Про звичайний день дорослої людини, яка часто скаржиться на порожній гаманець.
Стрічка на касі супермаркету — найжорстокіший соціологічний зріз. Поки касирка пікає штрих-кодами, я мимоволі роздивляюся покупки людей у черзі.
Гори яскравих упаковок: вафлі, печиво трьох видів, варена ковбаса, сосиски, шоколадні батончики. Це виглядає як закупівля на свято, але ні — це звичайний вівторок дорослої людини, яка часто скаржиться на порожній гаманець.
Навіть у продуктових наборах, які зараз збирають для тих, хто справді опинився на межі виживання, часто лежить те саме. Поруч із крупами обов’язково опиняються згущонка, пряники, якісь дешеві цукерки. Здавалося б, базова гуманітарна допомога має підтримувати організм, але ми чомусь вважаємо швидкі вуглеводи товаром першої потреби. Мовляв, якщо вже все навколо летить шкереберть, то хай хоч у роті буде солодко.
Є бородата притча про двох сусідів. Бідний бідкається, що всі гроші йдуть на щедрий стіл і до зарплати нічого не залишається, а багатий поблажливо відповідає: «А я витрачаю на їжу лише п’ять відсотків доходу, тому на все інше вистачає». Звісно, легко залишати на їжу п’ять відсотків, коли твої статки вимірюються шестизначними сумами. Але якщо відкинути звичку звинувачувати бідних у тому, що вони бідні, залишається досить неприємний факт.
Просто згадайте порції в дорогих ресторанах і порції в дешевих фастфудах. Мікроскопічний шматок риби з краплею соусу на величезній тарілці проти кілограмового відра крилець у паніровці. І справа тут не в жадібності шеф-кухарів. У людей, які не рахують копійки до кінця місяця, просто немає потреби набивати шлунок до стану важкої нерухомості. Їм не треба компенсувати життєву нестабільність відром дешевого морозива.
Сократ колись казав, що ми їмо, аби жити, а не навпаки. Дуже красива фраза для античного філософа. Але в реальності, де для мільйонів людей криза — це не відсутність квитків у Ла Скала, а щоденна тривога за завтрашній день, дешева їжа стає єдиним доступним антидепресантом. Оці всі сосиски, вафлі і нескінченні перекуси — це не від хорошого життя. Це спроба купити трохи швидкого дофаміну за тридцять гривень. Культ нескінченного жування виникає там, де немає інших доступних задоволень.
У підсумку ми годуємо не свій організм. Ми годуємо корпорації, які пакують цукор у шелестку фольгу, і власні тривоги.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів Чим для вас є кошик із дешевими солодощами: вимушеним антидепресантом чи шкідливою звичкою, що заважає вибратися з бідності?
Вже проголосували 0 людей. Долучайтесь до обговорення.
🍬 Рятунок від стресу 💸 Брак фінансової грамотності 🤔 Все набагато складніше
☝️ Спочатку оберіть свою позицію
✏️ Написати коментар 📊 Карта думок 🍬 Рятунок від стресу 0% 💸 Брак фінансової грамотності 0% 🤔 Все набагато складніше 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі Спочатку нові ↕
Поки що немає коментарів. Будьте першим!