Як український легкоатлет і військовий Андрій «Бродяга» Ткачук збігав у відпустку на чемпіонат світу в Тайвань та змусив весь світ аплодувати
Його виступ на чемпіонаті світу в Тайбеї у грудні 2023-го став сенсацією. До Великої війни Андрій Ткачук бігав по 225 км на тиждень та понад 1000 км на місяць, а потім 16 місяців, з лютого 2022-го, відколи став на захист країни, не тренувався взагалі. Тоді навесні 2023-го – операція на серці, реабілітація, переведення в інший підрозділ ЗСУ… До тренувань «Бродяга» повернувся в кінці червня, а вже у серпні реєструвався на чемпіонат світу з добового бігу. У грудні ж він посів третє місце у світовому залікові ультрамарафонців, здолавши за добу майже 300 км.
НУЛЬ ШАНСІВ ПОЗМАГАТИСЯ ЗА РЕКОРД СВІТУ
До розмови з Андрієм читаю його фейсбук. Зачепив допис-звіт за 2021-й рік.
«Отже, за 21-й було подолано 11К бігових кілометрів і декілька десятків вертикальних км… Найкращим результатом цього року були 295,353 км, які я пробіг за добу 28–29 серпня на UltraPark Weekend в Польщі (м. Паб'яніце) – новий рекорд України з цієї дисципліни (до речі, під час перегонів оновив ще два національні рекорди: біг 12 годин – 155,295 км та на 100 миль – 12:26:32) – і показав третій результат за всю історію проведення цих змагань. Далі було трохи відновлення, а потім у листопаді полетів до Польщі (м. Забже) на Mistrzostwa Polski w biegu 48h o Puchar ReShape і World Cup, де за дві доби 5–7 встановив новий світовий рекорд з бігу на 48 годин на біговій доріжці – 410 км… Краще не питайте, як там було, але праву стопу я таки знатно травмував. Ще цього року отримав звання "Майстер спорту України з легкої атлетики" та двічі (у липні та листопаді) обирався найкращим легкоатлетом місяця… Що ж… Тепер можна і в Новий рік, мо', цього разу чемпіонат Європи з бігу на 24 години таки не скасують», – писав Андрій Ткачук на початку 2022-го.
Чемпіонат і не скасували. Це Велика війна та повномасштабне вторгнення росіян у лютому 2022-го скасували усі плани українців – на змагання, особистісний ріст, прогрес та розвиток.
Андрій мав досвід участі в АТО у 2014–2015 роках (каже, що тоді в Пісках встановив ще один «світовий рекорд» – живучи в окопах та бліндажах, не мився сім тижнів; але відтоді цей результат перевершив). Після вторгнення одразу ж у лютому мобілізувався до одного із підрозділів 128-ї Закарпатської окремої гірсько-штурмової бригади, воював на Запорізькому напрямку. Уже на початку березня отримав легке осколкове поранення в плече та передпліччя. Згодом перевівся до «свободівців» – окремого батальйону «Карпатська Січ». Окопи, бліндажі, відновлення, збори на підрозділ: марафонець та легенда українського трейлу Андрій «Бродяга» Ткачук займався на війні тим, чим займаються там зазвичай. Опції «тренування з бігу» в окопному розкладі не було.
«Це – карма. Ти пожинаєш плоди того, ким був впродовж усього життя. Мусиш відповідати тому, що декларував. Якщо твої слова не підтверджені дією, то вони порожні. І твої принципи нічого не варті, якщо ти не готовий їх захищати й не готовий за них боротися і помирати. Тому от так от є. Як на початку ХХ століття казав великий меценат Євген Чикаленко: "Україну треба любити до глибини своєї кишені"», – пояснював він в інтерв’ю з фронту в лютому 2023-го.
Така служба тривала до весни 2023-го, а тоді загострилася стара проблема зі здоров’ям, була ВЛК, операція на серці, реабілітація та переведення на службу до Хустського ТЦК та СП.
У тому ж інтерв’ю, яке давав узимку на Донеччині, марафонець із сумом казав: якби не війна, ще у 2022-му був би призером чемпіонату Європи, а тоді подався би на ЧС. Та найближчим часом в нього «нуль шансів» позмагатися за рекорд світу, адже на відновлення форми потрібні роки тренувань.
«Чемпіонат світу пройде точно без моєї участі, на жаль. Навіть за найкращими оцінками, якщо війна закінчиться весною, то пів року мені буде мало, щоб відновити форму. На це мають піти роки щоденної роботи», – зазначав Андрій.
УЧАСТЬ У ЧЕМПІОНАТІ БУЛА ЧАСТКОВО АВАНТЮРОЮ
Парадоксально, що це він говорив на початку 2023-го, а вже в кінці року весь світ аплодував ультрамарафонцю з українського війська: той показав третій результат на світовому старті в Тайвані, пробігши за 24 години понад 284 км.
— Цей результат, та й сама участь в чемпіонаті світу була для мене чимось неймовірним, бо я за майже два роки у війську втратив спортивну форму. Це була, певною мірою, авантюра. Належно готуватися до ЧС я ніяк не міг, бо тільки влітку 2023-го вперше за півтора року вийшов на стадіон. Так склалися обставини, що весною 2023-го на ВЛК знайшли причину моєї одвічної проблеми із серцем й успішно її розв’язали – прооперували в Харкові. Далі мене чекала реабілітація та переведення в інший підрозділ. І лише десь наприкінці червня я почав бігати. Мав побратима, який теж був зацікавлений в бігові, і ми разом із ним почали легенько «підбігати» по півтора кілометра на день, щоб підтримувати хоча б загальну фізичну форму. Це займало 40 хвилин на день, характер служби давав нам змогу їх знаходити», – розповідає Андрій Ткачук.
Звісно, каже він, ні про які чемпіонати тоді навіть не думалося. Та все ж у серпні поцікавився датами чемпіонату в Тайбеї.
— Чогось думав, що він буде в жовтні, тоді мені ніяк не вдалося би взяти участь, часу не було би на підготовку. Я ж не бігав місяців 16 майже зовсім! Уявіть собі спортсмена, який тренується постійно: до 24 лютого 2022 року я бігав щодня 29 км, а в неділю – 50, за тиждень набігав 225 км, за місяць – понад тисячу, – а потім півтора року узагалі не тренується. Скільки треба часу, щоб, умовно, відновити свою форму?! Але коли дізнався, що чемпіонат буде на початку грудня, скоординувався з Федерацією легкої атлетики України та подав заявку. Десь у жовтні ми узгодили мою участь в чемпіонаті. Справа в тому, що за неявку зголошеного спортсмена на старт федерація платить штраф. Хоч українцям робили «знижки» – бо не всі зареєстровані могли доїжджати на старти через війну. Ну й, починаючи з вересня, я став активно бігати щодня, щоб набрати хоч якусь форму. Звичайно, тепер я не міг собі дозволити звичних об’ємів, бо опорно-руховий апарат відвик від таких навантажень і мав неодмінно травмуватися в ході цієї тримісячної підготовки. І зрештою таки травмувався…
Цікавлюся в марафонця зі Збройних сил, чим для нього була участь в цьому чемпіонаті.
— По-перше, останній такий серйозний івент для ультрамарафонців був ще у 2019 році. Потім у 2020-му ковід «скасував» чемпіонат Європи, у 2021-му – чемпіонат світу. Ну а вже в 2022-му я не потрапив на чемпіонат Європи з відомих причин. По-друге, я знав, що наступного року чемпіонату Європи не буде, а найближчий ЧС – аж в 2025 році. Тобто мотивацією було вже саме бажання просто потрапити в цю атмосферу. Чемпіонати – це така міжнаціональна марафонська сім’я, де всі одне одного знають. І ось це була одна з основних причин. Я особливо не сподівався на якийсь достойний результат – розумів, що в будь-який момент можу зійти з дистанції: травмуватися через довгу перерву в тренуваннях чи ще щось, – каже Андрій Ткачук.
«СЕРДЕЧНІ» ПИТАННЯ
Цікавлюся у бігуна «сердечними» питаннями – в тому сенсі, що люди з вадами серця зазвичай не займаються марафонським бігом.
— У мене дійсно все життя була вроджена вада серця, яка часом спричиняла серйозні збої ритму. На практиці це означало, що дуже сильно піднімався пульс – до 263 ударів на хвилину, – каже спортсмен.
Андрій звик із цим жити, коли наставав криз – просто зупинявся, робив певні вправи із затримки дихання – і все само минало за певний час. Або, каже, треба було забезпечити стан спокою – і тоді також миналося, але довше. Вперше проблема проявилася в 15 років, а тоді виникала постійно під час фізичного навантаження.
— Дійсно, якщо в людей є негаразди зі здоров’ям, то вонипереважно уникають речей, які їх провокують. Наприклад, я не знаю більше нікого, хто бігає ультрамарафони з проблемами із серцем. Маю одного знайомого, в якого вони почалися, – то він припинив заняття спортом. Моя історія – це виклик самому собі, – каже Андрій. – Виходить, що я займався та досягав успіхів якраз у тому, чим мені займатися не можна було. Хоча я догоджав своєму серцю в тому, що не бігав ніколи короткі старти, де важлива швидкість. Я все життя бігаю ультрадовгі старти. На трейлі завдовжки 100 км відіграють роль інші речі, у тебе є час зупинитися, відновитися та побігти далі. Воно неприємно, звісно, збиває, але з тим можна було якось існувати. Не дуже комфортно, авжеж, але можливо.
ЖОДНИХ ЕМОЦІЙ, ЦЕ БУЛО ВАЖКО
Розпитую Андрія про емоції після потрапляння в трійку чемпіонів на світовому забігові в Тайвані.
— Ніяких абсолютно емоцій. Забіг був доволі важкий. У мене довго тривала боротьба за третю позицію на ЧС, бо ззаду підтискав іспанець – годин десять ми з ним ганялися, зрештою, я його перевершив. І плюс після закінчення забігу нас одразу забрали на допінг-тест, який тривав десь годину. Він закінчився, всі роз'їхалися – тому не було якоїсь фінішної ейфорії, було відчуття зробленої роботи.
Питаю марафонця, як сприймали його колеги на чемпіонаті.
— Всі знали мою історію. Для них була несподіванка, що я узагалі з’явився в стартовому коридорі. Адже більшість факторів вказувала на те, що мене не буде. Тому я відчув багато уваги, слів підтримки і на дистанції, і перед нею, і після. Навіть ексчемпіонка світу та рекордсменка з бігу на 24 години серед жінок американка Каміла Герон написала на своїй сторінці, що я мотивую та надихаю її. Ми поспілкувалися з нею на церемонії відкриття, сфотографувалися.
— Тож у вас тепер амплуа серед колег «О, це той самий Андрій Ткачук!»
— Та щось таке є, – віджартовується Андрій.
Він каже, що на чемпіонаті майже ніхто особливо не торкався теми його участі у війні. Більшість перепитувала, чи спортсмен у безпеці тепер. Раніше, коли Ткачук організовував збори на свій підрозділ, спортсмени допомагали йому донатами.
— Тому підтримка спільноти є однозначно! Просто там якось не хочеться про це говорити, – каже марафонець-військовий.
— Хтось із ваших знайомих бігунів має досвід війни? – цікавлюся у нього.
— Звісно, серед українських колег. У нашій команді на ЧС був Валерій Шишко з Київської бригади ТрО. Він мав, до речі, серйозне поранення в Бахмуті.
УЛЬТРАМАРАФОН ДАЄ ЗМОГУ ПЕРЕВЕРШУВАТИ САМОГО СЕБЕ
Запитую також Андрія, чи є для нього біг фактором реабілітації, чи допомагає це психологічно долати все пережите на війні.
— Так, я, в принципі, вважаб біг одним з чинників та факторів, які допомагають пройти реабілітацію. Я маю біг, тож мені не потрібні алкоголь, наркотики чи якісь інші речі. Біг дає певну мету і бажання рухатися до неї. Це тримає. Як будь-який спорт, мотивує виходити з дому, а не депресувати. Коли займаєшся спортом, кайфуєш від того, що робиш. І дуже приємно, коли ти виграєш найбільші змагання в своїй ніші, – адже кожен спортсмен хоче виграти чемпіонат! У нас немає Олімпійських ігор, бо трейл – це неолімпійський вид спорту. Це позастадіонний вид легкої атлетики, – але чому б і ні, чому б і не вигравати?! У бігу, в трейлранінгу, ультрамарафоні себе можна перевершувати до безкінечності, бити чужі й свої рекорди, пробувати себе в різних дисциплінах та дистанціях. Тобі просто на все не вистачає, по-перше, банально грошей, а по-друге, часу. Такі забіги потребують тривалого відновлення після них.
— Яка ваша мета як спортсмена-марафонця тепер, після ЧС?
— Мене цікавить найбільший сертифікований ультрамарафон – це 3000 миль за 51 день. Його бігають в Брукліні, Нью-Йорк, навколо звичайної, за нашими мірками, загальноосвітньої школи – по колу 800 метрів. Ось моя найбільша мета як ультрамарафонця. Придивляюся до неї – але це в довгостроковій перспективі. По-перше, дуже дороговартісний забіг, а по-друге, є нюанси з логістикою через службу в ЗСУ. Це для часів, коли я матиму змогу планувати своє життя та тренуватися.
Цей чемпіонат світу для мене був чимось схожим на сюжет із фільму Тарантіно – зірки склалися і все вдалося. Але якщо ви мене спитаєте, на який наступний старт поїду, абсолютно не зможу вам відповісти. Поки не демобілізувався, не можу складати якісь спортивні плани на майбутнє, тому просто між своїми чергуваннями робитиму пробіжки і тренуватимуся. Ну а якщо буду в добрій формі, то зроблю все можливе, щоб за два роки взяти участь в наступному чемпіонаті світу.
Тетяна Когутич, Ужгород
Фото з фейсбук-сторінки Андрія Ткачука