Про втомлених босів та зникнення будь-якого бажання працювати.
Читаю свіже дослідження з Університету Вааси. Фінляндія, спокій, соснові ліси, напевно, непогана сауна десь на дворі кампусу. Там місцевий науковець Юссі Тансканен захистив докторську дисертацію про те, що коли керівник вигорає, його команда теж втрачає мотивацію і починає працювати гірше.
Звучить як відкриття століття. Десь на рівні з тим, що восени йде дощ, а спати вісім годин приємніше, ніж чотири. Але якщо відкинути іронію, цей фін описав механіку процесу, за яким цікаво спостерігати збоку, особливо в наших сьогоднішніх реаліях.
Ланцюгова реакція втоми
Тансканен розписує все досить просто: виснажений керівник фізично не має ресурсу на нормальні стосунки з підлеглими. І це правда видно неозброєним оком. Бачиш іноді людину, яка ще місяць тому намагалася жартувала, а сьогодні перетворилася на автомат із роздачі коротких вказівок. Жодного співчуття, лише бажання, щоб від неї просто відчепилися.
Дослідник називає це «ланцюговою реакцією». Коли босу бракує сил на звичайну людську взаємодію, те, що в корпоративних звітах називають словом «залученість», вмирає по всьому відділу. У фінській дисертації це вимірюється роками інтенсивної праці. У нашій дійсності, де фоновий рівень стресу такий, що його можна різати ножем, ця реакція відбувається за лічені тижні. Керівник, який сам ледве тримається після нічної тривоги, просто не здатен генерувати енергію для інших. І весь механізм починає гальмувати.
Про винагороди, які не можна покласти в кишеню
У тексті дослідження є один цікавий нюанс. Юссі зазначає, що хороші стосунки з менеджментом працюють як буфер. Якщо зв'язок нормальний, то і робота здається не такою важкою. Але щоб цей зв'язок побудувати, керівникам потрібно винагороджувати людей не лише грошима, а й автономією.
Бо якщо менеджер — це просто поштова скринька для передачі наказів зверху донизу, без жодного права на маневр, довіра зникає. Спілкування стає виключно формальним. А формалізм — це найкраще добриво для відчуття несправедливості. Ніхто не хоче бути просто гвинтиком, особливо коли цей гвинтик і так ледь тримається на різьбі від загальної втоми.
Самотність у квадраті монітора
І найкумедніше (якщо тут взагалі доречно шукати щось кумедне) — те, як усе це загострюється через віддалену роботу. Раніше можна було хоча б перекинутися кількома словами з колегами в коридорі, випити кави, обговорити якісь плітки і якось скинути напругу.
Тепер корпоративна культура багатьох компаній звузилася до повідомлень у месенджерах. І керівник стає чи не єдиною ниточкою, яка пов'язує працівника з усією організацією. Якщо ця ниточка роздратована і відповідає односкладово, то в очах співробітника вся компанія виглядає саме такою.
Фінський доктор радить організаціям підтримувати своїх менеджерів, щоб ті не вигорали і могли підтримувати команди. Логічно. Шкода тільки, що в наукових статтях не пишуть інструкцій, як саме зберігати цей ресурс, коли тиск обставин значно сильніший за будь-які корпоративні правила. Але принаймні тепер є підтвердження того, чому іноді все просто валиться з рук. Хтось трохи вище по ланцюжку просто забув, як це — мати сили на звичайну розмову.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів Чи повинен шеф «тримати обличчя» перед командою, навіть коли сам ледве витримує?
Вже проголосували 0 людей. Долучайтесь до обговорення.
🫂 Щирість — це сила 🛡️ Тільки залізний спокій 💬 Маю свій кейс 📊 Карта думок 🫂 Щирість — це сила 0% 🛡️ Тільки залізний спокій 0% 💬 Маю свій кейс 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі Спочатку нові ↕
Поки що немає коментарів. Будьте першим!