Вони справді працюють.
До грошей раніше ставлення було суто негативне. Багатьом з дитинства вселяли, що гроші — бруд і порядна людина своє життя ними не міряє, а слідує почуттю обов'язку. Притискувати людину, здатну отримати вигоду з лиха ближнього, в колективі називали куркулем. Однак на побутовому рівні люди наслідували безліч прикмет, які нібито обіцяли їм безбідне життя, інформує Ukr.Media.
Феншуй з минулого
Щоб гроші в будинку завжди водилися, слід було класти їх у різні заповітні місця. Дрібницю закладали в нижні вінці будинків, що будуються, розсипали по кутах квартири. Особливо вульгарні громадяни клали їх під поріг, під придверний килимок у передпокої, і щоразу, коли про це пам'ятали, переступали через килимок і примовляли: "Я в будинок і гроші в будинок".
При цьому поріг був кордоном між будинком та простором вулиці — дрібниця, розсипана за порогом, означала наведення псування на господарів квартири — її не піднімали, руками не чіпали, а особливо вразливі жінки одразу бігли до знахарок.
З цієї причини ніколи не передавали гроші через поріг. Тому хто отримує чи віддає, слід було переступити через поріг, щоб опинитися в одному просторі.
Окремі та досить великі купюри клали під скатертину на кухні. Вірили: чим більша купюра, тим більше статків буде в будинку. Очевидно, місце вибиралося невипадково — обідній стіл здавна символізував достаток і був місцем, де щодня зустрічаються всі члени сім'ї.
З будинком була пов'язана і прикмета, що всю зарплату не слід витрачати в перший же день, а треба принести додому, щоб "гроші переночували". Тоді вони нібито частіше "приходитимуть до будинку". Іноді купюри клали під килим, що лежав на підлозі у найбільшій кімнаті.
Столові заборони
Загалом стіл в культурі людини продовжував залишатися чимось святим: за асоціацією, стіл у будинку — престол у храмі. Тому на нього не можна було сідати чи класти шапку — така "образа" призводила до того, що грошей у сім'ї могло стати менше.
Саме з грошима, з успіхом пов'язане повір'я, за яким на столі не можна тримати порожній посуд, адже порожній посуд чи пляшка у свідомості людини символізує недосконалість, відсутність чогось. Тому порожні пляшки та інший спорожнілий посуд зі столу одразу прибирали. Можливо, цей звичай був пов'язаний і з вірою давніх слов'ян у те, що в кожній порожній тарі обов'язково поселяється нечистий дух, чорт.
У деяких сім'ях заборонялося класти на стіл дріб'язок чи ключі від квартири. В інших — саме на стіл слід класти купюри, якщо людина приходила віддавати гроші після заходу сонця, увечері. Очевидно, це повір'я йшло з глибини століть, коли нічний час вважався часом, коли панують темні сили, сили місяця. Люди вірили, якщо віддати борг із рук в руки, з купюрами до іншої людини перейде й грошова удача. Або, можливо, не хотіли з грошима брати від боржника його "безгрошів'я".
У крайньому разі гроші слід було впустити на підлогу, а іншій людині слід було нахилитися і їх підняти. Цікаво, що раніше цьому правилу слідували деякі продавчині в магазинах — вечорами вони ніколи не брали гроші у покупців з рук в руки, а просили покласти їх на прилавок.
Нерозмінна купюра
Ще одне повір'я, якому слідували багато жінок, — це повір'я про нерозмінну купюру. Цікаво, що чоловіки зазвичай цьому значення не надавали — тобто були справжніми атеїстами. Жінок раніше вважали "ближчими до природи". Багато хто з них і справді завжди мав у гаманці "нерозмінну купюру" — купюру, яку не витрачали за жодних обставин: вона нібито "приманювала" в гаманець решту грошей. Цю купюру не тільки не витрачали, а й у жодному разі ніколи не позичали. Можливо, саме через віру в "нерозмінну купюру" у наших бабусь існувала приказка про те, що "останнє і злодій не бере".
Деякі люди відчували до свого гаманця особливе кохання: вони щодня перераховували гроші в ньому і акуратно складали купюри одна до одної, з любов'ю згладжуючи їх з усіх боків. Власне, це не було особливою вадою — ощадливість раніше була зведена в культ.
Змова на кинуту монетку та свист
Це повір'я було особливо поширене серед робітничої молоді.
Не можна піднімати дрібницю, тому що інші люди за допомогою відьом "зводять" на неї свої хвороби. Піднімеш дрібницю — піднімеш хворобу.
Особливо це повір'я стосувалося перехресть — вважалося, що відьми орудують саме на них. Цікаво, що цей звичай не стосувався великих купюр. Знайти таку купюру і підняти її вважалося везінням: "Везучий! До тебе гроші йдуть!" — говорили у таких випадках.
Особливо небезпечним вважалося піднімати із землі гроші на цвинтарі. Це стосувалося навіть такого випадку, коли на цвинтарі упускали свій власний гаманець. У такому випадку вірили, що гаманець упав не просто так, його хочуть забрати собі покійники. Тому людина від мертвих "відкупалася" дрібницею і примовляла, що гаманець "бере не чужий, а свій".
Якщо хтось хотів жити в достатку, то в його будинку заборонялося свистіти. Чому, пояснити ні хто не міг: "Не можна і все!". Насправді це повір'я корінням сягало глибокої старовини. Стародавні слов'яни по всій Східній Європі вірили, що свист — це спосіб спілкування чортів та взагалі нечистої сили.
Ночами свистіли тільки чорти, а в лісі ще й лісовик. Вірили: якщо сам свистітимеш, то на свист відгукнуться нечисті духи, злетяться до тебе додому — і тоді біди не обминути. Особливо небезпечно було свистіти в лісі, в коморах та в хліві.
До свисту вдавалися лише для того, щоб викликати вітер. Але при цьому ніколи не свистіли, якщо вітер "крутило", тоді свист міг викликати ураган і біду.