Традиційний передріздвяний і передноворічний ярмарок біля ринку у центрі міста поблизу стадіону “Шахтар” розгорнувся. Відсутність снігу не псує передсвяткових настроїв, хоча живі ялинки виглядають ув такому антуражі не настільки органічно і привабливо, як у часи нашого дитинства.
Але торгівля йде. Закликає металевим блиском куль та інших форм прикрас, сяє гірляндами з різними способами живлення, зеленіє штучними і живими деревцями, а ще – гуде розмовами.
От двоє підліток – кольорові теплі куртки, кольорові рюкзачки – барвисті карамельки. Розглядають ілюмінацію. Які краще – кульки більші, стрічки-led, а може оті червоненькі? Та продавець звертає увагу на те, що не всі працюють від мережі, є на батарейках, є які можна під’єднати до павербанка. У світлій курточці подруга вигукує:
А я й подумала, що то може не бути світла! Як ми записали би тоді твоїй сестрі вітання зі святами? На павербанку. Кульки.
Підходять двоє мам з візочками – дві білявки із чорними візками, одна у сірому спортивному костюмі і синій шапці, інша в теплій синій куртці та джинсах. Купують простенькі гірлянди типу “роса”. Перша говорить продавцеві:
Ну тільки має бути яскрава, бо ж маю начепити на візок, аби безпечно переходити через пішохідний перехід.
Продавець пропонує – ось кольорові, ось із жовтим теплішим і холодним білим світлом.
Друга каже:
Та що ти мучишся? Я беру кольорові, так гарніше. І точно буде видно! Нам кольорових на батарейках два комплекти…
Старша жінка жінка в сірому пальто – немов перешите з офіцерської шинелі радянського часу, але з більш жіночними гудзиками під бронзу та з притороченим хутром – несе в руках чорну шкіряну сумку, простує на ринок. Оглядає недобрим оком передсвяткову торгівлю і невдоволено бурчить:
Війна в країні, а їм аби гульки! Не мають куди гроші дівати…
Назустріч їй ішли молодші візуально років на десять, швидше за все, подружжя – і рухалися власне до ятки з гірляндами. Жінка в бузковім максі-плащі з капюшоном до коричневих чобіток і чоловік у темно-синій куртці та брюках, чорній кепці – збивав болото з сірих теплих черевиків . Він співчутливо киває буркотунці:
Не можна , не кажіть такого. У дітей має бути свято, в них і так війна забрала стільки всього …
Бабця злісно відрізала:Розпацяли тих дітей, ніяких поваг до старших! В нас не було празників ніяких…
Чоловік вже хотів щось далі сказати, але дружина потягла його геть, на алею до палацу культури.
Із ринку вийшли двоє молодих хлопців. У одному безпомилково можна було впізнати військового – характерні берці, браслет з паракорду, телефон протиударний – фотографував ятки з гірляндами. Інший більше до цивільного – чорні пальто і теплі черевики, в руках електронна цигарка. Але з розмови стало зрозуміло – обидвоє захисники. Каже товаришу:
Вже другі свята буду відзначати в пікселі.
Інший сумно зітхає:В мене то п’яті.І другу зиму як нема нашого штаб-сержанта. Ех, Володя…
Перший киває головою у керунку Стіни Надії:І перша зима, як тітка Клава так і не знає, що сталось із Сігвеєм.
Сповільнюють хід. Дивляться на прикметне місце на кутку стадіону.
Ну не знаю, Ром, я вірю, що він в полоні. От чогось вірю. Знаю, що сестра його ходила до якоїсь там циганки біля третьої шахти – та сказала, що вернеться додому.
Ну та, тільки ж не сказала, як саме, – і затягнувся цигаркою, – то таке і я можу наворожити.
Повз них швидким кроком пробігає жінка середньго віку в блідорожевій куртці та джинсах кольору індиго. Однією рукою притримує пару пакетів з покупками, іншою притискає до вуха телефон:
… тільки не треба кричати, сам винуватий, що переплутала картки, зате з твоєї купила все по списку. Вже біжу до лікарні, вже біжу – виїжджай з дому, якраз встигнеш. До речі, бачила Галю, її меншого, ага, Валерку, не мобілізували, то він сам пішов. Ну то ж по рекрутингу, буде дронщиком. Ну! Ага, от і я кажу, що молодець!
Хлопці провели жінку поглядами і гукнули:
Ну і ми кажемо, що молодець, бо країну треба захищати!
Засміялись і пішли до припаркованого авто.
Жінка махнула рукою ,прискорила кроки і почала доповідати чоловіку, що придбала на ринку.
До розкладки підбігають двоє школярів, різниця у віці візуально трохи за рік, клас десь 3-4, роздивляються іграшки :
О, така була в Каті, є на фото в інстаграмі!
А я таку хочу, попрошу маму купити!
Дивись, які великі лампочки на гірлянді!
За трохи з ринку виходить їх мама – з торбою , повною продуктів. Зверху лежать яблука. Запитує хлопців:
Що побачили?
Ледь не в один голос:Тут стільки всього!
Їх трохи штурхає старша жінка з хлібом у пакеті – їй терміново треба щось роздивитись. Саме там і більше ніде. Підганяє покупців:
Дайте доступитись, поставали ото …
Мама купує гірлянду-штору із живленням на USB:
Може у вас можна розрахуватись зимовою тисячею?
Продавець сміється:
Тут можна розрахуватись грошима. Готівка, картка?
Жінка простягає телефон до апарату. Питає вголос:
Куди ту підтримку дівати? Знову за комуналку?..
Старша покупчиня, обсмикуючи свої оливкове пальто, крутить у руках гірлянду:
Заплати за тепло і май спокій, погано, що не можна рахунок поповняти, так було добре попередній рік…
Продавець комусь телефонує, аби не вступати в діалог. Мама з дітьми відходять з придбаним.
Місто непокоїться, свариться, тужить, готується до зміни календаря. Завдяки тим, хто стоїть на сторожі нашої країни. Завдяки кому Україна є і буде!
Діалоги вулиць.
А раптом наступним будеш ти?
*Всі імена у статті змінено.
Автор – Марк Волинець
Джерело