Фото: Борівська селищна рада 
80% території громади ще знаходиться під контролем військ РФ.
Річка Оскіл розділила Борівську громаду на два світи. На правому березі вже майорять українські прапори, а місцеві мешканці частують бійців ЗСУ пиріжками, як усюди на деокупованих територіях. З лівого берега, який ще контролюють росіяни, жителі масово тікають у Старобільск — фронт усе ближче.
Із села Гороховатка на правому березі Осколу до Борової, колишнього райцентру — лише 10 хвилин на автомобілі. Так було до війни. Зараз із села, мабуть, швидше дістатися до Варшави, аніж на той берег. Мости зірвані, а під час відступу росіяни влаштували прощальний салют з артилерії по будинках гороховатців.
На території громади ходять «недобитки»
Із 9 старостатів Борівської громади поки що звільнили лише два, Гороховатку та Підвисоке. Гороховатка постраждала більше, бо на початку вересня, коли окупанти тікали за Оскіл від ЗСУ, вони обстріляли село з артилерії. Постраждало фермерське господарство «Нива-2006», там зруйновані виробничі приміщенні та контора. Пошкоджено й приватні будинки, під час артобстрілу загинув один житель громади. Школа в селі повністю знищена.
Підвисоке знаходиться трохи далі від річки, тому росіяни не дістали сюди зі своєї артилерії. Але під час окупації добряче нажилися.
«Школа ціла, але повністю пограбована. Винесли все — комп’ютери, всю техніку, навіть меблі. Розмерзлася система опалювання, бо коли вони зайшли сюди і все перебили, було ще холодно», — розповів KHARKIV Today голова Борівської селищної ради Олександр Тертишний.
Під час відступу росіяни обстріляли Гороховатку. Фото: Борівська селищна рада
У порівнянні з Ізюмом в цих двох селах не так багато руйнувань, але місцеві жителі повністю позбавлені усіх переваг цивілізації. Воду можна набрати в колодязях, а от електрики немає. Місцеві лінії електропередач, як виявилося, не пошкоджені, по ним хоч зараз можна пустити струм, але високовольтні лінії, що проходять далі від сіл, були зруйновані в ході бойових дій. Щоб їх полагодити, треба спершу розмінувати території навколо, тож скоро світла в селах не обіцяють. А от мобільний зв’язок де-не-де з’являється, щоправда, тільки в Підвисокому.
Ті, в кого є власний транспорт та бензин, виїжджають в Ізюм — звідти можна подзвонити і придбати якісь продукти на місцевому стихійному ринку. До сіл почали завозити гуманітарну допомогу.
«Виїхати можна, військові дають дозвіл. Але ще «недобитки» ходять на території громади, їх там виловлюють. Поліції ще немає», — каже селищний голова.
У Гороховатку заїхали представники СБУ — вони затримали кількох громадян, що під час окупації допомагали росіянам.
Борівчани тікають до Старобільска
З усіх окупований міст та селищ Борова, здається, була найтихішою. Окупанти не звозили туди депутатів російської думи, місцеві посіпаки росіян не піарилися в газетах, як це було в Ізюмі та Куп’янську. Та й бойові дії йшли далеко від селища. Втім, як і всюди, люди потерпали від свавілля російської армії, солдати та офіцери якої грабували установи та покинуті будинки. Час від часу на російських блокпостах зникали люди, решта жили в страху, бо були повністю відрізані від зв’язку з навколишнім світом.
Як і в інших окупованих громадах, у Боровій збиралися почати навчальний рік за російською програмою. 1 вересня школи так і не відкрилися, перенесли на 12, але почався блискавичний наступ ЗСУ, і більшість колаборантів дременули на Луганщину. Почали виїздити у бік окупованих громад сусідніх областей і звичайні борівчани. Останнім часом у селищі дуже гучно, тож люди тікають подалі від фронту. Шлях на вільну Україну через Печенізьку дамбу для мешканців Борової та навколишніх сел, на жаль, закритий — дорога на Печеніги лежала через Куп’янськ, а зараз поблизу йдуть бої.
«З людьми зв’язок є, ми постійно на зв’язку, хоч для того, щоб зателефонувати, борівчани їдуть аж у Старобільськ. Сьогодні дзвонили, кажуть, що останнім часом дуже шумно з боку Куп’янська і з боку Лимана. Люди виїжджають в окуповані селища Луганської та Донецької області, вони очікують, що буде загострення», — розповідає Олександр Тертишний.
У Підвисоке привезли продукти, а от на той берег річки шляху немає. Фото: Борівська селищна рада
Умови життя у Боровій та навколишніх селах останнім часом погіршились. Немає електрики, вода подається за графіком. У магазинах лишилось обмаль продуктів, бо раніше їх завозили з Куп’янська та Сватового, а зараз туди не доїдеш, найближча «цивілізація» — Старобільськ. У великому дефіциті пальне, тож їздять туди нечасто. У селі Піски-Радьківські ситуація навіть гірша, ніж в Боровій — води немає, а колодязів у селі не так багато, й вони обміліли. Місцеві жителі розповідають, що над селом часто пролітають ворожі літаки. Є інформація, що росіяни організовано вивозять людей із села.
Раніше повідомляли: Харківськими лісами ще бігають російські окупанти
«Нам учора військові дали 5 годин на збори, щоб звільнили будинки, так як будуть бойові дії. Були надані автобуси, пальне. дуже багато людей виїхали, залишились одиниці», — пише місцевий житель Олег у групі села в соцмережах. Ця інформація потребує перевірки.
Дані селищної ради частково підтверджують те, що росіяни намагаються позбутись місцевих мешканців, аби зайняти їхні будинки. За інформацією Олександра Тертишного, російський військових у Боровій лишилось небагато, але вони останнім часом ведуть себе агресивно, забирають транспорт у людей. Окупанти будують лінії оборони, окопуються вздовж річки. Фронт наближається.