Не розчиняйтеся у комусь, завжди залишайтесь самі собою і будете по-справжньому щасливі!
Чоловік не подзвонив ні разу. Не дізнався, чи є що їсти сину, мені, чи є чим оплатити комуналку хоча б за той місяць, коли він ще жив з нами. Нічого, тиша, інформує Ukr.Media.
-Я втомився від тебе, я втомився від сім'ї, я хочу пожити окремо, розібратися в собі, чоловік бив мене цими словами навідліг, — мені з тобою стало нудно, я так давно не був один, я беру тайм-аут.
Ми прожили в шлюбі 10 років, нам обом по 35. Нашому маленькому синові всього лише 3 роки. 6 довгих років ми намагалися завести дитину. Перевірялися, лікувалися, пробували, ловили сприятливі дні.
Коли тест показав дві заповітні смужки, чоловік ридав від щастя, стоячи на колінах. Коли мене виписували з пологового будинку, в спальні не було вільного місця від квітів.
І ось тепер він втомився. Чоловік діловито збирав свої речі, залишивши тільки зимове, кидав їх у сумки, не помічаючи дитини, що горнулася до його ніг, зрідка, роблячи перерву, щоб «накотити» коньяку на кухні.
Мабуть спиртне йому додавало сміливості і впевненості. Він пішов. Я залишилася. Ми жили в моїй спадковій квартирі, тому хоча б з дому мене ніхто не вижене.
-Він напевно когось собі знайшов, — запевняла мене подруга Ніна, — втомився він, кобелина, важко з дитиною йому, бідному. Всі мужики такі, не будь дурепою, не чекай, іди і подавай на аліменти. Можна навіть до розлучення, на що ти жити будеш, поки твій чоловік буде відпочивати і життя обдумувати!
Так, жити не було на що. З роботи, за наполяганням чоловіка, я звільнилася, коли дитині було півтора року:
-Ми так довго чекали сина, — сказав мені тоді Денис, — не місце йому у садочках. Сиди і виховуй дитину. Я цілком вас обох прокормлю.
Я сиділа з дитиною, жила інтересами чоловіка і сина, самовіддано створювала затишок, розділяючи всі устремління свого чоловіка.
Заробляв він достатньо грошей на господарство і мої потреби давав, не питаючи звіту. Так що через тиждень після відходу чоловіка я пішла до суду, щоб подати на аліменти, а вдома гарячково шукала вакансію.
Мені пощастило, на моїй колишній роботі якраз пішла на пенсію моя колега, хоч виходь завтра, питання тільки в тому, що місця в садку не було, я ж не вставала на чергу.
Моя мама запропонувала свою допомогу в якості няні.
-Будеш приводити онука до нас, — сказала мама, — так, мені важкувато буде на 7-му десятку з твоїм шустриком, але що ж тепер вдієш! Тільки підкидай грошенят трохи, щоб я йому продукти купувала.
Це було розумно і справедливо. Пенсія у мами маленька, на перший час я зайняла грошей у тієї ж подруги: треба було і нам з сином їсти, і їздити на роботу і з роботи.
Чоловік ж не подзвонив ні разу.
Я все побачила сама. Наш тайм-аут у відносинах виглядав миловидною брюнеткою років 25-ти, стрункою та високою. Мій чоловік сидів з нею на відкритій веранді кафе недалеко від моєї роботи,
він навіть не подумав, що я зможу якось там знову опинитися. Я просто зняла солодку парочку на камеру мобільника і пішла своєю дорогою.
Моє життя стало налагоджуватися. І знаєте, я раптом зрозуміла, що без нього мені краще. Спокійніше і чистіше стало в хаті, не треба було купувати і готувати їжу, яку він любив, а я терпіти не могла. Ніхто не розкидав речі по квартирі і не залишав після себе брудну ванну.
А ще я зрозуміла, що я інша. Зовсім не та, що була в шлюбі. Що, виявляється, я люблю більше хокей, ніж футбол. Що духи, які стоять на моєму туалетному столику, які так подобалися чоловікові, мені просто огидні.
Що я ненавиджу свій колір волосся, понуро каштановий, на якому наполягав чоловік. Що мені йде коротка стрижка, а не довге волосся. Що кросівки чудово поєднуються з сукнею, а помада нюдового відтінку — це абсолютно не моє.
Невже всі ці 10 років я розчинялася в своєму чоловікові, переставши бути самою собою?
Я стала повертати собі себе по шматочку, по крапельці. Почавши заробляти, через три місяці я отримала підвищення та надбавки до зарплати. Змінила ненависні сукні на джинси і ділові брючні костюми.
Перефарбувала у всій квартирі стіни в зовсім інші кольори, ті, які подобаються особисто мені. І подала на розлучення. З моменту свого відходу, а пройшло 8 місяців, чоловік не подзвонив ні разу.
А за 2 дні до суду він з'явився. З квітами і фруктами.
-Я подумав, розібрався в собі, я не проти повернутися, — заявив мені чоловік, — о, який у нас безглуздий колір стін у прихожій. І навіщо ти обрізала волосся, тобі так не йде.
-Я теж розібралася в собі, — відповіла я чоловіку. Цей безглуздий колір — мій найулюбленіший. Зачіска мене влаштовує, а як звуть наш з тобою «тайм-аут»? Вона дала тобі відставку?
Я показала чоловікові фото на телефоні.
-Я не хочу, щоб ти повертався. Я теж подумала і зрозуміла: мені краще без тебе.
Чоловік почав говорити, що я егоїстка, що я не думаю про сина, який залишається без батька. Що я нікому не потрібна майже в сорок, та ще й з дитиною.
-Про сина я думала всі ці 8 місяців, поки його тато розбирався в собі. Я думала про те, чим нагодувати дитину, з ким її залишити в мої робочі години. І так, я егоїстка, це, виявляється, так приємно. А на рахунок того, що я нікому не потрібна в сорок, ти не правий. Я потрібна. Дуже потрібна самій собі. Мене у себе так довго не було.
Я закрила двері за колишнім чоловіком. Я ні про що не шкодую. І я буду наполягати на розлученні. У відносинах не буває тай-аутів, якщо вони, ці відносини, справжні.