І яке місце посідала у цій річній програмі українська тема
Гуляючи Каунасом – Культурною столицею-2022, часто й у багатьох місцях бачив, чув, відчував українську присутність. Це українські прапори, наші національні кольори, які зустрічаються на кожному кроці. Багато біженців: часто чути українську мову, переважно жіночі, дівочі голоси. І не тільки це. Російсько-українська війна внесла зміни і до програми Культурної столиці. Тут з'явився центр CulturEUkraine, куди можуть приходити українці зі своїми творчими ідеями та втілювати їх: при мені дівчина з Ізюма відкривала свою невелику виставку, яку нещодавно запропонувала і вже підготувала.
А ось і великі роботи наших художників на трієнале сучасного українського мистецтва. Вони зібрані нашими мистецькими організаціями за участю Міністерства культури та інформаційної політики. Навколишнім це цікаво, важливо – можливість зрозуміти через мистецтво душу народу, який так бореться за свою свободу. Але є і щось більш загальне: тепер взагалі на все, що бачиш на виставках, у перформенсах, інсталяціях, дивишся крізь димну, багряну призму війни.
КУЛЬТУРНІ СТОЛИЦІ ЄВРОПИ. ВСЕ ПОЧАЛОСЯ З АФІН
Ідея визначати культурні столиці Європи і тим самим сприяти їхньому розкриттю перед світом з'явилася в 1985 році. Її висунули міністри культури Греції та Франції. Відповідно першою культурною столицею того ж року і стали Афіни. Що природно – де ще, якщо не там, де почалися європейські культура, мистецтво, наука, демократія. Щороку Єврокомісія розглядає подані заявки, а Рада Євросоюзу затверджує рішення.
Країни Балтії вступили до ЄС 2004 року. І, освоївшись у хорошій компанії, не відкладаючи, почали брати участь у програмі «культурної столиці». Спочатку, звичайно, головні міста. У 2009 році – першою з балтійських країн гостей як культурна столиця прийняв Вільнюс. Через пару років, 2011-го – Таллінн. 2014-го – Рига. І ось із цього року, починаючи з литовського Каунаса, зайшли, так би мовити, на друге коло, тепер уже з рівним проміжком у два роки. 2024 року – буде естонський Тарту, 2026-го – латвійська Лієпая.
Отже, Каунас. Дивовижне місто, яке в період між двома світовими війнами було столицею Литви. У 1920-1930-ті роки тут збудували безліч перлин модерністської архітектури. І коли переходиш від них до старовинних будинків (перша згадка про місто – 1361 рік), то з'являється дивовижне почуття живої історії глибиною у кілька століть.
У році, що минає, в Європі було три культурні столиці. Крім Каунаса це люксембурзький Еш-сюр-Альзетт, а також сербський Новий Сад (чий «культурно-столичний статус» раніше відтермінували через коронавірус; до речі, подавати заявки на «культурну столицю» можуть і кандидати в члени ЄС – Сербія, наприклад).
СПЕКТАКЛЬ У ТРЬОХ АКТАХ ТРИВАЛІСТЮ У РІК
Розповідати про Каунас-2022 і радісно, і важко. Важко вкласти в кілька сторінок події цілого року у великому, старовинному, цікавому місті (у Каунасі близько 300 тисяч жителів) на багатьох майданчиках, в музеях, галереях і просто на вулицях. Але… вперед! Річну програму тут розділили на три акти (вистава, яка триває цілий рік). І кожен із них починався великою подією, відкриттям у культовому місці.
Акт перший. Пробудження. 19-23 січня. Заходи розпочиналися на околицях міста та з кожним днем підходили ближче до центру Каунаса. 22 січня відбулося велике вечірнє шоу біля Жальгіріс-Арени, розташованої на великому острові на річці Німан. Вступна культурна метушня розбудила… Міфічного Звіра Каунаса. (Але про нього пізніше).
Німан. Фото М. Плепіос
Акт другий. Злиття. 20-22 травня. Каунас стоїть на двох річках, Німані та Нярісі. І в місці їхнього злиття місто колись починалося – із замку, що традиційно для середньовічної Європи. Це «Злиття» символічно поєднало в собі всі культурні вектори, що набрали силу. А водне шоу поставив британський режисер Кріс Болдуін.
Акт третій та останній. Контракт. 24-27 листопада. Для нього було поставлено спеціально написану оперу, привезено до міста світлові інсталяції з міст-побратимів та інших культурних столиць Європи. А закінчилося це прощальним аудіовізуальним шоу у передмісті Раудондваріс. Але що за «контракт»? Він про те, що місто Каунас після закінчення року культурної столиці житиме довго та щасливо. А Звір догляне виконання договору…
Контракт. Фото Г. Йовайша
Далі за логікою треба б розповісти про те, що це за Каунаський Звір. Тим більше, що книги, мудрі казки про нього видано й українською мовою. Але ні, після слів про «довге і щасливе життя міста» одразу згадуються наші Херсон і Харків, Кривий Ріг і Київ, Одеса і Запоріжжя, які перебувають під обстрілами, зруйнований Маріуполь і Бахмут, що зараз руйнується, інші міста.
Отже – треба розповісти про українську програму Каунаса-2022.
РОСЛИНИ-ОКУПАНТИ І ЛИСТЯ-ЗАХИСНИКИ
Я не міг наїжджати до Каунаса часто. Тому розрахував свій приїзд так, щоб у розпалі була виставка у рамках П'ятої трієнале сучасного мистецтва "Український зріз. UKRAINE! UNMUTED" (4 листопада – 4 грудня). Вона розміщувалася в будівлі колишнього Каунаського поштамту (це якраз один із тих чудових модерністських будинків, про які ми згадували). 17 арт-проектів, дуже різних, чудово підібраних, які справляють сильне враження. Приємно, що подивитися на них приходили, приїжджали українські біженці не лише з Каунаса, а й із усієї Литви. Це не кажучи про решту гостей.
Поштамт 
Алевтини Кахідзе «Інвазії»
Всі роботи цікаві, але хочеться зупинитися на тих, що прямо говорять про війну. Це, скажімо, проект Алевтини Кахідзе "Інвазії" (2022). На двох десятках аркушів формату А4 вона створює дивовижний образ російської агресії через рослини. Коли війна підійшла зовсім близько до її будинку, художниця не поїхала до мирних країн, куди звали її друзі та колеги. А повелася, як… рослина, котра вкорінена в землі. Алевтина, залишившись удома, ховалась від обстрілів у підвалі – серед буряків та капусти. Тоді ж згадався 2014 рік: сусіди попросили дозволу зрізати велику красиву рослину із символічною назвою «ваточник» біля її майстерні, бо вона… окупант. Тобто не місцева, вона опинилося тут, вдерлася до місцевого ландшафту – і захоплює територію. Подібно до російської інвазії в Україну! І далі – міркування художниці про світ, природу, буття, війну між рослинами та між людьми. Але коли ближче до фіналу це починає здаватися лише притчею, ти бачиш великий гербарій на стіні – з цим ваточником. Це надає всій мальованій розповіді якусь високу мудрість і достовірність.
«Захисний прошарок. Стіни. Листя»
А ось робота «Захисний прошарок. Стіни. Листя» Костянтина Зоркіна. Від великого залізного листа на підлозі відігнуті прямокутні смужки із дірочками-вікнами. Це стіни. Чи образи будинків? Чи будинки, від яких залишилися самі стіни? А між ними – п'ять величезних листків, які набагато вищі за будинки. Вони з дірочками – посічені уламками, проїдені гусеницями? І в якому зв'язку величезні листки і маленькі багатоповерхові будиночки – вони їх захищають? Хочеться вірити, що так. Що вони і є тим самим «Захисним прошарком». ППО залізної надійності.
ПЛАНЕТА ЗЕМЛЯ, ЯК ЖИТЛОВИЙ БУДИНОК І РАНИ ВІЙНИ
Вражає – простотою та силою узагальнення – проект Павла Макова «Mappa Mundi / Карта світу». Всі материки та країни нашої Земної кульки він випрямив, зібравши їх у прямокутний будинок (ну хіба що незаселена Антарктида кругла, начебто якась зала для урочистостей). І всі країни рівними стінами межують одна з одною. А всередині цього будинку – внутрішній дворик, за який Маков має Атлантичний океан із Середземним морем. Це все не тільки у вигляді план-схеми будинку Земля (1,20 м на 1,49 м), а й макету більшого розміру – 6 на 4,5 метра. Багато думок виникає, коли дивишся на таку прямокутну Землю на площині. Скажімо, дивлячись на квартиру «Україна», мимоволі думаєш про те, як добре було б розмінятися кудись по інший бік від внутрішнього дворика… Але – ні-ні, не треба дурних думок! Немає іншого виходу, окрім як давати відсіч буйному сусідові, що хуліганить, не тільки довбаючи стінку між нами, а й через квартиру нашого спільного сусіда.
«Mappa Mundi / Карта світу» 
«Зализуючи рани війни»
І ще одна робота, про яку не можна не розказати. Андрій та Лія Достлієви, «Зализуючи рани війни» (2016-2021). У 2014 році, невдовзі після звільнення Бахмута, знаменитого соляними шахтами, вони купили у його сувенірній крамниці соляну лампу у вигляді танка. А потім у прямому значенні слова вилизували його, фотографуючи те, що залишається. І так – допоки танк не зник. Ця робота не здавалася б такою цікавою та важливою, якби не розпочалася Велика війна 2022-го. Образно кажучи, арт-митці зализали солоні рани тієї війни – танка не залишилося, тільки мікро-лампочка, шнур та дерев'яна підставка. Але почалася нова війна, велика та страшна. І важкі, безперервні бої йдуть, прямо зараз, не перший місяць, у тому самому Бахмуті, де ЗСУ перемелює окупантів. Але втрачаємо й ми. І скільки років – після перемоги – нам зализувати рани цієї війни…
ТРИ ЗІРКИ КАУНАСА-2022: АБРАМОВИЧ, КЕНТРИДЖ, ЙОКО ОНО
Організатори розповідали, що слова про творчого Звіра Каунаса, який прокинувся, – це не просто гарний образ. Європейські партнери називали їх "командою Звіра". А все місто сприймало статус Культурної столиці як свою особисту справу, люди допомагали у різних організаційних питаннях (принагідно скажу – литовські волонтери в ці дні взагалі дуже багато працюють, збираючи та доправляючи різноманітну допомогу Україні). Каунас-2022 весь рік був прикрашений символом події – стилізованою літерою "К". По-різному на різних вулицях. Особливо варто звернути увагу на К-тотем, встановлений на площі Установчого Сейму. Це братський К-подарунок від бельгійського міста з назвою на ту ж літеру, Кортрейка, яке прагне стати культурною столицею Європи у 2030 році.
К-Тотем
Ну і на рекламних тумбах по всьому місту миготять обличчя трьох головних запрошених зірок Каунаса-2022. Декілька слів про кожного/кожну.
Серед них – знаменита сербська художниця Марина Абрамович. Її виставок я не застав – вони були навесні-влітку. Тоді ж вона провела у Жальгіріс-Арені лекцію «Перформанс. Минуле. Сьогодення. Майбутнє». Переказувати її не будемо, згадаємо лише головну для нас тезу: «Я перша з митців, хто в перші дві години війни засудив військові дії та путіна», — сказала Абрамович з гордістю.
Друга зірка – Вільям Кентрідж. Це відомий південноафриканський художник. Його батько – з литваків (литовських євреїв). Організатори поділилися тим, як непросто було їм умовити художника на участь у Каунасі-2022. Він мав важке уявлення про це місто, де в роки Голокосту було знищено тисячі євреїв, а пізніше, за радянських часів, цю тему наказали забути. Але вмовили!.. Багато годин анімації, зробленої автором у 1998-2020 роках; інсталяції; графіка; 28-хвилинний філософський відеофільм, що транслюється на три стіни, були зібрані у Національному художньому музеї ім. Чюрльоніса. Тут вражень так багато, що важко щось сказати окремо.
Кентридж – художник у найзагальнішому значенні слова, що поєднує у собі і режисера, і філософа, і історика.
А ось Йоко Оно довго не сперечалася і одразу погодилася привезти свою експозицію до Каунаса, бо Литва для неї країна не чужа. Хтось тут може припустити, що Джон Леннон мав литовське коріння. Та ні, тут сюжет інший. У 1950-х роках у Нью-Йорку японська художниця, яка тільки починала, феміністка і пацифістка Оно співпрацювала з литовцем Мачюнасом. А її перша персональна виставка відбулася 1961 року в галереї AG, одним із засновників якої був Джордж (Юргіс) Мачюнас. Всю осінь у Каунаській картинній галереї проходила виставка Йоко Оно «Навчальний сад свободи». Про її експонати можна розповідати довго, бо основний принцип Оно – спонукати задуматися, залучити до мистецької діяльності. Але обмежуся лише «Синьою кімнатою». У її центрі стоїть перевернутий човен. А у куточку набір фарб: від темно-синьої через блакитну – до білої. І пензлі. Заходь – малюй, що душа просить. Побачивши біля входу на самому верху напис Slava Ukraine, я теж вирішив зробити свій внесок у мистецтво. Як раз у центрі хтось ніби спеціально для мене заготував, намалював порожнє коло. Я зобразив усередині його Тризуб. І вся кімната заграла новими смислами.
«Навчальний сад свободи»
ГОЛОКОСТ, ГЕНОЦИД, ГУЛАГ І… МИСТЕЦТВО
Після початку повномасштабної війни, після того, як загроза повного стирання агресором української ідентичності, геноциду українців стала очевидною, ми почали більш глибоко та усвідомлено ставитися до жахів Голокосту. Настало розуміння, що це не якась давня трагедія, а історія, яка може повторитися. Ще й тому, а не лише з поваги до пам'яті загиблих, треба про неї пам'ятати.
Тема литовських євреїв, литваків, займала велике місце у Каунасі-2022, у тому числі у суспільному просторі: фестиваль, зустрічі, конференція. Але якщо говорити про мистецьке втілення, то треба згадати роботу Брюса Кларка, уродженця Лондона, який останнім часом мешкає в Парижі. Однак важливіше те, що Кларк теж – нащадок литваків. До того ж він є автором скульптурного проекту «Сад пам'яті», присвяченого жертвам геноциду тутсі в Руанді.
Робота Кларка «Ecce Homo: Ті, хто залишилися», що складається з двох частин, експонувалася в ближньому передмісті, Каунаському музеї IX форту. Тут, в одній із споруд старої фортеці, нацисти знищували євреїв. Перша частина роботи Кларка – яскрава, страшна фреска «Коли ми були деревами» у дворі форту з деревним вугіллям, насипаним під малюнком. Друга частина – інсталяція «Ті, що вижили у підвішеному стані» у будівлі форту. У заґратованій кімнаті до стелі підвішено три кокони з фігурами людей у них. І тут же Брюс Кларк проводить пряму паралель Голокосту з іншими геноцидами, розміщуючи за цими фігурами три сувої: зі словами невільниці Аушвіца; жертви руандійського геноциду, яка вижила, і українки, котра пережила насильство в російському полоні, але також залишилася живою.
«Ecce Homo: Ті, хто залишилися»
Зло єдине у своїх проявах, воно лише змінює форму, обличчя. Тому з роботою Брюса Кларка співзвучна інша велика виставка, яка демонструвалася в Літературному музеї, «Простори / відстані, що долаються». Вона складалася з кількох модулів-кімнат – це переосмислення широко відомих у Литві мемуарів жертви сталінських репресій Далі Гринкявічуте «Литовці біля моря Лаптєвих». Страшні, надривні історії – у найсуворішу зиму 1942-1943 рр. у якутському селищі Трофимівськ далеко за полярним колом помирав кожен другий засланець.
ДОБРИЙ ЗВІР У ПІДЗЕМЕЛЛІ РОБИТЬ МІСТО ВІЧНИМ
І ось тепер уже можна розповісти про творчого Звіра Каунаса.
Ми щойно говорили про страшні події, про злочини злодіїв, які прийнято називати звірячими. Але, як кажуть любителі домашньої живності, – не ображайте тварин, найстрашнішим звіром на Землі стає людина…
Один із організаторів Каунаса-2022 Ритіс Жямкаускас вирішив, що до цієї події потрібно створити сучасну міську легенду. Так з'явилася ідея міфічного каунаського Звіра, який прокинеться у місті у певний час. Це добра істота – згусток енергії, творчості, мудрості.
Концепція, нескінченно далека від нудотних талісманів олімпіад та різних турнірів. Тому так важко було підібрати зображення Звіра. У конкурсі переміг художник Дарюс Пятрейкіс. Він так захопився роботою, що не міг зупинитися і не чекаючи оголошення результатів конкурсу малював-малював-малював історії, фактично – комікси зі своїм героєм.
Жямкаускас добре визначив отриманий результат: «Цей Звір – справжнісінький мешканець Каунаса. Він трохи незграбний і в нього багато енергії». З одного боку в ньому «закладені відлуння всіх легенд Каунаса», з іншого – він «дуже сучасний, навіть авангардний».
Представники європейських структур сказали, що така сучасна міська легенда стала першою в історії культурних столиць Європи. Сліди перебування Звіра тепер розкидані по всьому Каунасу. Що важливо, право використовувати його зображення мають усі. І, зрештою, видано стоси книг з ним і про нього – багатьма мовами, зокрема українською. Мені, наприклад, подарували «Як теплої літньої ночі Звір розмовляє з кухарем Васіляускасом про Щастя».
Сайт, присвячений каунаському Звірові, відкривається такими словами:
«Місто стає справжнім містом лише тоді, коли Звір поселяється в ньому, у його підземеллях. З цього моменту місто перестає бути тимчасовим. Воно стає вічним» ("Записна книжка містика", близько 1441).
Вже не знаю, чи існує у світі така книжка XV століття, чи це забавна літературна містифікація. Але хочеться вірити, що у всіх українських містах такий Звір оселився. Що ми його збудили. І що всі наші міста будуть вічними.
Якщо ж повернутися до Каунаса, то рік Культурної столиці закінчився. Але деякі виставки будуть відкриті ще й у 2023-му (з того, що я бачив – «Ecce Homo: Ті, хто залишилися» Кларка у великому та цікавому Музеї IX форту). Тож якщо доля приведе до цього прекрасного міста – відвідайте.
Олег Кудрін, Рига.