32-річна патрульна-переселенка у Рівному брала участь у затриманні підозрюваного у вбивстві. Але вона досі не знайшла маму…
Майя Роєвнєва переїхала із 13-річним сином до Рівного, коли почалася війна. До того з 6 років жила в Маріуполі, а згодом навчалася у Криворізькій академії патрульної поліції.
24 лютого прокинулася від повідомлень про початок війни. З академії всю групу відпустили, тож жінка вирішила повернутися до рідного Маріуполя, де жили батьки та син.
«Зателефонувала керівництву патрульної поліції Маріуполя і кажу: «Я їду додому». Вони переконували залишатися в Кривому Розі. Телефоную мамі – вона теж просила перечекати. Але висидіти в іншому місті я не змогла, тим більше з мамою був мій син Владислав. Знайшла машину, яка за дуже великі кошти повезла нас у Маріуполь», — розповіла Майя.
Вона пережила вибухи, потрапляла під масштабні обстріли. Бачила, як один літак одночасно скидає 8 бомб на рідне місто, як вибухають автомобілі, як помирають сусіди, як розграбовують усі магазини. Бачила, як вбиті лежали на вулицях міста… У такі хвилина Майя часто зі сльозами співала «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Жінка ще встигла попрацювати 2 тижні в патрульній поліції Маріуполя. А коли зв’язок із колегами зник і «прилітало» вже близько та часто, вирішила рятувати себе та 13-річного сина Владислава.
«Нас просто беріг ангел-охоронець, адже до нас або «не долітало», або «перелітало». У будинок нашого сусіда поцілили, а він був на вулиці і там загинув. Потім прилетіло в інший будинок поряд. Зібрала речі у 2 рюкзаки та вирішила їхати до Рівного, де проживала сестра. Побігли до драмтеатру. Будинки вже горіли, тіла лежали просто на вулиці. В той день мій син вперше заплакав», — розповіла Майя.
Щодня усі жителі міста чекали на евакуаційні автобуси, щодня ходили до драмтеатру з надією виїхати. Проте збиралися колоною тільки ті, хто мав власні авто. Майя стояла з татом та сином і не знала, куди бігти — їх ніхто не брав. А потім просто закричала: «Візьміть жінку з дитиною!!!». 2 місця для неї та сина таки знайшлося.
Тато вже потім виїхав в інше місто, а мама вирішила лишитися у Маріуполі. Бачилися вони 8 березня, а потім втратили зв’язок. Тепер її мами немає у списках ні живих, ні мертвих. Два важкі дні їхали до Рівного.
Майя хотіла надалі працювати патрульною, тож пішла до Патрульна поліція Рівненської області, поговорила з керівником Serhii Merchuk, і він сказав: «Беремо».
Сьогодні жінка патрулює Рівне. До слова, вона була серед правоохоронців, які затримували підозрюваного у резонансному вбивстві бійця місцевої територіальної оборони.
«Нам дали орієнтування на автомобіль і чоловіка. Коли зупиняли машину на посту, зрозуміли, що це він. І що могло бути – незрозуміло. Але підозрюваний не чинив опір, перестрілок не було. Більшою мірою спрацювали хлопці-патрульні. Вони до нього зразу підійшли, а нашим з колегою завданням було швидко пропускати інші машини. Страшно не було зовсім… Я, мабуть, просто стільки всього бачила, що після Маріуполя нічого не боюся», — зазначила патрульна.
Сьогодні вона не втрачає позитив. Кожного дня насолоджується можливістю бути корисною.
Повернутися в Маріуполь, звісно, хочеться, бо це рідний дім, але він знищений рф. А бачити зруйноване місто не зможе, бо дуже його любила. Син Владислав вдосконалює українську мову, ходитиме в рівненську школу. Хлопець є справжнім українцем, щодня стежить за новинами, особливо за тим, що відбувається на фронті. А ще каже, що коли виросте – буде військовим.
За інформацією Рівненської ОВА.