Молодший сержант Олександр Тарасюк загинув 24 липня неподалік Берестового Донецької області. Йому назавжди залишиться 33.
Мамо, як ви?» — такими словами завжди починав розмову з мамою молодший сержант Олександр Тарасюк. Навіть коли навколо лунали постріли і вибухи, на розмову було лише кілька хвилин, він турбувався про рідних, а не про себе.
Олександр Тарасюк народився у Рівному, навчався у 26 школі.
Йому більше подобалося робити щось руками, фізично. З дитинства був до того схильний. Йому потрібно було бачити результат того, що він робить,» — розповідає мама Героя Надія.
Тож обрав для себе й відповідну професію – охоронника. Навчався у Рівненському вищому професійному училищі Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України. Олександр дуже хотів в армію, тож коли прийшов час пішов на строкову службу. Його прагнення та запал оцінили і командири – численні позитивні характеристики, повага побратимів супроводжували його не лише у роки служби. За тим Олександр повернувся до навчання.
Він був дуже світлим і турботливим, завжди переживав за тих, хто поряд. Коли приїжджала до нього, то везла цілу сумку солодкого. Сашко дуже любив. А ще збирала окрему сумку смаколиків для хлопців. Бо ж Сашко завжди казав, що мусить подбати про своїх солдатів — пригадує пані Надія.
Іще під час навчання Олександр влаштувався на роботу за спеціальністю: працював, як колеги зі стажем.
Вранці Сашко розбудив мене словами «Мам, війна». Я не одразу зрозуміла, що відбувається, не знала що робити, як діяти, ніхто такого не чекав. Не встигли озирнутися, а й Саши вже немає дома. Він побіг в перші години у військкомат, і вже 25 лютого був зарахований стрільцем у відділення охорони — продовжує мама Героя.
Спершу Олександр служив у Рівному. Мама, яка вміє шити, залюбки допомагала побратимам сина – підшити, підлатати, пошити нові, у того штани короткуваті, у того «розгрузка» «полізла», а там устілки треба тепліші.
Усе, що було потрібно солдатам. Пані Надія пригадує: хотіла допомогти сину, а він все просив для хлопців, аби у них все було… Коли ж приходив додому, йшов на службу з важкенним рюкзаком – гостинцями і смаколиками для побратимів, а мамі потім надсилав відео, як хлопці ласують переданим.
На початку травня Олександра Тарасюка перевели у Володимир на Волині. Тут він став командиром відділення, а вже 22 липня вирушив на передову.
24 липня як раз був день народження старшого брата Сашка Володі. Дзвінок. Чую в слухавці стріляють, вибухи навколо, а Сашко каже: «Мам, як ви? Як діти? Не можу до Володі додзвонитися, то передавайте вітання…» Він завжди про нас більше переживав, щоразу тільки так розмову і починав. Питав про мене, про дітей – у них з дружиною не склалося, розлучилися, але стосунки гарні підтримували і двох діток народили – Іллі вже 7 років, а Насті шість. Встиг перед від’їздом з ними побачитися — каже пані Надія.
Прощання із Героєм відбудеться завтра, 28 липня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховають його на кладовищі «Нове». Про це повідомили у Рівненській міській раді.