Фото: А. Парамонов 
Будинок на Пушкінській вулиці, 19, який став окрасою міста, прославив архітектора, але виявився тягарем для власника.
Будинок на розі сучасної Пушкінської вулиці та Театральної площі поза всяким сумнівом прикраса нашого міста. Збудував його харківський купець Петро Максимович Селіванов, який володів у Харкові і іншими ділянками, на Садово-Куликівській та Московській вулицях. Дворове місце на Пушкінській, 19 купець Селіванов придбав на початку XX століття у вдови колезького асесора Марії Костянтинівни Яшникової, і це була надзвичайно вигідна в усіх відношеннях покупка!
Землі біля сучасної Театральної площі стали забудовуватися приватними будинками лише на початку XIX століття, коли рови та вали форштадта харківської фортеці були зрівняні. Площа, що утворилася, стала використовуватися для продажу сіна та іншого фуражу, дров, але більшою мірою хліба (зерна), оскільки тут же розташовувався хлібний запасний магазин. Площа іменувалася то Дров’яною, то Золочівською, то Хлібною, поки на Великій Німецькій вулиці фасадом на площу не збудували дерев’яний театр Штейна, і у 1820-ті роки ми її бачимо виключно під назвою Театральна.
Майбутня Театральна площа на плані Харкова 1804 року, під № 15 показаний хлібний запасний магазин, під № 21 тюремний замок, під № 22 соляний магазин
Кутове дворове місце на Театральній площі та Великій Німецькій вулиці було дуже вдалим: спочатку щоденна жвава торгівля дозволяла вигідно здавати в оренду приміщення, підвали та двір для фур і товарів. Пізніше, коли з’явився театр, маса публіки, що гуляє, розширила можливості домовласників: тут уже торгували продовольством, раз у раз орендували приміщення цирульники, торговці квітами, винами і солодощами. Враховуючи таку вигідність, належала ця ділянка місту, але з часом будівлі, розташовані на ній, стали приходити у занепад, і наприкінці 1870-х років було вирішено виставити її на продаж.
Купив її у 1879 році колезький асесор у відставці Олександр Іванович Яшников. Спочатку новий власник використовував колишні будівлі, серед яких був кам’яний одноповерховий будинок на підвальному поверсі. А у 1885 році він збудував новий кам’яний двоповерховий будинок, з цього ж часу тут розташувалася одна з найкращих на той час бакалійних крамниць купця Миколи Олексійовича Гладиліна. Пізніше у цей же будинок перейшов зі своєї майстерні годинниковий майстер Василь Синіцин, відкрилася перукарня «Жорж», орендував квартиру лікар-отоларинголог Степан Сурукчі.
Після смерті Олександра Яшникова домоволодіння на Німецькій, 19 перейшло у спадок його дружині Марії Костянтинівні. Чи були їхні діти Юлія та Олександр спадкоємцями, невідомо, про це немає інформації. Купець Селіванов, який купив у Яшникової дворове місце, зніс усі старі будівлі і за проєктом харківського архітектора Олександра Марковича Гінзбурга побудував триповерховий з мансардою кам’яний прибутковий будинок.
Фото: А. Парамонов
Якщо архітекторові ця будівля принесла славу і стала його візитною карткою, то купець Селіванов мало що виграв від витівки. Для оплати будівництва будинку на Пушкінській вулиці йому довелося закласти нову споруду у Земельному банку, щоб отримати позику у 45 000 рублів. Але покривати позику за рахунок оренди дохідного будинку та вигіднішого дворового місця на Московській вулиці (нинішній проспект) він не зміг. Незабаром йому довелося продати товариству Пономарьова і Рижова дворове місце на Московській вулиці, хоча це було найприбутковіше його підприємство з магазинами, синематографом і ресторацією. Також після 1912 року він продав свою садибу на Садово-Куликівській вулиці, де довго проживав і дуже любив це місце. У 1914 році Петро Селіванов зайняв одну з квартир у будинку на Пушкінській, 19 і жив у ньому, доки будинок не націоналізували більшовики.
Фото: А. Парамонов
У цьому ж будинку з 1913 року розташовувалися музичні курси Соловйова, а потім фармацевтичного товариства Харкова, які займали верхні поверхи будівлі. Сьогодні будинок дещо перебудований, незважаючи на те, що є пам’яткою архітектури. Протести громадськості та органів охорони пам’яток не дали результатів. На щастя, на його фасаді частково збереглися старі рекламні розписи магазинів та товарів, які тут розташовувалися до 1917 року, що робить будинок ще унікальнішим для нашого міста!