До повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Сіверську проживало трохи більше 11 тисяч осіб. Сьогодні залишається менше ніж 3 тисячі. Ці люди не хочуть залишати свої домівки.
«У нас тут зовсім погано. Без хліба, без води сидимо. Кожні десять-п’ятнадцять хвилин обстріли страшними касетними бомбами. І як би незручно так готувати», – каже місцева мешканка Ганна.
У Сіверську Донецької області немає ані води, ані світла, ані газу.
«Ми вже й забули, що таке купання. Дощ як іде — з даху наберемо води. Харю, ж.. пу помили — ось це все. А попрати? У тій самій воді. Труси-шкарпетки випраєш. А про купання не йдеться», — каже місцевий житель Віктор.
Поховати загиблих родичів та сусідів на цвинтарі у Сіверську давно вже неможливо. Людей закопують біля під’їздів. У кожному кварталі є одна чи кілька могил.
«Син доглядав онкохвору матір. Ну а вийшло так, що прилетіли «касетки» у двір. Вони за столиком там сиділи і їх убило. Тепер мати залишилася без годувальника», — розповів місцевий житель Сергій історію про знайому родину.
Магазини у Сіверську не працюють. Люди виживають за рахунок гуманітарної допомоги, але останнім часом волонтерів сюди приїжджає все менше через часті обстріли. Сєвєродонець Юрій прорвався і привіз із Дніпра 60 ящиків із продуктами на 180 осіб.
Люди активно розбирають продукти та дякують волонтеру. Серед іншого, Юрій привіз молока дітям, а військові передали місцевим хліб. Ті, хто залишаються у Сіверську і навідріз відмовляються виїжджати, все ще сподіваються пересидіти і вірять, що війна незабаром закінчиться.