Усього 15–17 кілометрів від Кам’янця-Подільського, у мальовничій долині річки Тернава, розкинулося село Врублівці. Здавалося б, така близькість до одного з туристичних центрів не лише України, а й усієї Центрально-Східної Європи мала б зробити це село магнітом для мандрівників. Та поки що сюди доїжджають хіба що найбільш завзяті — ті, хто шукає справжні скарби поза протоптаними маршрутами.
Врублівці приголомшують краєвидами. Глибокий каньйон річки Тернава, що впадає в Дністровське водосховище, оточений скелями й залитий променями сонця — пейзаж, який не залишає байдужим. Тут хочеться зупинитись, вдихнути на повні груди та просто дивитись — довго, мовчки, із захватом, розповідають у ГО «Україна Інкогніта».
Окрім природних красот, Врублівці мають чим зацікавити й любителів історії. Хоча більшість археологічних пам’яток прихована під землею — це можуть бути як трипільські поселення, так і стоянки мисливців на мамутів — одна святиня у селі заслуговує на окрему увагу.
З пам’яток які можна побачити варто виокремити хіба що Покровську церкву. Перша Покровська церква тут постала ще В 30-х роках XVIII ст. Вона була дерев’яна, з трьома куполами, зведена на кошти прихожан під керівництвом колишнього місцевого уніатського священика Євстафія Тисовича. У 1821 р. вона була знищена пожежею. Тоді ж розпочалося спорудження нового храму, що здійснювалося за кошти прихожан та за підтримки поміщиці Марії Крижанівської. Церква розмістилася в новому місці, на горбі, на південно-східному краю села. Вона була освячена 1830 р. і була невеликою кам’яною, круглою однокупольною будівлею з навісом на 12 колонах із тесового каміння навколо.
У 1899 р. церкву перебудували: у круглій будівлі зробили прибудови для вівтаря і середньої частини на кошти місцевого землевласника генерала Єсаулова та прихожан. Іконостас у церкві був спочатку вимащений глиною та побілений вапном. 1842 р. був зроблений кращий іконостас, котрий, в свою чергу, 1879 р. був замінений новим.
Проте головним багатством Врублівців лишаються ландшафти. Це — справжній скарб для поціновувачів дикої природи, екотуризму, фотографії чи просто спокою. Можливо, саме важка доступність поки що береже цю місцину від масового потоку туристів. Але кожен, хто сюди потрапляє, забирає з собою спогади, які грітимуть серце ще довго.
