Дмитро Полович із Миколаєва став на ноги завдяки спорту й виступатиме на чемпіонаті світу
Він народився із дитячим церебральним паралічем IV ступеня. Лікарі казали мамі Яніні Полович, що її син ніколи не зробить і кроку, не зможе навіть самостійно тримати голову. Попри невтішні прогнози, жінка не опустила рук: вона вірила, що Дмитро адаптується до життя. Зараз юнакові 25 років. Він займається пауерліфтингом і піднімає штангу вагою 105 кг із дотриманням техніки. А ще – самостійно заробляє на життя монтажем відео, веде мотиваційний YouTube-канал.
Ми познайомилися з Дмитром Половичем за день до його поїздки разом із тренеркою Ганною Куркуріною на чемпіонат світу з пауерліфтингу в Будапешті. Хлопець змагатиметься в категорії «вільні вправи» та виконуватиме станову тягу. Тренерка називає його «мій Рудий».
«ВІН ЩЕ БУДЕ ЧЕМПІОНОМ»
Дмитро займається з Куркуріною з 2020 року. До цього у хлопця були роки реабілітації. Його мама згадує, що коли тренерка вперше побачила Дмитра, одразу сказала: «Беру».
– Ганна подивилася на його м’язовий корсет і сказала, що він ще буде чемпіоном. На той момент Діма не міг тримати в руках гантелі по 2 кг, але Ганна в нього вірила. Між ними виникла «хімія». Діма дуже поважає свою тренерку й боїться її розчарувати, – розповідає Яна.
Згадує, що під час народження у Дмитра майже не було шансів вижити.
– Лікарі казали, що він ні ходити не буде, ні жити. У нього був лише один відсоток шансу. Дев’ять років я його носила на руках. І подивіться, що вийшло з того одного відсотка! На Дмитрові зійшлися три зірки: тренерка Ганна, я – мама, яка піднімає його, і синова жага до життя та перемог, – додає мама.
«ХОЧЕШ ДОСЯГТИ УСПІХУ – МАЄШ УСЕ РОБИТИ САМ»
Дмитро закінчив школу майже на відмінно, попри вади мовлення. Потім опанував професію програміста у Всеукраїнському центрі комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю на Київщині. Щоб не підвести тренерку, Дмитро займався спортом просто у кімнаті гуртожитку: піднімав замість гантелей пляшки з водою, багато ходив. Хлопець екстерном, за сім місяців, закінчив річний навчальний курс, аби швидше відновити тренування з Ганною в Миколаєві.
– У мене займаються два Дмитри з ДЦП – «Рудий» та «Брюнет». Так от, мама «Рудого» вимагає, щоб він усе робив сам, – і який результат, який прогрес! А мама «Брюнета» спочатку все робила за нього: і штангу подавала, і рюкзак носила. Ми з Янкою на неї «наїхали». І я кажу йому: якщо хочеш досягти успіху – маєш усе робити сам: і бинти взяти, і штангу зібрати, і мамину сумку нести. Тобі ж 21 рік, дядьку! І все! «Брюнет» ледь 60 піднімав, а тепер уже 90, – розповідає Ганна Куркуріна.
Яніна сміється і підтверджує слова тренерки: «Тільки починає щось «бурчати», я одразу кажу: «З речами – на вихід!». Якось поїхав із групою паралімпійців із плавання в Карпати. Сів у потяг, а я сказала: зустрінемося за два тижні. Хочу, щоб він був самостійним».
Каже, що за «суворий» підхід до виховання сина сусіди називали її «мачухою». Радить батькам дітей з інвалідністю не здаватися і вірити у своїх синів та дочок.
«ПАДАВ, АЛЕ МИ ВСЕ ОДНО ПРОДОВЖУВАЛИ»
– Я кажу таким батькам, як я: завжди давайте своїм дітям шанс наперед. Так робила завжди. Він у мене не тримав голову в три роки. Тоді я купила йому триколісний велосипед. Свекруха сварила, мовляв, навіщо, якщо він не сидить. А через рік Дмитро уже катався по кімнаті! Падав, бився губами об руль, але ми витирали кров і все одно продовжували. Він не ходив, а на велосипеді їздив, – каже Яна.
Самостійно Дмитро пішов у дев’ять років. Тоді Яна завагітніла, і він почав відриватися від її рук. Жінка каже, що в його розвитку рік був за чотири.
– Він ішов, падав у калюжі, підводився – і ми йшли далі. Якби я тримала його за руку, він би ніколи сам не ходив. Я вела його за спеціальні віжки, він міг заплакати, мовляв, втомився. Тоді я садила сина на землю. Він не хотів так сидіти й підводився. Одна жінка кричала: «Ти така-сяка, здорових дітей за руки ведеш, а той шкутильгає позаду ледь-ледь!». А ми з Дімою вже спокійно реагували. Я поверталася й казала: «Дімо, що ти мене ганьбиш? Іди рівніше!» – згадує Яна.
Мама каже, що Дмитро своєю працею заслужив авторитет в її чоловіка та своїх брата зі сестрою. До нього в родині ставляться зі стовідсотковою повагою. На життя юнак заробляє самостійно – монтує відео на замовлення. За порадою Куркуріної, він також веде YouTube-канал «ДЦП не вирок», де розповідає про досягнення та дає поради людям із таким самим діагнозом.
– Я говорила з дитинства: «Дімо, ти людина з інвалідністю. У тебе ДЦП. Ну і що? Прийми це й живи. Не марнуй сили даремно – життя важке і не раз провезе обличчям по асфальту». Так його виховувала. Так із нього і вийшов толк, – каже Яна.
ЄДИНИЙ У СВІТІ
Через війну Діма з мамою, молодшим братом і сестрою виїхав до Молдови. Чоловік Яни вже майже вісім років боронить Україну, тож жінка опікується трьома дітьми сама. У Кишиневі вони мешкають у центрі для біженців. За словами мами, тамтешні тренери вражені рівнем фізичної підготовки Дмитра.
У Молдові хлопець також має тренера, який працює з Куркуріною. Разом вони розробляють комплекс вправ і дають рекомендації щодо харчування. Заняття Дмитро не пропускає.
– Буває, дощ стіною, я кажу: «Та не йди!». А він мені: «Я що, помер чи що?» – і йде. Повертається весь мокрий, але щасливий, – каже мама.
Ганна Куркуріна мріє, щоб Дмитро став тренером для людей з інвалідністю.
– «Рудий» і сам усе знає, він готовий тренер. Я хочу, щоб у Миколаєві створили центр для дітей із ДЦП, і керував ним Дмитро. Такі діти мають навчатися у подібних до себе – хто знає «кухню» зсередини. Йому вони повірять більше. А я хочу навчати тренерів і реабілітологів працювати з такими дітьми, щоб наш рух поширювався світом. Адже Дмитра підняв саме пауерліфтинг. Мені подобається тренувати тих, кому я потрібна. Скільки нам пишуть, мовляв, «у нього повилітають коліна», «ваші заняття – це знущання». Хейтери, скажіть це мамам таких дітей, які встали на ноги завдяки спорту! Я дуже хочу, щоб представники місцевої влади подарували Дмитрові квартиру в Миколаєві. Він – гордість нашого міста й області, – каже Куркуріна.
Тренерка запевняє: те, що робить Дмитро, не вміє жодна людина з ДЦП у світі.
– В Америці є атлет Майлз Тейлор, якого відзначив Арнольд Шварценеггер, назвавши своїм «новим кумиром». У нього теж ДЦП, але легшої форми, і він робить тягу не за стандартами – не випрямляється. А Діма повністю випрямляє свої скручені руки та ноги. Він піднімає дві власні ваги. З ременями підняв 107 кг, без них – 105. Демонструє на чемпіонаті те, чого не робить у залі. За гороскопом він телець – упертий, досягає з принципу, – каже Куркуріна.
«СПИНААА!» – КРИЧИТЬ МАМА. І «РУДИЙ» ВИРІВНЮЄТЬСЯ, ЯК СТРУНА
Тепер Дмитро та інші вихованці Ганни готуються до чемпіонату світу з пауерліфтингу в Будапешті. Змагання триватимуть п’ять днів, Дмитро з командою виступатиме в останні два – 1 та 2 листопада. У команді Ганни – восьмеро спортсменів.
– Троє – з діагнозом ДЦП: «Рудий» (Дмитро Полович), Дімка-«Брюнет» (Дмитро Закревський) та Микита Орлов. Один хлопчик із Нового Бугу написав мені, і я побачила в ньому потенціал. У 16 років він жме 130 кг! Я зроблю з нього тренера. Із нами також їде мій учень Михайло Морозов – чемпіон світу з підйому на біцепс. Він підняв більше від власної ваги – 93 кг. Михайло «порвався» на біцепс, але все одно дає світовий рекорд! Їде також його двоє синів, які вже зробили рекорди Європи та світу у 13 і 15 років. Наша восьма спортсменка – 72-річна Ольга Скачкова. Вона почала займатися спортом у 63 роки й тепер робить станову тягу 80 кг, – розповідає Куркуріна.
Наголошує, що її спортсмени – унікальні.
– Таких дітей більше немає у світі спорту, тому кожен чемпіонат хоче їх бачити. Коли Дмитро піднімає штангу, здоровенні «бики» ридають і тиснуть йому руку – дякують за мотивацію, – каже Куркуріна.
Мама Дмитра згадує, як на чемпіонаті в Івано-Франківську до сина підійшов спортсмен, який підняв 300 кг, і віддав йому свій кубок. Сказав, що підняв найбільшу вагу серед здорових, і для нього буде честю подарувати нагороду Дімі.
Попри всі спортивні досягнення, гроші на поїздку до Будапешта команді Куркуріної довелося збирати через інтернет.
– Пауерліфтинг – не олімпійський вид спорту. Гроші дають на бокс, легку атлетику, плавання тощо. Але народ України буде пишатися цими спортсменами. Перші 53 тисячі гривень я зібрала, коли виставила на аукціон маленькі боксерські рукавички з підписом Усика. Потім пішли донати – люди зібрали гроші на чемпіонат світу, а ще вистачить на чемпіонат Європи в Польщі. Там 13 та 16 листопада виступатимуть обидва Дімки та Микитка. Єдиний раз нам обласна адміністрація виділила гроші на поїздку на чемпіонат у Луцьк – оплатили плацкарт. Усі інші витрати лягли на нас, – каже Ганна Куркуріна.
Разом зі спортсменами з ДЦП до Будапешта їдуть їхні мами. За словами тренерки, це запорука успіху.
– Я обов’язково беру зі собою мам. Таким дітям дуже важливо, щоб поруч була людина, яка завжди з ними. «Спинаааа!» – кричить Янка на чемпіонаті. І «Рудий» вирівнюється, як струна, – сміється Ганна.
«Я БИ НЕ ЗМОГЛА ЗРОБИТИ ТОГО, ЩО РОБЛЯТЬ ВОНИ»
Команда миколаївців виступатиме у брендованих футболках.
– Спочатку хлопці обрали принт із вовком, але я сказала: ми представляємо Україну, а наші громадяни – не агресивні хижаки. Тоді вони обрали козака, – каже тренерка.
Вона додає, що таких спортсменів, як Дмитро, мотивує віра в них.
– Дмитро може власною працею заробляти гроші й водночас займатися улюбленою справою. Це дивовижно. Він відчуває відповідальність. Я кажу: «“Рудий”, ти старший у родині, маєш їх утримувати. Повір, ми зробимо все – і ти будеш годувати і маму, і молодших», – каже Ганна.
Вона зазначає, що сама є володаркою 18 світових рекордів, із яких побито лише чотири.
– Найбільший, який, певно, ніхто не поб’є, – я підняла дві свої ваги. Важила 72 кг, а жим штанги був 147,5 кг. Це було у 2015 році. Тоді мене запросили до Австралії – єдину жінку на Arnold Classic. Вони не вірили, що жінка може стільки підняти. Мене вважають найсильнішою жінкою у світі. Я ніколи не плачу, але коли передивляюся виступи моїх дітей із ДЦП, у мене градом котяться сльози. Це єдині чоловіки у всесвіті, перед якими я схиляюся. Я би не змогла зробити того, що роблять вони. Це – справжні діаманти, – додає Куркуріна.
Ганна Бодрова, Одеса
Фото, відео Ніни Ляшонок