Так підраховуючи, раз на 4-5 років зима нагадує нам, що вона зима. І приходить з великою кількістю снігу, довжелезними бурульками, кучугурами і страшними цифрами на градусниках, що фіксують температуру. Комунальникам робота цілодобова, водіям ще ті атракції, квест і для пішоходів. Власники приватних будинків дістають лопати, також і свідомі та адекватні жителі багатоповерхівок беруться до роботи та відкидають сніг. А дітям забава — і санки, і ковзанки, і сніжки, і химерні споруди можна збудувати.
Кожен вихід з дому плануєш, бо чого виходити в таку негоду просто так? А місто вже ж живе, все ж гомонить… Біля відділення банку гнівно кричить у телефон огрядний старший мужчина:
Знаєш що, дорогенька? Ти би кидала ту роботу, бо люди вас, шахраїв, проклянуть! А приз, який мені обіцяєш, можеш запхати собі в , — у той момент за рукав дублянки його смикає жінка, яку спершу і не побачити, така тендітна, хоча шубка недешева на ній, — та за пазуху засунь! О!
Витирає роздратовано снігом почервоніле обличчя:
Ти бач, зарази! Галю, добре, що ми ідемо поновлювати пенсійні карточки, зараз будемо розбиратись, що то таке! Читав, що то недобросовісні працівники банку продають контактні бази!
Жінка благально дивиться:
Васю, та ж не треба … Ну нічого не трапилось…
Той дивиться зі здивуванням:
Галю, ми ще й в поліцію зайдемо, хай хоч заблокують номер тих скотиняк, бо ж когось таки розведуть, як твою дурнувату довірливу куму Сніжану!
Жінка знижує плечима, обтрушує від снігу чоловікову дублянку.
У магазині часто можна почути не тільки скарги, сварки чи негодування, а й цікаві рецепти. Чи, як каже моя галицька приятелька, переписи. Ошатна жіночка у строгому чорному пальто струшує на вході сніг із взуття та одягу і енергійно переповідає своїй приятельці, що зайнята такою ж справою:
… спробувала — вийшло чудово! І недорого, і ситно, і просто!
– То хто тобі таке порадив, Олю?
– Ой, та ти її не знаєш… Вероніка, ми робили колись з нею на фабриці, ще до інституту. То її баба готувала. Все елементарно: натираємо багато картоплі як на деруни. От як на саму дрібну тертку, на м’ясорубку. Аби не гратись, то я в блендер покидала, було ж світло. Ще можна додати цибулину. Мій Петро любить цибулю, то втерла багато, часнику теж вкинула.
– Цибулю не засмажкою, Таню?
– Ні, саме в картоплю. Воду можна не відтискати. Потім до стертоі картоплі – яйця, сіль, перець, які хоч там спеції ще, хороша сметана….
– А скільки?
– Та на око… А тепер – засмажка. Окремо робимо із сала, можна бекон, можна на олії, та цибулі. Перекидаємо засмажку до картоплі, розсипаємо по горщикам. О, якраз і пригодяться тобі ті горщики, що я тобі дарувала на ювілей! Тільки ще їх попередньо змастивши олією і запікаємо в духовці.
– Вговорила, ще би додати грибочків до засмажки!
– О, а ти думала, що готувати. І сиром потім притруси – гості будуть задоволені точно!
В магазині іду з кошиком до молочних продуктів. Там копошиться молода дівчина. З кимось свариться в телефоні:
Віко, ти уявляєш, в них тут нема безлактозних продуктів і веганських ковбасок! І тофу теж нема! І молока мигдалевого не знайшла. Що я буду їсти?!
Дивно було таке чути від особи у недешевій явно натуральній шубці та не менш натуральних шкіряних високих чоботах. Який час – такі й вегани…
Біля каси двоє хлопчаків намагаються придбати спиртне. Продавчиня строго запитує:
А покажіть-но паспорти свої!
Дістають смартфони — відкривають додаток “Дія”. Переглядає, дивиться, чи не скрін. Дістає свій айфон — тестить сканером QR-коди.
Ну, хлопці, бачу, що є обом 18. Бачите, в кутку камера, — киває головою. Всі троє — і я теж зауважив аж тоді — споглядають у немигаюче око технічного приладу. – Не хочеться штраф платити, такі правила. Нате Ваш коньяк…
На виході з магазину один легко штурхає іншого:
От нащо ти збрив бороду? З нею ти виглядав брутальнішим…
– А знаєш, як від неї лице чухається? – виправдовується товариш.
На пішохідному переході спробуй проскочити — вервечкою повзуть машини. Біля зупинки скупчилось вже трохи людей. Гніваються — нема вчасно автобуса. Воно й не дивно — сніг не спинявся. Грізного вигляду старша жінка у кремовому пальто радянського часу ( бачив таке на фото ще в баби ) тицяє пальцем у графік:
Та що ж таке? Вже цілих 15 хвилин чекаю! Де комунальники?!
Мама з донею років дошкільного віку — явно вертлявою непосидою, що активно зайнята витоптуванням снігу — відказує:
А як вчасно приїде по такій погоді? Чи не бачите, які сніговії? Чисть чи не чисть – стихія візьме своє…
Невдоволена жінка заводиться:
Тебе що, батьки не навчили нормально старшим відповідати? Як отак можна ? О, маєш, яка молодь пішла — невдячні, невиховані…
Зупинка завмерла. Але неочікувано малеча заступилась за маму:
Бабцю, нам в садочку не дозволяють так говорити з людьми. Як би сказала наша вихователька, за таке треба в куток стати і подумати про свою поведінку…
Люди приснули сміхом. Жінка полізла в телефон — комусь дзвонити. Середнього віку чоловік, який курив біля смітника, вибухнув реготом:
Ооо! Я це запам’ятаю, буду знати, як тещу взувати! На, дитино, розвеселила ти нас, – простягає з кишені куртки жменю цукерок, передає мамі.
Та вдячно кивнула, теж посміхаючись. І автобус завиднів — всі почали готуватись до посадки в транспорт.
У дворі будинку з дверей під’їзду кричить на зграю хлопаків, які бавляться сніжками, старша жінка в чоботах і пухнастому махровому халаті, розцяцькованому яскравими квітками — скандальна така любителька засідати влітку на лавочках і мити всім кості:
Перестаньте горланити, як ненормальні! Не маєте чим зайнятись? Батькам помагайте краще, бешкетники… Влаштували тут верески, нормальним людям не даєте відпочити! Ох, халамидники.
Дітлахи з улюлюканням втікають у сусідні двори продовжувати баталії. Визирає на балкон сусід, запалює цигарку:
Наталко, ну що ти така зла? Діти бавляться, тішаться. От коли ще таку зиму побачать?
Грізно гаркає до нього:
То тобі добре, Іване, маєш великий плазмовий телевізор і склопакети дорогі, а я на своєму ящику не можу нормально за їх криками подивитись серіал…
Той відрізав:
Так, а хто тобі з чоловіковою пенсією і регресом заважає поставити собі нормальні вікна? І телевізори зараз є бюджетні. Та і в тебе самої, чув, теж добра копійка виходить. Шкода мені твого Гришку, Наталко, шкода. Не даєш шахтареві нормально пожити на старості літ…
Наталка аж розчервонілась:
Ти не лізь в мій гаманець, куриш на балконі — то кури собі! Ич, жити мене буде вчити! Я вчителькою відпрацювала чи не половину століття! Математики вчила дітей!
– І що, вчителько? Себе чого не навчила? Отак подумати, то ж ти грошима розпорядитись не вмієш. А я зі своєї інженерської пенсії тисячу — а коли і більше — віддаю завжди на потреби військових. Вчителька … Нічого тебе життя не навчило! – гнівно спльовує з балкона на клумбу і гасить в попільничку цигарку, йде в квартиру, обірвавши діалог.
Розгнівана сусідка не має на кому зігнати злість, гучно закриває двері в під’їзд. Зима кутає місто у білу пухнасту ковдру. Десь загудів генератор — знову вимикають електропостачання. А місто живе, бореться зі стихією, готує смаколики, підтримує військо…
Діалоги вулиць.
А раптом наступним будеш ти?
*Всі імена у статті змінено.
Автор – Марк Волинець
Джерело