У Рівному 12-річна дівчинка-переселенка Марія робить обереги нашим військовим. Вона плете патріотичні браслети. І один із них вже подарувала добровольцю з Польщі, який їде на передову захищати Україну. Він мав повертатися на фронт після поранення. А перед цим зайшов у справах у волонтерський штаб у Рівненському драмтеатрі. Там захисник і зустрів Марію. Вона разом із мамою також волонтерить.
Отримавши жовто-блакитний браслет і побажання повернутися з війни живим та неушкодженим, військовий дуже радів і був розчулений ледь не до сліз. І дівчинка раділа. Ось лише емоції стримувала. Цьому її навчив місяць життя в окупації…
Марія і її мама Оксана – з містечка Пологи Запорізької області. У неї є старша сестра-студентка, яка навчається у Києві, і тато, який у 2014 році був в АТО.
Але 24 лютого усі вони прокинулися в іншій країні. Тато відразу пішов у військкомат, а дівчинка, її мама і бабуся залишилися вдома утрьох.
«Як і всі, ми у перші дні постійно стежили за новинами. Телевізор не вимикався. Але невдовзі зникла електрика. І зв’язку не було. Навіть подзвонити нікому не могли, не те що зайти в інтернет. Це виявилося найважчим — не знати, що відбувається», — згадує мама дівчинки пані Оксана.
Те, що коїлося далі, жінка пам’ятає в деталях і з датами. Розповідає, що невдовзі підстанцію відремонтували, і в них з’явилося світло. Але новини, до яких вони нарешті отримали доступ, виявилися невтішними, а за кілька днів почався наступ на їхнє місто. Вони почули вибухи, а невдовзі бої точилися вже в самих Пологах.
«У цей час ми залишалися вдома. Сховища там нема, бо це звичайний будинок. Діяли за правилом двох стін, бо інших варіантів не було. Вночі все стихало, а зранку починалося знову. Якось прокинулися від сильного вибуху. Задвигтіли стіни. Наші вікна ще раніше були заліплені скотчем, заставлені матрацом, щоб скло не порозліталося. Коли все трохи стишилося, вийшла на вулицю і зустріла сусіда. Він якраз відвіз сім’ю у село, що знаходиться через річку від міста. Розказав, що в них ледь не влучив снаряд, і показав фото, що він по собі залишає. Побачивши це, я зрозуміла, що якщо влучать у будинок, то не виживе ніхто. Перед цим ми нікуди не збиралася. Але коли я повернулася, то ми взяли речі і пішли на околицю міста до родичів. Ми не живемо вдома з 7 березня», — продовжує пані Оксана.
В окуповних Пологах вони протрималися ще місяць. У місті було вже більш-менш тихо. Час від часу було чути вибухи. І люди бачили, як стріляють від них, як на полях виставляють «Гради», як гатять в напрямі сусідніх міст. Так було щовечора. А окупанти, знущаючись, ще запитували у місцевих, мовляв, як виглядає їх «феєрверк»…
«Повітряну тривогу вже ніхто не оголошував, сирена лунала тільки у перші два дні. Дехто бачив ракети. Вони летіли так низько, що можна було прочитати написи. Ми знали, що треба тікати, коли чули гул. Завданням було сховати дітей, — розповідає пані Оксана. – Можливо, ми і не залишали б місто, але до «орків» потрапили списки чоловіків із тероборони…»
Окупанти ходили за тими адресами, влаштовували обшуки, розстрілювали будинки, якщо знаходили форму.
«Коли «орки» зайшли в місто, то почали поширювати чутки, що того вбили і того… А зв’язку ж не було. Люди оплакували і подумки ховали своїх рідних. Але потім, на щастя, виявилося, що це не правда,»- згадує жінка. Тим не менше вона розуміла — є ризик, що прийдуть у їх дім, бо чоловік – у ЗСУ.
Вони виїхали 8 квітня. Спочатку хотіли зупинитися в Запоріжжі, бо це ж ближче до рідного міста, але там вже не вистачало житла. Потім був Київ, а далі – Рівне. Тут у жінки є родичі, тож зупинилися у них. Деякий час пані Оксана з донькою відходили від пережитого. А потім жінка почала шукати собі заняття. У мирному житті вона працювала вчителькою і їй було дуже складно бути без роботи.
«Коли проходила повз драмтеатр, то бачила чергу перед входом. Знала, що там роздають гуманітарну допомогу, але сама не зверталася. Це не саме основне, що мені було потрібно. На роботі нам виплачували зарплату, не в повному обсязі, але все ж купити поїсти могла. А ось чимось себе зайняти себе було необхідно. Я прийшла, постояла, поспостерігала. Виділила для себе людину, до якої вирішила підійти і щось запитати. Це виявилася одна з керівниць штабу, — розповідає пані Оксана. — Потреб у людях на той момент у штабі не було, тож мене скерували плести сітки. А за тиждень подзвонили і запитали, чи я вільна, чи можу допомагати у реєстрації звернень».
Так жінка почала волонтерити у штабі. З собою вона брала доньку. Дівчинка допомагала мамі вносити дані, коли була потреба, а потім почала шукати заняття собі. І знайшла. Тепер вона займається хендмейдом – робить патріотичні браслети-обереги. Перші вироби вона роздавала волонтерам. Потім почали з’являтися замовлення. А пізніше самі ж волонтери запропонували розширити ініціативу Марії і зробити її благодійною.
Тепер такі патріотичні браслети можна придбати в штабі (або їх можуть завезти за вказаною адресою). Щоб замовити жовто-блакитний оберіг під розмір, можна написати Марії в Інстаграм @mariya.590.1. Донат на розвиток доброї справи – 100 гривень. Кошти спрямують на витратні матеріали. А дівчинка і далі плестиме жовто-блакитні сувеніри, які оберігають наших захисників.
Про це повідомляє пресслужба Рівненської ОВА.