Я хотів відпустити свої “гріхи”: інтерв’ю з автором відеосповіді Absolvo Te

Російськомовний режисер з України створив патріотичну відеосповідь Absolvo Te, у якій розповідає свою історію відмови від російської культури.

Надзвичайно талановитий український режисер Олександр Хоменко створив кліп-сповідь «Absolvo Te – Відпускаю гріхи твої».

У відеоролику автор передає свої переживання та розповідає про особистий шлях відмови від русофілії. Одна з фраз, які озвучені у кліпі, передає всю любов хлопця до Батьківщини:

«Моя країна боролася за себе не 8, не 30 років. На молодому жіночому тілі – тисячолітні рани глибокі».

Я хотів відпустити свої “гріхи”: інтерв’ю з автором відеосповіді Absolvo Te

Я хотів відпустити свої “гріхи”: інтерв’ю з автором відеосповіді Absolvo Te

Олександр Хоменко

До початку повномасштабної агресії з боку рф Олександр Хоменко проводив унікальні та сучасні лекції-вистави. У досить ранньому віці — 16 років — українець став наймолодшим лектором Київського КОДу.

Після цього хлопець почав театралізувати власні виступи. Тоді його запросили до Вільнюса читати лекції з Пушкіна. Хлопець поставив 3 лекції-вистави про поетів – Пушкіна, Гумільова та Єсеніна.

Створив лекцію-спектакль про машини та антиутопію під назвою «Світ Після: 96» у FEDORIV HUB. Закінчив Kyiv Academy of Media Arts, працює режисером.

Журналістці 34 телеканалу вдалося поспілкуватися з Олександром та дізнатися, що саме надихнуло українця на створення такої чуйної відеосповіді.

— Як Ви розумієте слово «патріотизм»? Які асоціації воно викликає у Вас?

— Дуже цікаве запитання. Мені подобалася раніше, до початку повномасштабної агресії, така фраза: “Якщо людині немає чим пишатись, вона починає пишатися своєю нацією”. Це, здається, казав Шопенгауер. Я не був повністю згоден, але щось мені резонувало, тому що я був проти сліпого патріотизму. Тобто це добре, коли людина любить свою державу, коли вона за неї бореться, але це погано, коли вона вважає, що її держава — найкраща, та за її державу треба ненавидіти будь-які інші. Це дуже різний патріотизм. Чи був я патріотом до повномасштабної агресії? Напевно, що так, і в моєму випадку патріотизм найбільше проявлявся саме за кордоном. Бо як частина українського суспільства, у чому і була сповідь, до початку війни я про російську культуру розповідав, але коли я був за кордоном, і хтось чув мою російську, і такі: “О, раша!”, я казав: “Яка, до біса, раша?” — в мене палало все. Бельгійцям, португальцям, французам я розповідав про українських поетів, українську музику, українські народні звичаї, культуру, який класний Київ, який у нас Президент. Коли я був за кордоном, я відчував іноземну місію розповідати про патріотизм. Мені здається, що це (патріотизм) схоже на любов до батьків. Тому що ми не обираємо державу, у якій народжуємося, і не обираємо батьків. Іноді з батьками складно: хтось обирає жити без батьків у власному житті, є багато історій про сім’ї, де з батьками погані стосунки, та люди дзвонять матері раз на рік, тому що просто вже встигли посваритись, і нічого не можна зробити, хтось дуже прив’язаний до своєї матері з дитинства. Тому мені здається, що патріотизм — це те саме, що відносини з батьками: можна вважати державу своєю мамою.

— Що підштовхнуло Вас до вашої відеосповіді?

— Мені стало соромно за себе. Я почав відчувати себе іноземним агентом, який працював останні декілька років свого життя на якусь іншу державу, державу-агресора, державу мудаків та орків. Коли людина нейтральна було весь цей час, то в неї є вибір: або залишатися нейтральною, або вболівати за свою країну. Як і робить великий відсоток українців: вони не були дуже політичними, але усі розуміють, що війна — це жах, і те, що робить русня. В моєму випадку, коли я ще там у січні чи у грудні розповідав про російську імперію, про російських письменників, про російську історію. І тут у лютому ця держава робить такі речі — мені просто стало соромно, я не міг собі в очі дивитися в дзеркалі, якщо чесно. Я розумів: щоб виправити все те, що я наробив за роки своєї діяльності, мені треба тепер набагато більше працювати. Ми зараз робимо проєкт з українськими віршами, збираємо музичних артистів та осучаснюємо українську поезію. У нас вийде мініальбом з віршами Симоненка, Стуса, Зерова та Семенка. Я тільки повернувся з окупації і одразу зрозумів: щоб виправити на “вагах” ту частину клятої русофілії, якою я займався, мені треба зробити набагато більше, ніж звичайному українцю. Перше, що я можу зробити, це повідомити, що мені соромно, що я каюся. Перекладається “Absolvo Te” — “Я відпускаю гріхи твої”. Я не знаю чи відпустять мої гріхи люди, чи я їх відпущу, але це хоча б спроба. І друге, це знаходження на окупованій території та страх за свою кохану дівчину.

Я хотів відпустити свої “гріхи”: інтерв’ю з автором відеосповіді Absolvo Te

Я хотів відпустити свої “гріхи”: інтерв’ю з автором відеосповіді Absolvo Te

Олександр зі своєю дівчиною Машею

— Що ви хотіли сказати своїм відео жителям України?

— Якщо ви раніше, як і я, до цієї війни, робили багато чого, для того, щоб просувати культуру окупанта, у нас багато на території України людей, які любили Достоєвського, російську музику, балет тощо. Якщо ви до війни займалися просуванням чи хоч якось пропагандували, рекомендували друзям російську культуру, то зараз ви маєте робити набагато більше, промотувати та цікавитись українською культурою, ви просто мусите, щоб переважити ті самі “ваги сумління”.

— І наостанок, Олександре, яким ви бачите майбутнє України?

— Прекрасним та квітучим. Я думаю, що, по-перше, той дух патріотизму, який зараз підіймається, він нікуди не зникне, звісно, він не буде вже таким “гострим”, як зараз: люди кожного дня прокидаються і думають, що б зробити для власної країни. Але все одно ми будемо пам’ятати, як ми боролися за право називати себе українцем, що ми для цього робили і як ми об’єдналися. Тому мені здається, що все буде круто, все буде навіть краще, ніж раніше. З приводу економіки та міст, які постраждали, є гарний приклад — План Маршалла, його досить часто використовують. Це коли Захід допомагає відбудувати країну. Я не думаю, що нам варто лише сподіватися на Захід, але мені здається, що глобальна економіка, та економіка Європи ідеологічно буде підтримувати Україну. Тому що це гарний приклад демократії, яка перемагає тиранію. Життя, яке перемагає смерть.

Наприкінці інтерв’ю, Олександр Хоменко зазначив, що сам би ніколи не впорався, йому допомагали друзі та близькі:

«Мій друг, найкращий оператор України — Микола Шмундир, композитор Євген Дубовик та саунд-дизайнер Віктор Ткаченко, який будь-що може зробити музичним витвором мистецтва. Також моя дівчина Маша, яка надихає мене кожного дня», — доповнив режисер.

Джерело