Замість пасхальної форми — тарілка, замість кошика — піднос. Так готувалися до Великодня українці у Франції. Але спочатку про тих, кого зараз приймає Дніпро.
Родина Редько виїхала до Дніпра із Харкова. Живуть у нас півтора місяця. Евакуювалися з двома доньками. Найменьшій всього три місяці . Її мама Ольга розказує, що настрій на Пасху сумний, проте радують дрібниці. Погода та як дніпряни підтримують родину.
«Знайшли житло. Сусіди, колеги у Дніпрі, волонтери знайшли нам візок для маленької Вероніки, принесли дитяче ліжко, одягли нас . Тож, завдяки цим людям, які підтримують нас, ми і тримаємося. Проте сердце болить. Обстріли Харкова не припиняються. І в наш район, де у нас квартира , прилітають снаряди. Кожен день я захожу на кухню у зйомній квартирі і мені хочеться повернутися у свою кухню. Ми з чоловіком самі заробили на власну квартиру у новобудові. Ми запланували другу дитину. Але люди, які вторглися в Україну не дали нам цим насолодитися», — емоційно розказує Ольга.
Із чоловіком Романом вони купили паски поблизу на ринку. А продавали їх жінки із Краматорська. Допомагають дніпровській пекарні. Щодо яєць, то Ольга знайшла в інтернеті цікавий спосіб, як їх розфарбувати. Малюнок вийшов схожим на камуфляж. Ромальовували яйця усією родиною. 13-ти річна Софія згадує, що до війни цим займалися разом із бабусею у селі. На Великдень ходили до храму. Батьки Романа зараз на окупованій території. Їх село поруч з російським кордоном. Чоловік згадує мирний час і ледве на плаче:
«Настрою сильно святкувати немає. Так би до батьків та тещі поїхали. На травневі свята зазвичай зустрічалися із кумами . Вони теж зараз на окупованій території. У них, і у батьків господарство. Тож, залишились вдома. Ми з родиною, все одно на свято посидимо, прогуляємося із дітьми»
Великоднє бажання Софії — якомога скоріше повернутися додому. Щоб Україна перемогла і відбудувала все , що зруйновано.
Не всі переселнці зараз можуть приготуватися до свята. У деяких немає можливості ані яйця пофарбувати, ані до магазину за пасками вибратися . Аліна з родиною врятувалися із Маріуполя. Зупинилися у Запоріжжі. Живуть у профілакторії , харчуються в їдальні:
«До найближчих магазинів дістатися важко. На таксі можна. Проте під час сирен рух припиняється і до нашого профілакторію ніякий транспорт не їздить. Цього тижня у Запоріжжі було не спокійно. Я дуже перехвилювалася. Побоююся, що знову розпочнуться обстріли. Ми вирішили нікуди за пасками не їздити,» — пояснила Аліна.
Разом із родиною у профілакторії поселилися й інші жителі Маріуполя. І волонтери без пасок їх не залишили. Нагадали про свято. Привезли кулічі.
Евакуюються і дніпряни. Так, пані Лідія, відразу після перших вибухів , поїхала до доньки у Францію. І як би сумно не було , вирішили зробити на Пасху пиріг із французьских продуктів. Пиріг, тому що ані форм , ані глазурі для пасок за кордоном немає . А от рецепт пані Лідія взяла український, ще своєї мами. Разом з донькою зробили опару, тричі її потримали у теплій духовці , додали мигдалю та родзинок і випікли.
«Взагалі то наші бабусі вставали рано. О 5-6 ранку. Двері, вікна зачинялися. І ніякого шуму не має бути-поки господарка випікає паску. Помолится обов’язково треба. У цей час бажаю усім мира та здоров’я. Нашим захисникам — мужності та сміливості. Щоб вони вигнали росіян з нашої святої землі», — розкриває свої секрети пані Лідія.
В Ансі, де живе донька пані Лідії — греко-католицького храму немає. Чоловік жінки був родом із Галичини . Тож, родина ходила у греко-католицький храм у Дніпрі, поблизу Підстанції. У Франції до самого Великодня українці не знали, чи зможуть освятити паски. І зраділи, коли українська діаспора запросила священника — українця із сусідній Швейцарії. Він приїхав напередодні, привітав всіх та посвятив продукти. На зустріч прийшли і французи. Українці бажали один одному якомога скоріше повернутися у рідну країну.
Раніше ми писали про те, що мешканці окупованих територій масово відмовляються від ворожої «допомоги».