Перший дзвоник, перший дзвоник пролунає – переливи, переливи золоті! Я сьогодні, я сьогодні починаю першу стежку у житті!
Перший день осені.
Цілий ранок веселу пісню про День знань наспівував племінник Макар, який цього року вперше піде до школи. Радіє! Батьки тішаться ентузіазмом. Відпросився з роботи, аби підтримати малого на святі. Подарував новий конструктор і пообіцяв, що на завершення першого класу при відсутності скарг від вчителів буде велосипед!
Перша лінійка запам’ятається назавжди – і навіть цей похмурий ранок.
Ті, хто привели дітей чи онуків не в перший, п’ятий чи одинадцятий клас не в такому святковому настої , та й їх менше. І розмови течуть життєві…
Он дві молоді бабусі, їм ще нема певно 50-ти – стильні,яскраві, барвистий одяг, окуляри, рюкзачки.
Одна бідкається – виїздить її манікюрниця, до якої ходила стільки років. І приймала неподалік, і робила так якісно, і ціни ще дуже гарні. Так чому виїздить? Разом із сином в Бельгію …
Легкий поштовх в плече – вибачаючись, відбігає чоловік в костюмі. Може, вчитель? Чутно, як в телефон каже: Мамо, я ж казав, що сьогодні забіжу хіба в обідню перерву. Все тобі принесу. Скинь на вайбер фото зі списком, що треба придбати. І нікуди не виходь – не рознось свій коронавірус по сусідах… Невже знову треба маски діставати?
Позаду стояли дві мами з візочками. Може теж когось привели на День Знань – або ж просто перехожі. Їх маленькі крихітки не плакали, чому красуні відчутно тішились. Обговорювали мультфільми.
Мініатюрна руденька в білому модному спортивному костюмі з блискітками та зеленій бейсболці негодувала: Хтось досі дивиться тих рускіх машу і ведмедя, ти ото уявляєш?
Її візаві, також білявка на спорті, тільки в сірих барвах, лаконічно підсумувала: В усьому винна держава, мали би заборонити, щоб не було доступу…
Перша засміялась: Кіра, не сміши, твоя мама досі сидить в однокласниках…
Кіра знітилась: Ну Олю, це ж інше… От скажи, а як вона ще може спілкуватися з родичами в самарі?! З подружками з інституту?
Оля резюмувала: У мене з 2014 року нема в росії родичів. Не кажучи про друзів. Дивно, що ви ще підтримуєте зв’язок…
Знову поштовх в плече. Знову вибачення. з натовпу виходять двоє чоловіків середнього віку. Один розповідає товаришу: Моя надумала зробити подарунок на день народження, на 55… О, і що на цей раз вигадала?
Перший відмахується зі злістю: Не ятри душу… Торт замовила. У вигляді шматка сала. Тобі – торт? Ну. Потім взнав від дітей ціну. Досі не говоримо… А от син молодець – Ілля купив заброди. Хороші, міцні – ух! Такі, як я давно хотів… Так чекай, Ілля ж … Ну, так, служить. Замовив по інтернету, то я забирав позавчора з пошти. Так що плануй на рибу, будемо перевіряти в робочих умовах. От золоту дитину маєш. Хай Бог береже його… Та не кажи… Он на чорній дошці біля входу в школу – його однокласник…
Перше вересня – особливий день, сповнений надій і турбот, хвилювань і посмішок. І червоною ниткою через все проходить війна, у закінчення якої ми всі віримо…
Діалоги вулиць.
А раптом наступним будеш ти?
*Всі імена у статті змінено.
Автор – Марк Волинець
Джерело