Хвилина денного сну інемурі.
Інемурі — це спонтанний короткий сон, який впадають японці під час трудових буднів. Уявити таке у нас чи практично неможливо, а для місцевих це норма життя. На жаль, вимушена, інформує Ukr.Media.
Японці хронічно недосипають. За даними університету Мічигану, Японія займає останнє місце у світі за кількістю годин сну на добу. 40% японців сплять менше 6 годин на добу. Це в середньому, з урахуванням того, що вони досипають у вихідні. Значить у будні цей показник становить 4 години та менше.
Навіть місцеве міністерство охорони здоров'я рекомендує норму сну — 6 годин. Хоча в усьому світі цей показник дорівнює 8 годин.
Люди тут справді багато працюють. З огляду на те, що багатьом до роботи добиратися довго, часу майже не залишається.
Це дуже специфічна практика відпочинку, використовувана японськими робітниками і студентами, переважно у громадському транспорті, а іноді навіть на робочому місце, під час перерв.
Враховуючи значний робочий день та аномальну суміш стресу та втоми, японці можуть повністю віддаватися сну у звичайних ситуаціях — під час обідньої перерви, у громадському транспорті, на тротуарі і навіть на робочому місці.
Багато роботодавців обладнають навіть спеціальні кімнати для сну.
Люди настільки занурюються в сон, що легко можуть проспати свою зупинку. Тому ставлять будильник, щоб прокинутися незадовго до виходу. Дзвінки будильника у громадському транспорті в Японії не рідкість.
Причому існують і свої норми та пристойності. Наприклад, заснути підлеглому на очах начальника — не можна. А ось начальник має повне право поспати за своїх співробітників. Втім, іноді й начальник не страшний. Адже вигоряння у багатьох часом настільки сильне, що люди засинають спонтанно, вже не контролюючи себе.
Звісно, у нас у метро теж можна зустріти сплячих людей. Але це епізоди, а в японців — масово, і це схоже на певний ритуальний елемент.
На роботі Японці засинають у ту хвилину, коли їхні обов'язки виконані. Майже миттєво, на стільці. І це вважається ознакою поваги до колег та начальства. Вони показують, що використовували всі свої ресурси для досягнення мети. Це вважається правильною соціальною поведінкою.
Насправді не зовсім зрозумілий такий ентузіазм до роботи в XXI столітті. При бурхливому розвитку комп'ютерів та штучного інтелекту, необхідність людини в роботі, навпаки, має знижуватися. А час, який людина витрачає на родину, здоров'я та відпочинок — неухильно повинна зростати. І технологічна Японія могла б стати таким прикладом, але виходить навпаки.
Для західного менталітету засипати при всіх, швидше, виняток із правил. Та й наслідки можуть бути окрім нерозуміння колег.
Як пожартував американець: "Спробуйте зробити це в метро Нью-Йорка і подивіться, чи ви прокинетеся зі своїм гаманцем".
Після Другої світової Японія створила у світі імідж нації працьовитих людей. І японці дуже цим пишаються.
До речі, за продуктивністю праці Японія далеко не лідер. За рейтингом продуктивності (ВВП у перерахунку на робочу годину) Японія займає 25 рядок. Це приблизно рівень Естонії та Словенії. Можливо тому японцям і доводиться так багато працювати понаднормово, щоб компенсувати нестачу ефективності та наблизитися до західних країн.