Олександр Гладун — заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАНУ / Колаж: ТСН.ua
Після закінчення війни Україні не уникнути глобальної зміни розселення по країні. Зараз демографи визначають шість великих міст – Київ, Львів, Одеса, Дніпро, Харків і наразі окупований Донецьк, які є основною ланкою опорного каркаса розселення населення України та які ще називають метрополісами. Про це і про проблеми розселення населення розповів в інтерв’ю сайту ТСН.ua Олександр Гладун.
Розселення українців після закінчення війни – чому воно потрібне і яким може бути?
Після закінчення війни потрібно вирішити, що робити з прикордонними територіями, які розташовані поруч із Росією. Зараз там дуже небезпечно. Можливо, навіть доведеться створювати якусь зону, де взагалі не буде населених пунктів. Якщо ж на цих територіях буде вестися економічна чи господарська діяльність, то потрібно гарантувати безпеку людям. Тому потрібен план розвитку всієї післявоєнної України.
Що дає державі наявність метрополісів?
Є таке поняття, як «екологічна ємкість території», тобто скільки конкретне місто може увібрати в себе населення, чи достатньо там природних ресурсів, води, яка територія придатна для забудови, проживання й ведення господарської діяльності, а яка непридатна.
Метрополіси – це великі міста, які є у всьому світі. Вони розвиваються, йде невпинний процес урбанізації – в Європі, Північній Америці, Азії. Для прикладу – Шанхай у Китаї. Він разом із приміськими територіями вміщає 24 мільйони людей. Це більше, ніж половина чисельності України. Комплексне розселення населення дозволить вирішити низку проблем, які виникнуть після закінчення війни, та допоможе в подальшому розвитку всієї території України.
Київ, Львів, Одеса, Харків, Дніпро і Донецьк — ці міста мають великий економічний потенціал – це флагмани із запровадження нових систем господарювання й розвитку в різних сферах діяльності.
І у вирішенні питання розселення українців вони продовжать відігравати важливу роль.
Метрополіси впливають на розвиток прилеглих до них територій, а також можуть впливати на розвиток сусідніх регіонів. Багато людей з постраждалих територій орієнтовані саме на ці міста, бо якщо вони шукають роботу, то її там можна знайти. В таких містах динамічніший ринок праці, сюди надходять інвестиції, тут розвивається бізнес.
З усіх шести метрополісів Харків розташований найближче до кордону з Росією, тому важливо подбати про підсилення місцевих засобів ППО, як це зараз зроблено в Києві. Адже навіть якщо війна закінчиться, Росія може продовжувати обстріли українських міст.
Незручності можуть бути з транспортом і соціальною інфраструктурою, обслуговуванням великої кількості населення, плюс можуть виникнути труднощі з переробленням відходів. У таких містах доведеться будувати поряд додаткові підприємства з перероблення відходів.
Як бачимо – абсолютних плюсів немає, але загальний тренд – такі міста втягують у себе населення.
Не всі погодяться переїжджати до великих міст. Чи є у людей альтернатива?
За певними дослідженнями, найкомфортнішими для проживання людей є міста, де мешкає 250–500 тисяч населення. Там можна оптимізувати розміщення робочих місць, зон проживання й відпочинку. А найголовніше, що в таких містах люди менше витрачають часу на транспорт, що теж дуже важливо.
Тому, якщо йдеться про розміщення вимушено переміщених осіб, то, можливо, їм варто запропонувати розселятися в таких середніх за чисельністю містах.
Але треба пам’ятати, що в невеличких містах важче знайти роботу, адже невідомо, чи отримають вони інвестиції та наскільки там розвинений ринок праці.
Під час розроблення плану розвитку територій Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України розглядає, як один із варіантів, створення приблизно 30-кілометрової карантинної зони і перенесення промислових об’єктів до інших регіонів. Можливо, там залишиться лише сільське господарство.
Після війни відбудовувати Україну буде нікому і доведеться залучати мігрантів. Чи так це насправді?
Такий ризик є. З України виїхало понад 6 мільйонів людей, до того ж потрібно враховувати, що у нас переважно старе населення, а на ринку праці пропозиція і потреба в робочій силі повинні певною мірою балансуватися.
Тому може виникнути ситуація, коли в демографічному сенсі ми не зможемо забезпечити ринок праці за рахунок власного населення і доведеться розглядати питання залучення мігрантів.
До мігрантів можна по-різному ставитися, але для постійного підтримування темпу економічного розвитку України у нас буде гостра потреба в робочій силі. Питання трудової міграції до України має вирішуватися на рівні уряду, підприємців.