Фото: Генштаб Рік війни Росії проти України
За цей рік не лише весь світ дізнався про хоробрість і стійкість України, а й самі українці дізналися багато нового про себе та свої надздібності. Згадуємо основні події починаючи з 24 лютого 2022 року.
Навряд чи хтось зможе забути про те, як для нього розпочався день, що перевернув життя всіх без винятку українців, — 24 лютого 2022 року. Саме цей день став своєрідним «новим роком», від якого тепер і ведеться відлік. Кореспондент.net згадує найбільш значущі події, що сталися протягом цього періоду.
Початок
«Першою ластівкою» стала заява російського президента Володимира Путіна про те, що РФ визнає «незалежність» двох незаконних формувань — так званих «ЛНР» і «ДНР». А наймасштабніша війна на Європейському континенті з часів Другої світової розпочалася з оголошення Путіним 24 лютого «спеціальної військової операції», метою якої нібито були «демілітаризація і денацифікація» України. Згодом ці терміни практично вийшли з ужитку, бо й самі росіяни, схоже, не зовсім зрозуміли, що вони означають. Але суті це не змінило: щоразу вигадуючи нові «цілі», Кремль насправді прагне лише одного — стерти Україну з карти, як зауважив президент США Джо Байден.
Рано-вранці 24 лютого українці прокинулися від звуків вибухів: Росія завдавала ракетних ударів по центрах військового управління, аеродромах, військових складах, обстрілювала з артилерії кордони. Наступали росіяни і з території Білорусі, попри багаторазові запевнення її президента Олександра Лукашенка, що його країна «ніколи» не стала би брати участь у війні проти України. Вже близько сьомої ранку президент Володимир Зеленський оголосив про введення воєнного стану, яке одразу ж проголосувала Верховна Рада.
Протягом перших трьох днів повномасштабного вторгнення російські війська змогли значно просунутися в усіх прикордонних областях і вийшли на околиці Києва, Чернігова, Сум, Харкова, Херсона, Миколаєва, Маріуполя. Особливо важка ситуація склалася на півдні, де окупаційні війська форсували Дніпро й захопили Херсон. Також було захоплено міста Мелітополь, Бердянськ, Токмак Запорізької області, Маріуполь було блоковано із заходу.
Русский военный корабль, иди…!
Пізно ввечері 24 лютого Державна прикордонна служба України повідомила про захоплення росіянами острова Зміїний у Чорному морі. Тоді у полон потрапили українські прикордонники. Один із них перед цим встиг сказати фразу, яка відразу ж задала тон усьому наступному року. У відповідь на вимогу здатися, яка звучала з «русского военного корабля», прикордонник сказав: «Русский военный корабль, иди н…й!» Саме ця фраза стала першим мемом, який миттєво підняв бойовий дух українців. Відтоді її багато разів промовляли не лише українці, а й світові політики та зірки. А Укрпошта випустила марку, що стала культовою.
Перший «жест доброї волі»
Початковий план Путіна щодо захоплення Києва «за три дні» явно провалився. Росіянам не вдалося взяти столицю України в кільце й організувати блокаду міста. До кінця другої декади березня ЗСУ змогли звільнити від окупантів понад 30 населених пунктів Київської області, зупинити просування ворога в бік столиці, а на окремих напрямках навіть провести контратаку.
23 березня ЗСУ оточили частково окуповані Ірпінь та Бучу, а також Гостомель під Києвом. На той момент, за даними Офісу президента, у Київській області перебувало 12 тисяч російських військових, більша частина з них була взята в кільце. У Пентагоні тоді заявили, що українські захисники проводять успішні контрнаступи навколо столиці, відсуваючи лінію фронту на десятки кілометрів.
В останні дні березня російські війська оголосили про відхід до Білорусі начебто «для перегрупування сил» та залишили Чорнобильську зону. А вже 2 квітня Міноборони заявило, що українські військові звільнили міста Буча, Ірпінь та Гостомель і в цілому раніше окуповану Київську область від ворожих військ. Світу постало справжнє обличчя «російського солдата»: те, що залишилося після них у Бучі, буквально шокувало всіх. Небачені звірства росіян на Заході почали називати «бучанською різаниною». За даними Генпрокуратури, під час окупації російська армія скоїла в Бучанському районі понад 9000 військових злочинів, понад 1700 цивільних загинули, з них близько 700 — у самій Бучі.
Спікер Кремля Дмитро Пєсков назвав відхід російських військ із Київської області «жестом доброї волі задля створення умов для переговорів, під час яких можливі серйозні рішення». За його словами, війська РФ вивели за наказом Путіна. Проте будь-які спроби переговорів припинилися саме після цього — Україна та Захід не змогли пробачити росіянам масові вбивства під Києвом.
Невдовзі після Київської області також було звільнено Житомирську, Чернігівську та Сумську — українські захисники взяли під контроль державний кордон України в цих регіонах.
Корабель пішов
Наступного дня після виходу марки Укрпошти з «російським військовим кораблем» з’явилися повідомлення про те, що флагман Чорноморського флоту РФ крейсер Москва був підбитий. І не просто підбитий, а символічно вражений українськими ракетами Нептун. Російське Міноборони спочатку намагалося цей факт заперечувати, заявляючи, що на кораблі нібито просто виникла пожежа, але він зберігає плавучість. Але через день Росії довелося все ж таки визнати: Москва пішла на дно. Щоправда, той факт, що підбили його українські ракети, в РФ так і не підтвердили.
Крейсер Москва затонув після удару українськими ракетами Нептун / Osinttechnical
Російська влада так і не зізналася, скільки людей було на борту крейсера і що з ними сталося. У Міноборони РФ стверджували, що екіпаж «евакуйований у повному складі», але в російських ЗМІ почало з’являтися дедалі більше інформації про загиблих і зниклих безвісти моряків із затонулого корабля.
Марка, яка стала пророчою
Штурм Азовсталі
На початку травня російські війська прорвалися на завод Азовсталь у Маріуполі, за який наші захисники боролися до останнього. Після оточення Маріуполя найбільший у Європі меткомбінат став одним із головних осередків опору російським окупантам. На території заводу перебували не лише українські військові — там знайшли захист від російських обстрілів і сотні мирних жителів.
Росія бомбить Азовсталь
Путін 21 квітня оголосив про «успішне завершення бойової роботи зі звільнення Маріуполя» і несподівано наказав скасувати штурм промзони заводу Азовсталь — заради «збереження життя російських солдатів». При цьому він наказав залишити оточення і закликав українських військовослужбовців здатися. Росія довго морочила голову, нібито пропонуючи гуманітарні коридори, але щоразу сама зривала їх роботу.
В результаті росіянам вдалося прорватися на територію заводу завдяки колишньому співробітнику комбінату, який здав таємні ходи. Захисники Маріуполя, які понад 80 днів тримали оборону, 17 травня почали виходити з повністю заблокованого заводу Азовсталь. Генштаб України повідомив, що командирам підрозділів, які тримали оборону, було віддано наказ зберегти життя бійцям. Міноборони РФ заявило про здачу в полон 2439 українських військових, які перебували на території Азовсталі. Частину з них вдалося звільнити, але більшість досі залишається в полоні.
Втеча росіян зі Зміїного
Вдалий український удар по окупованому острову Зміїний було завдано 20 червня, після чого ЗСУ повідомили про значні втрати у лавах російського гарнізону на острові. За десять днів українські захисники зуміли повністю вибити окупантів з острова. Тоді російське Міноборони знову не вигадало нічого кращого, як назвати свою втечу та повний розгром «актом доброї волі». Це стало ще однією знаковою подією — адже острів, площа якого становить лише 0,2 кв. км, має важливе стратегічне значення.
Зокрема, Зміїний дозволяє контролювати надводну та певною мірою повітряну обстановку на півдні України. Також він міг би дати Росії можливість висадити тактичний морський десант на територію окупованого Придністров’я.
Газета The New York Times розповіла цікавий епізод визволення острова Зміїний. Так, для обстрілу позицій росіян на Зміїному українці поставили французькі самохідні артилерійські установки CAESAR з дальністю дії 40 км на баржі і відбуксували їх на 10 км, щоб завдати удару по острову, який знаходився за 50 км. Це здивувало французів. За даними NYT, серед військових НАТО українську армію іноді називають «армією МакГайвера» — на честь героя старого телесеріалу, який був дуже винахідливим та імпровізував з усім, що траплялося під руку.
Вихід із Лисичанська
На початку липня ЗСУ залишили Лисичанськ — останнє підконтрольне велике місто на території Луганської області. Українські військові відійшли на готові укріплені позиції на захід і звідти продовжили боротьбу з окупантами.
Незадовго до цього ЗСУ отримали наказ залишити Сєвєродонецьк. Головнокомандувач Валерій Залужний пояснив, що ЗСУ змушені вести маневрену оборону і займати більш вигідні рубежі та позиції. Зрештою це допомогло зупинити наступ росіян на Луганщині.
Битва за Харків і область
В середині травня західні аналітики вперше заявили, що українські сили виграли битву за Харків, після чого перейшли до контрнаступу на Ізюмському напрямку. Російським військам не вдалося не лише захопити друге за величиною місто України, а й навіть оточити його. Як наслідок вони мусили відступити під тиском української армії.
Проте українським захисникам знадобився не один місяць, і лише на початку вересня ЗСУ перейшли у повноцінний наступ на Харківському фронті. Спочатку вдалося деокупувати Балаклію, а невдовзі і Куп’янськ — ключовий вузол логістики росіян і забезпечення армії РФ на Ізюмському напрямку.
ЗСУ звільнили Куп’янськ
На початку другої декади вересня українські військові заявили про звільнення Ізюма, який зі стратегічного погляду вважається найціннішим серед відвойованих Україною міст Харківської області — це фактично ворота на Донбас. Звільнене місто тоді відвідав Зеленський, що неабияк розлютило російських пропагандистів.
Контрнаступ у Харківській області став переломним моментом у війні, коли Україна перехопила ініціативу на полі бою. У відповідь Путін 21 вересня оголосив «часткову мобілізацію».
У Херсоні Росія не назавжди
Перші повідомлення про те, що ЗСУ перейшли у контрнаступ на півдні України, з’явилися ще наприкінці травня — тоді окупанти були вибиті з Миколаївки Каховського району, зазнали втрат і відійшли на невигідні позиції. А вже в перших числах червня на півночі Херсонської області підрозділи ЗСУ звільнили від окупантів понад 20 населених пунктів.
Одним із важливих етапів українського контрнаступу на півдні стали удари по Антонівському мосту, який з’єднує Херсон із районами Херсонської області на лівому березі Дніпра, що прилягають до окупованого Криму. Антонівський міст мав важливе стратегічне значення для російської армії, і ЗСУ ґрунтовно взялися за його руйнування — тоді на озброєнні вже з’явилися американські артилерійські ракетні системи HIMARS. У ніч проти 27 липня Збройні сили України повністю вивели з ладу Антонівський міст, чим порушили постачання російської армії. А наприкінці серпня українські війська прорвали першу лінію оборони росіян у Херсонській області.
Після низки успішних дій ЗСУ на Херсонському напрямку в середині жовтня черговий командувач російської армії в Україні Сергій Суровікін не виключив ухвалення «непростих рішень», а гауляйтер окупованої частини Херсонщини Володимир Сальдо оголосив про «організоване переміщення цивільного населення» з правого берега Дніпра на лівий.
На початку листопада Кремль доручив пропагандистам підготувати «громадську думку» для відступу з Херсона. У Кремлі написали методички, де було зазначено, що херсонський напрямок «найскладніший на поточному етапі» і що «російські війська прагнуть зберегти життя мирних жителів та особового складу». Міністр оборони РФ Сергій Шойгу після доповіді Суровікіна наказав почати відведення російських військ з правого на лівий берег Дніпра.
Українські війська офіційно зайшли в Херсон 11 листопада. Цього ж дня голова Миколаївської ОВА Віталій Кім заявив, що всю Миколаївську область (крім Кінбурнської коси) звільнено.
Після повернення Херсона під контроль України місцеві жителі зустрічали ЗСУ зі сльозами та обіймами.
І знову битва за Донбас
Запеклі бої в Бахмуті тривають вже багато місяців, але після чергових кадрових змін у вищому військовому керівництві РФ і вступу в бій приватної військової компанії Вагнер росіяни зосередили основні зусилля на захопленні всієї Донецької області, тому цей напрямок став найгарячішим. Вже який за рахунком «дедлайн» цього разу встановлено на 31 березня. У грудні до міста приїхав Зеленський, чим знову викликав обурення у російських пропагандистів.
У Бахмуті росіяни (переважно найманці Вагнера) застосовують своєрідну тактику: за словами українських військових, вони йдуть нахрапом, групами по 30 осіб, а після того, як їх знищать ЗСУ, йде нова хвиля — буквально по трупах своїх товаришів по службі.
Битва за Бахмут триває вже багато місяців
Станом на середину січня в Україні були дві найгарячіші точки — Бахмут і Соледар, пізніше до них додався Вугледар. У західних ЗМІ неодноразово з’являлися повідомлення з посиланням на офіційних осіб про те, що утримувати Бахмут недоцільно — це занадто дорого, тоді як його втрата не дасть росіянам стратегічної переваги. Але Київ іншої думки — і з ним згодні військові експерти з американського Інституту вивчення війни (ISW): у Бахмуті заблоковано російські сили, які зазнають величезних втрат. Якби не оборона Бахмута, вони б уже прорвалися на інші напрямки.
Однак від оборони Соледара Україні все ж таки довелося відмовитися — 25 січня ЗСУ залишили місто. Відповідне рішення було ухвалено для того, щоб українські військові змогли зайняти нові позиції на околицях міста. У керівництві ЗСУ пояснили, що лінія фронту була вирівняна, і Сили оборони виконали основне завдання — не дали російським військам системно прорвати лінію фронту на Донецькому напрямку та увійти до тилу, а потім рухатися на оперативний простір.
Наразі найбільших втрат росіяни зазнають під Бахмутом і Вугледаром. Попри численні їхні заяви про те, що міста «ось-ось візьмуть», поки що ворогові це не вдається. І хоча Зеленський заявив, що Україна не утримуватиме Бахмут «за будь-яку ціну», віддавати його поки не планують.
Про новий «великий наступ» росіян до роковин повномасштабного вторгнення говорять уже не один тиждень. Однак, як заявив голова української воєнної розвідки Кирило Буданов, цей наступ уже триває. «Але він так триває, що не всі це навіть бачать, такої якості цей наступ», — додав керівник Головного управління розвідки Міноборони України.