Осінь – це час магії, коли природа нам дарує яскраві кольори прохолодне повітря та незабутні враження. У моменти тиші під кронами дерев вона запалює найглибші думки. Саме така пора і надихнула ювілярку, директорку Нововолинського ЦПО Валентину Іванівну Приступу на тиху розмову серця з часом, на одкровення про життя…
Народилася Валентина Іванівна в годину великих випробувань – як для родини, так і всього народу. Батьків, як ворогів радянської системи, репресували і вислали в село Бухтал Тавдинського району Тюменської області, де вона і з’явилася на світ у жовтні 1955 року. Повернулася багатодітна сім’я в Україну, село Соснівку, що на Львівщині, тільки у 1958.
Терези долі ще не раз коливалися під вагою серйозних життєвих іспитів, що лише загартовували її стійкість.
Осінь – це коли природа говорить нам про те, як важливо відпускати старе, щоб зробити місце для нового. Щастя людини не має виміру. Проте щасливцями долі вважають тих, хто зумів перебороти труднощі, побачити й розкрити свій талант. Люди часто відразу простягають руки до зірок, забуваючи про квіти під ногами.
Та Валентина Іванівна вміла помічати красиве і цінне спершу біля себе, починала з малого, щоб досягти високого: закінчила Червоноградську середню школу, фізико – математичний факультет Луцького педагогічного інституту. Працювала вчителем математики та заступником директора з навчально – виховної роботи в селі Липки на Житомирщині. Саме там відчула в собі сили, що може багато зробити для дітей, батьків, суспільства.
А далі – початок трудової діяльності у Нововолинському ПТУ, створення сім’ї, народження сина, поступовий кар’єрний ріст. Валентина Іванівна дивовижно працьовита людина, сильна духом,
міцна знаннями. Вона твердо крокувала по життю, не відступала від своїх цілей, тому за підтримки педагогічного колективу та всіх працівників професійно – технічного закладу освіти у 2003 році стала директоркою цього навчального закладу, який очолює по сьогодні.
Крок за кроком, майже без відпочинку, разом зі згуртованим та дружним колективом зміцнює гарні традиції і впроваджує нововведення. Маючи високий рівень професіоналізму, вона вміє продукувати оригінальні та інноваційні ідеї.
Чітко усвідомлюючи, що молодь – це рушійна сила, а за професійною освітою – наше майбутнє, на всіх рівнях привертає увагу до проблем матеріально – технічного забезпечення центру. Бо ж посадові обов’язки керівника полягають не в тому, щоб чекати , «поки мине шторм», зникнуть проблеми самі по собі, а в тому, щоб іти вперед і навчитися «танцювати під дощем».
За її ініціативи було створено два навчально – практичні центри: сервісного обслуговування і з професій автомобільного транспорту та електротехнічного виробництва. Відкрито нові лабораторії з професії «Кухар», «Пекар», на базі яких функціонує «Кулінарний хаб».
Війна на території нашої країни стала потужним каталізатором змін в усіх сферах життя. І Валентина Іванівна відразу зрозуміла, що сьогодні особливого значення набуває необхідність підготовки молоді до будь – яких випробувань та формування практичних навичок, які б допомогли їм захистити себе, свою родину , країну. Проявивши наполегливість та здатність приймати важливі рішення, вона однією з перших у закладах професійної освіти Волині зініціювала створення та відкриття військового осередка з предмету «Захист України», на базі якого діє гурток «Vektor
Drone».
Директорка розуміє, що сьогоднішнє життя – це не лише проблеми, які потрібно вирішити, але й реальність , яку потрібно відчути. Тому активна участь професійного центру у волонтерських ініціативах дає можливість підтримати воїнів ЗСУ, вимушених переселенців, людей, які опинилися у важких життєвих обставинах, дітей – сиріт.
Валентина Іванівна як керівник нової генерації здатна бачити перспективу та планувати розвиток закладу. А її вміння будувати відкритий діалог, вислуховувати критику дають можливість успішно співпрацювати для вирішення спільних проблем з головами Поромівської та Нововолинської
ТГ.
Ця тендітна жінка у своїй оксамитовій порі життя залишається справжнім лідером, яка вміє надихати та вести за собою. Колектив цінує її професіоналізм та вимогливість, тому як мудрого керівника незмінно підтримує її вже двадцять два роки. А ще вона знана та шанована людина в місті, має неабиякий авторитет серед колег професійно – технічних закладів Волині, Львівщини, Хмельниччини та закордоння. Має високі нагороди від держави – нагрудний знак «Відмінник освіти і науки України» та носить почесне звання «Заслужений працівник освіти України». Але Валентина Іванівна не підкреслює свої успіхи, не претендує на особливе становище серед інших, почувається природно. Вона любить свій колектив, родину, любить ранкову каву та тихі осінні прогулянки містом, а ще… приємні і переможні новини.
Одкровення про життя довірила своєму заступнику з навчально-виховної роботи Олені Лешко.
