарілку не з того боку поставила.
Потім з'явилася ідея подавати сніданок — це буржуазне нововведення змусило дружину замислитися ще серйозніше, бо раніше у них було два сценарії. Перший — разом пити каву, весело роблячи бутерброди (кожен собі). Другий — хто перший прокинувся, той пішов і поїв те, що знайшов у холодильнику. А тепер дружина мала подавати сніданок, причому, як можна здогадатися, не якийсь там, а вишуканий (добре хоч не до ліжка).
Останньою краплею стали капці. Мені навіть якось незручно про це писати, але коли голова сім'ї повертався з роботи, дружина обов'язково мала поставити перед ним теплі капці. Ці раптові капці через 13 років шлюбу стали для дружини сигналом чогось дуже поганого.
Коротко кажучи, ображена дружина завдала удару несподівано. Взяла та й подала на аліменти. Я не спеціалістка в юридичних тонкощах, як це було оформлено, але, наскільки я розумію, подати на аліменти можна й у шлюбі. І тепер вона за законом отримує гроші і збирається виходити на повноцінну роботу.
Чоловік був глибоко вражений цією зрадою й навіть пішов до мами (квартира спадкова, дружини). Говорив, що його чогось там позбавили і якось там обкрадено. Проте тепер вони, схоже, хочуть почати все спочатку на нових умовах. Без «годувальника» й «домогосподарки», а просто як двоє дорослих людей, відповідальних за дітей. Питання про гроші, наскільки я знайома з ситуацією, більше не постає.
Поділитися