Прикметною рисою розвитку національної економіки в останні роки стала тотальна деіндустріалізація, що призвела до посилення імпортозалежності та підриву потенціалу експорту товарів з високою доданою вартістю. Подолати таку ганебну практику має законодавство про локалізацію (локалізація виробництва – розміщення виробництв частин якогось товару іноземних компаній у тій же країні, де він вже випускається в готовому вигляді, з компонентів, що поставляються).
Верховна Рада України нещодавно прийняла закон про локалізацію конституційною більшістю голосів народних обранців. Тобто формально переважна більшість представників депутатського корпусу виступає за відновлення промислового потенціалу країни, а також виступає за те, щоб у держзакупівлях підвищувалася частка продукції вітчизняного виробництва.
Але не все так однозначно в реальній практиці господарювання. На думку відомого українського економіста Олексія Куща, державні органи та держкомпанії не купують українське не тому, що не патріотичні, а тому, що своїх аналогів належної якості часто просто немає.
«Ми не виробляємо багато видів промислової продукції і значна частина того, що у нас є як аналог, поступається імпорту або в ціні, або в якості, або і в тому, і в іншому. Хоча і тут є «ексцеси виконавця», коли Київ закуповує польські трамваї замість львівських, тому що поляки запропонували на кілька тисяч дешевше», – переконаний Кущ.
Зазначимо, що прийняття законодавства про локалізацію – це лише перший крок до відновлення власного промислового потенціалу, який втрачено в останні роки. Необхідною умовою є також доступ виробників промислової продукції до дешевих енергоресурсів та сучасних інноваційних технологій.
Економіст