У неділю, 28 травня, у Рівному прощатимуться з трьома воїнами, які віддали своє життя у боротьбі за незалежність України.
Єгор Муха, 19 років 
Єгор Муха народився у Рівному. Навчався у НВК «Колегіум», 1 та 26 школі. Оскільки народився у родині залізничників, завершив навчання на Рівненській дитячій залізниці. А за тим і професію обрав пов’язану з нею: вирішив здобути фах помічника машиніста тепловоза та електровоза у Козятинському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту.
Мама Героя Євгенія пригадує, що Єгор змалечку був дуже сильним морально, завжди дбав про рідних — старшу сестру та двох молодших братів 8 і 9 років.
Справжній, добрий син був надійною опорою та підтримкою. Часто усміхався щиро і світло.
— 18 січня 2022 року Єгорові виповнилося 18, а вже 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення.
З училища їх відпустили додому, але Єгор щойно приїхав, сказав відразу, що піде добровольцем. Говорив, що не буде ховатися у підвалах, що мусить бути там і захищати нас. Тож відправив мене з молодшими братами у Болгарію від футбольного клубу «Верес», хоч сам з четвертого дня війни вже був в армії.
Спершу служив на кордоні, набирався досвіду. До всього ставився дуже серйозно і відповідально. Це помітили, тож він у свої 18 став командиром взводу.
Єгор дуже переживав, постійно слідкував, аби мати все якісне — і амуніцію, і захист, і медикаменти. Говорив, що не можна брати абищо, якщо від цього може залежати життя, — розповідає Євгенія.
Єгор дуже хотів перевестися у іншу військову частину, аби бути у зоні бойових дій. Відчував, що там він потрібніший, що саме там його місце.
— І він до того готувався. Займався спортом, качався, бігав на п’ятий поверх з гирею… Слідкував за харчуванням. Наполягав, що повинен бути у формі, коли його перевід таки погодять. Але йому відмовляли.
Я переконувала, що може так і краще, але Єгор сказав чітко: ти мене не втримаєш, я мушу бути там.
Його перевели лише за четвертим разом. Коли видали бронежилет, він важкий такий, Єгор лише усміхнувся: «Бачиш, мамо, не дарма я з гирею бігав», — пригадує мама Героя.
А за тим справдилося іще одне бажання — Єгор став частиною підрозділу «Вовки Да Вінчі».
— Він дуже пишався цим, захоплювався самим командиром Да Вінчі — ще встиг послужити під його керівництвом.
Постійно говорив, що вони всі разом, як одна сім’я, стоять один за одного. Заспокоював, що ніколи не діють з опалу, завжди ретельно готуються та планують…
Напевне, якби склалось інакше, мій Єгор був би таким самим, як Да Вінчі. Хоча обіцяв, що після перемоги не залишиться в армії. Хотів поїхати навчатися закордон, усе прорахував, відкладав гроші, щоб вистачило і на навчання, і на життя, і на інше.
Мріяв повернутися потім в Україну, щоб з новими знаннями робити її кращою, — продовжує мама.
Дбайливий син не розповідав мамі, де саме служить, які завдання виконує. Лише згодом зізнався, що побував у найгарячіших точках, був під Бахмутом…
— У п’ятницю, 19 травня, ми ще з ним переписувалися. Він на диво швидко відповідав. Ми з молодшими гуляли біля стадіону, то Єгор ще сварився, чого я не повела їх на матч, бо ж Вася так любить футбол. А я повторювала, що він повернеться і ми підемо усі разом, щоб відчути цю атмосферу, побачити цей гарний стадіон.
Писала, що вболівальники скандують «Слава ЗСУ!»
А вже у суботу Єгора не стало — їх накрили мінометним вогнем… — розповідає Євгенія.
19-річний старший солдат Єгор Муха загинув 20 травня при виконанні бойового завдання в районі селища Хромове на Донеччині.
Максим Хохлов, 29 років 
Максим Хохлов на колажі посередині
Максим Хохлов народився у місті Рубіжне на Луганщині. Здобув фах електрика, відслужив строкову службу в армії. П’ять років тому створили з коханою Іриною сім’ю, в якій за рік народився чудовий син.
Влітку 2020 року Максим вирішив підписати контракт із Національною гвардією України. Відтоді стояв на захисті нашої держави.
У спокійне життя родини втрутилася ворожа армія. З перших днів повномасштабного вторгнення Максим віддано служив народові України. Та залишатися у рідних місцях було надто небезпечно. Тож Ірина з маленьким сином вирушили у Рівне, де мали знайомих. Лише кілька разів за цей час Максим приїжджав навідати рідних.
— Розповідав небагато, йому було тяжко, дуже хотів швидше приїхати до нас, бути поряд. Максим був дуже спокійним, надзвичайно добрим, уважним. Світла і хороша людина… — пригадує дружина Героя Ірина.
29-річний молодший сержант Максим Хохлов помер 25 травня 2023 року у лікарні Києва внаслідок отриманих поранень під час мінометного обстрілу в ході виконання бойового завдання щодо захисту Україну.
Олександр Назар, 42 роки 
Олександр Назар народився у Рівному. Після закінчення школи здобув фах муляра у технічному коледжі НУВГП. Працював в університеті, а кілька останніх років – у Польщі.
— Саша дуже любив свою професію. Спершу, як тільки поїхав у Польщу, присилав фото фасадів, які вони робили. Він насолоджувався своєю справою, результатом, — розповідає мама Героя Світлана.
Олександр дуже любив свою цивільну дружину та 10-річну донечку Злату. Будував плани на майбутнє.
Та все змінилося після початку повномасштабного вторгнення. Надзвичайно добрий, щедрий, безкорисливий Олександр у липні 2022 добровольцем пішов у ЗСУ.
— Він не служив в армії, але не витримав, сказав, що мусить бути там. Тож сам пішов у військо.
Казав, що у нього все добре. Служив на Луганському напрямку.
Коли був на передовій, отримав травми спини та коліна. Тож лікувався у госпіталі.
Саме мав повертатися у свою частину, до хлопців, виписався із госпіталю, але так і не доїхав… — каже мама.
42-річний молодший сержант Олександр Назар помер 22 травня 2023 року у Краматорську.
Прощання із Героями відбудеться завтра, 28 травня, о 10:30 на майдані Незалежності у Рівному.
Поховають їх на кладовищі «Нове».
Вічна пам’ять 
Герої не вмирають 
Джерело: Рівненська міська рада