Фото — Суспільне Рівне
На Півдні Рівненщини є село Посива. Тут лише у 13 будинках живуть мешканці. Загалом же селян – 16.
Це всього за 77 км від Рівного. До колишнього райцентру – Острога – 27 км.
Сюди не ходять автобуси, немає ані магазину, ані школи, ані аптеки. Хліб людям привозять, працює також пересувна пошта.
Як живеться в селі, де майже не лишилось сусідів, розповіла місцева жителька, пенсіонерка Віра Андрусюк, йдеться у сюжеті Суспільне Рівне.
Віра Олександрівна не може точно пригадати, скільки їй років і коли востаннє була у місті, але добре пам’ятає геть усі свої вірші. Ними й зустрічає гостей.
— Розміняла я шостий десяток, здоров’ям упала зовсім. Очі не бачать, вуха не чують, навіть губи – і ті не жартують. В роботі спору у нас нема, город, як гай у нас цвіте. І я спішу, та все на місці. А як печу вже хліб — усе усюди в тісті, — декламує пані Віра.
Як розповідає жінка, раніше тут жило багато родин із дітьми, люди займалися сільським господарством та садівництвом, але з часом почали виїжджати до міста.
У жінки — двоє синів та двоє онуків. Каже, допомагають їй із заготівлею дров, привозять продукти. Пані Віра тримає город та невелике господарство. Раніше збирала гриби, але зараз боїться ходити до лісу — через війну.
— Собака, два коти, кури, порося, кролик. Більш немає нічого. Що легко доглядати, те й тримаю, — каже Віра Андрусюк.
Фото — Суспільне Рівне
Віра Олександрівна зізнається: хоч і відчуває себе самотньою, але залишати село не хоче. А єдина її мрія — щоб закінчилась війна.
— Вийду на подвір’я, гляну навкруги – нікого не видно. Жаль душу стискає. Як згадаю про всіх тих, хто в мене був, їх усіх уже немає… І нема, і вже не буде. Тільки спомин остається, як питають люди, — декламує Віра Андрусюк.
Джерело: Суспільне Рівне