У рамках партнерського проєкту «Могили предків», який ГО «Україна Інкогніта» реалізує спільно з Відділом культури, національностей та релігії Городоцької міськради (Хмельницька обл.), проведено обстеження палацу представників знатної шляхетської родини Садовських (гербу «Любіч») у селі Велика Яромирка. Ця родина мала значний вплив, адже після Потоцьких володіла таким важливим містом, як Чортків, розповідає краєзнавець Дмитро Полюхович.
Згідно з дореволюційними реєстрами, останнім власником села був Фелікс Садовський. Проте серед місцевих збереглися перекази не про нього, а про якусь пані Садовську – ймовірно, його дружину чи дочку. Селяни згадують її як добру та щедру людину, яка справедливо оплачувала працю, підтримувала нужденних і не залишала людей у біді. Коли у 1917 році вона була змушена покинути маєток, усе село проводжало її з іконами в руках. Цей факт яскраво свідчить про її авторитет і шанобливе ставлення місцевих жителів.
Нагадаємо, що більшість поміщиків Поділля покинули свої маєтки ще в першій половині 1917 року. Це було зумовлено тим, що лінія фронту відкочувалася до Збруча, а регіоном блукали збройні дезертири. Проте не всі землевласники втікали лише від небезпеки – багато з них боялися справедливої розплати за жорстоке ставлення до селян. У цьому контексті показовим є факт, що палац Садовських не був зруйнований, на відміну від маєтків тих, кого місцеві мешканці вважали гнобителями.
Так, наприклад, розкішний палацовий комплекс XVIII – середини XIX століття у сусідньому Новому Поріччі, що належав графині Ігнатьєвій, був знищений дощенту. Подібна доля спіткала й маєток видатного російського вченого Сергія Виноградського в Городку. Виноградський, попри своє українське походження, мав яскраво виражені імперські погляди: він називав Україну «Малоросією», а війська УНР – «бандами петлюрівців», тоді як у своїх мемуарах тепло згадував білогвардійців Денікіна. Така позиція, ймовірно, і визначила ставлення селян до його маєтку.
Палац у Великій Яромирці залишається одним із найзагадковіших маєтків Хмельниччини. У відкритих джерелах – українських, польських, російських – про нього немає жодної згадки. Ба більше, польська Вікіпедія стверджує, що будівля була знищена у 1917 році, хоча насправді вона збереглася, зазнавши лише незначних змін. Наприклад, у бічних прибудовах з’явилися недоречні двері, а з фасаду зникла елегантна аркада портику.
Коли саме було збудовано палац і хто його архітектор – невідомо. Ймовірно, ця інформація може зберігатися в польських архівах. Аналізуючи форму та розміри цегли, можна припустити, що споруда датована принаймні серединою XIX століття. Проте не виключено, що її історія сягає ще XVIII століття.
Справжньою окрасою маєтку є велетенська кам’яна чаша, висотою понад два метри, що стоїть перед палацом. На перший погляд, вона здається бетонною, але насправді витесана з цільного вапнякового моноліту. Колись таких чаш було дві, проте одна близько 30 років тому впала з постаменту й розбилася.
Цей маєток, наповнений історичними загадками та пережитими буремними подіями, заслуговує на подальші дослідження. Його історія – це не лише доля родини Садовських, а й цілий пласт минулого, який ще чекає на своє відкриття.