21-річний нововолинець Юрій Кузьмінський, який був на острові Зміїний під час російського вторгнення, вже четвертий місяць знаходиться в полоні. З того часу рідні жодного разу з ним не розмовляли, не знають в якому він стані та в яких умовах перебуває.
Його сестра Богдана Чапюк звернулася до БУГу, щоб привернути увагу міжнародних організацій та суспільства до наших військових зі Зміїного, які з початку війни знаходяться в російському полоні. Щоб їх відвідав Міжнародний комітет Червоного хреста та їм надали можливість зробити один телефонний дзвінок до рідних, що передбачено Женевською конвенцією. Також вона благає, щоб міжнародні організації посприяли обміну всіх військових, які захищали острів Зміїний. Декілька хлопців вже обміняли, але в полоні ще залишаються приблизно 62 наших Героїв.
Він так пишався, що військовий
Брат у 18 років пішов на строкову службу, всі його називали Смайликом, адже він постійно посміхався. За місяць до дембеля він вирішив заключити контракт. Ми його спочатку відмовляли, на що він сказав: «Дайте мені зробити моє перше доросле рішення».
Він так пишався, що військовий та служить в морській піхоті. Постійно із захватом розповідав про навчання, які проводили на Змінному. І от в січні розпочались нові…
З першого дня війни ми втратили спокій
Я прокинулась від дзвінка о 6 ранку. Мені зателефонував брат: «Почалось повномасштабне вторгнення. В нас повна бойова тривога». Протягом дня він телефонував, щоб ми не переживали. Розказав про крейсер «Москва» і ще один корабель, який біля них знаходився. Спочатку якось не дуже було тривожно. А потім почалось: «Нас обстрілюють з артилерії», «Нас обстрілюють з повітря».
У цей момент єдине, що ми робили, це молилися. Потім брат зателефонував та сказав, що у нього сідає телефон, по можливості якось набере. Але струму вже не було, все на острові розбомбили з російського корабля.
Через пів години він подзвонив попрощатись, сказав, що любить нас і зв’язок пропав. По телебаченню в цей час говорили, що острів Зміїний тримають, хоча ми вже знали, що там щось не так, але зв’язок з островом був втрачений і ніякої достовірної інформації не було.
Вечорі ми почули, що 13 прикордонників загинули на острові
Не можу словами передати, що в цей момент ми відчули. Проте нічого не було сказано про морську піхоту, яка теж там була. Почали шукати хоч тих, хто також надіявся, що вони живі.
Ми добу перебували в шоковому стані, розбиті, в повній невідомості. На той час 26-го лютого ще не було створено усіх організацій. І ти в повному відчаї один однісінький телефонуєш до усіх знайомих, які служили, які поруч живуть, щоб дізнатись хоч щось.
За три дні вийшов сюжет на російському телебаченні про те, що всі військові з острова Зміїний живі. На ньому ми впізнали Юру, також своїх рідних впізнали й інші сім’ї, на той час ми спілкувалися в соцмережі. Тоді зрозуміли, що відео справжнє, бо перед цим росіяни випустили фейковий сюжет.
Ми побачили – живі!!! Живі – морська піхота, прикордонники, цивільні та ПВО. І радості не було меж.
Їх садять в автобус «Севастополь – Одеса»
В сюжеті була мова про те, що їм роздають сухпайок, вони всі цілі, що усіх військових з острова Зміїний садять в автобуси «Севастополь-Одеса». Вони мають підписати їхні документи та відправитися на Одесу.
Чесно, ми вже організувалися їхати, підрахували скільки займе дорога. Деякі родичі полонених вже навіть виїхали. Я шукала знайомих, які живуть в Одесі, щоб його також зустріли, щоб він не відчував, що один. І коли в той самий день вийшов сюжет на російському телебаченні, що нібито Україна відправила катери, щоб розстріляти військових, які здалися в полон, то тут наша сім’я зрозуміла, що не буде їх в Одесі, хоча дуже вірили в якесь диво.
Ми виявились праві – за декілька днів вийшов новий сюжет, де показали, як їх гарно годують, що їм дали переодягнутись, зробити дзвінок (двом людям із 82). Зняли колективне звернення, що з них ніхто не знущається і по вигляду хлопців, чесно, – ми в це вірили, вірили, мабуть, і самі хлопці, що скоро будуть вдома…Але військовополонених з острова Зміїний ніхто не відпустив.
Чотири місяці не маємо жодної інформації про своїх рідних
Цілковита тиша. Усі родичі хлопців, які були острові, почали тривожити всі інстанції, почали давати списки. Врешті ми почули омріяне: «Він списках на обмін». Відбувається перший обмін, цього разу він туди не потрапив.
Потім до мене зателефонували з Міжнародного комітету Червоного хреста та повідомили, що брат є в списках полонених, які росія подала до Женеви, а це означає: вони офіційно визнали, що він є у них в полоні. Думаю, значить найближчим часом буде точно вдома.Другий обмін – немає, третій – немає. І під час усіх обмінів, як нам повідомляли в Об’єднаному Центрі СБУ, росія щоразу їх не підтверджує…
російська сторона не дає змоги Червоному хресту їх навідати, надати білизну, одяг, засоби гігієни та зробити один телефонний дзвінок на який вони мають право.
І ось уже як чотири місяці ми не маємо жодної інформації про своїх рідних, їхнє місце знаходження, стан здоров’я та моральний стан. Хочеться почути хоча б його голос та дізнатися, що з ним все добре, щоб сказати йому: «Ти наш Герой. Ми на тебе дуже чекаємо. Ти скоро повернешся додому».
Ми щодня молимось, чекаємо. Хочеться, щоб за захисників Зміїного пам’ятали так само, як за захисників Азовсталі та всіх, хто боронить нашу землю.
Поширюйте цю новину, щоб якомога більше людей її побачило. Можливо, це допоможе визволити наших Героїв з полону.
