Які ще змісти та смисли можна знайти в беззмістовних російських «виборах»
Парламентська асамблея Ради Європи минулого жовтня ухвалила заяву із закликом до міжнародної спільноти більше не визнавати легітимності Путіна як президента після 2024 року. Цього тижня та наступного настав час тій спільноті відгукнутися. І це буде зроблено.
Президентські «вибори», які проводить кремлівський диктатор 15–17 березня на підтвердження своєї примарної легітимності, повинні мати зворотний ефект – стати ще одним кроком у його делегітимізації.
НАВІЩО ВЗАГАЛІ ПУТІНУ ЦІ ВИБОРИ? ЗВИЧКА ТА ПРАГМАТИЗМ
У своїх діях, що відкидають уявлення про якусь законність, Путін зайшов так далеко, що організація та проведення якихось там загальнонародних президентських «виборів» здається рудиментом, дивною примхою. Ну справді, навіщо ці умовності? Проголосив би себе довічним правителем – і крапка. Та ні, Пу далі тримається за електоральну процедуру, з часом все більш формальну, гротескну чи навіть абсурдну. Чому?
Перша відповідь очевидна – тому що він так звик. Це відповідає його уявленням про правильно організовану владу в Росії. Дитинство, юність і молодість ВВП проходили в СРСР, в якому вибори теж були повною профанацією. Проте їх не скасовували. А в 1985–1990 рр. Путін працював у НДР. І там його уявлення, як спритно можна організувати диктаторську владу, значно збагатилися, набувши завершеного вигляду – кишеньково-багатопартійного абсолютизму. Адже політична система Східної Німеччини на диво схожа із сучасною РФ. Навіть у деяких назвах. На чолі – Соціалістична ЄДИНА партія Німеччини (в Ерефії – «Єдина Росія»). І повний збіг у назві однієї з маріонеткових політсил – Ліберально-демократична партія Німеччини (російський аналог – ЛДПР). Плюс ще три кишенькові партії (як і в нинішній Держдумі).
Друга відповідь полягає в тому, що, імітуючи електоральні процеси, як парламентські, так і президентські, Путін спрощує спілкування зі своїми симпатиками, найчастіше – небезкоштовними.
До 2014 року це спрацьовувало взагалі ідеально. До 2022 – більш-менш надійно… Але і тепер, після 24 лютого, Пу має надію пересидіти при владі всіх цих смішних, як для нього, недовговічних демократичних політиків.
НАЗУСТРІЧ РІЧНИЦІ 17 БЕРЕЗНЯ – ПРЕЗИДЕНТ-ПІДАРЕШТ
Отож ще важливішим є завдання для всіх демократичних сил у світі в ці дні російських «виборів» та після них максимально чітко та координовано попрацювати на подальшу делегітимізацію Путіна. Зокрема, термінологічну, текстову, врешті – графічну, із узяттям у лапки його посад та маніпулятивних процедур. Преса багатьох демократичних країн вже пише – «вибори». Після 15–17 березня чи принаймні після інавгурації Путін має стати «президентом» або «так званим».
У цьому йому слід долучитися до свого молодшого партнера в агресії проти України – Лукашенка. Під час згадування цього дуету «останніх диктаторів Європи» була якась неправильність, вимушеність. Адже після 2020 року називати Лукашенка просто президентом стало незручно, навіть непристойно. Доводилося щось додавати, наприклад – «самопроголошений президент». Водночас за Путіним залишали повноцінну назву президента Росії.
Хоча 2018 року, після того як російські вибори проводили на території окупованого Криму, українська влада намагалася підняти міжнародну спільноту на більш чітке та конкретне невизнання результатів тих виборів, а значить – і путінського президентства. Проте тоді демократичний світ був на це неготовий. Жевріла наївна віра в те, що справа не в імперській агресивності, а в якійсь сакральності Криму для росіян і Путіна особисто.
Після 24 лютого 2022 року все змінилося. Початком цього перелому в погляді на путінську легітимність стало минулорічне рішення МКС про видання ордеру на його арешт… Зачекайте, а коли ж саме це було? 17 березня! Тобто путінська прислуга призначила його «перевибори» день у день – на річницю видання ордера на арешт. Нічого не скажеш, дотепно. Просто президент-підарешт, як казали в одній добре нам знайомій країні про одного добре нам знайомого діяча.
Фото: Getty Images
Чому ж дату вибрали так недолуго? Тому що цього березня буде рівно 10 років ейфорійного для Пу «кримнашу» (з ключовими датами оформлення анексії – 16 і 18 березня). А те що, на 17 березня припадають такі неприємні роковини, не помітили чи радше вдали, що не помічають…
У четвер сейм Латвії ухвалюватиме заяву про нелегітимність путінських «виборів». Такі документи цими днями готують і ухвалюватимуть також в інших країнах. Це неминуча хвиля. І в сухому залишку, після того як вона пройде, мають бути лише тексти такого типу: так званий президент Росії Володимир Путін зустрівся із самопроголошеним президентом Білорусі Олександром Лукашенком…
Погодьтеся, що це правильно і відповідає дійсності.
ПУТІНСЬКО-ПАМФІЛОВСЬКА «ТРІЙЦЯ» – ТРИДЕННЕ ГОЛОСУВАННЯ
Загалом у путінських «виборах» надзвичайно багато абсурду. Перший полягає в термінах. Чому вони тривають три повноцінні дні – 15–17 березня? Цікаво знати, як це пояснює колишня правозахисниця, а протягом останніх восьми років – ручна болонка путінського Центрвиборчкому Елла Памфілова: «Уперше воно (багатоденне голосування, – ред.) застосовувалося під час пандемії для забезпечення безпеки виборців, але з часом цей формат припав до душі більшості виборців та за інших його переваг».
Які «інші переваги», Памфілова розшифровувати не стала, а навпаки – докладніше розкрила тему «припав до душі виборцям». За даними опитувань кишенькових соціологічних служб, «зручність голосування протягом трьох днів визнали 74% росіян».
Насправді 2020 року, під час пандемії, зручність такого нововведення була виключно для влади. Раніше, попри заборони, в Росії існувала досить розгалужена система спостерігачів за виборами. Що все-таки дошкуляло владі. А багатоденне голосування знімало всі проблеми, оскільки активісти, і так не дуже численні, не мали змоги на триденне спостереження. Тоді як кадрові можливості влади із залучення фальсифікаторів виборів хоч на три дні, хоч більше – безлімітні. Цікаво, що під час першого багатоденного «голосування на пеньках» за поправки в конституцію (які давали Путіну право бути президентом скільки завгодно разів) вони проходили взагалі тиждень: з 25 червня до 1 липня. Потім схаменулися і почали затверджувати «лише» триденні голосування.
Тепер, за два роки Великої війни, політичний і активістський простір Росії зачищений і взятий під щільний контроль. Тому «вибори» можна було б проводити в один день. Але звичка до шахраювання і максимально комфортних умов для нього залишилася. Тому знову три дні і впевненість, що результати будуть, як замовляли, – майже загальнонародна підтримка вождя.
«ГОЛОСУВАННЯ» НА ТОТ – КРЕМЛІВСЬКА «ЯВКА З ПОВИННОЮ»
Але найбільш абсурдне та максимально злочинне – це «голосування» на тимчасово окупованих територіях України. Тому вибачте, що в попередньому розділі стільки слів присвятив розповіді про триденне голосування. То, так би мовити, законне триденне, а це так зване дострокове голосування. На ТОТ воно триває давно, навіть не тиждень, як під час «конституційного голосування на пеньках», а набагато більше – з кінця лютого, початку березня. Опора, звісно, на військових окупантської армії.
Друга лінія голосування – російські «гастролери» різних професій, які приїхали на окуповані території працювати в адміністраціях, школах, лікарнях, ЖКГ тощо. Це ще майже 100 тисяч росіян. Саме їхні щиро усміхнені обличчя стають показовими у пропагандистських сюжетах росТБ. Коли ж вони не тільки усміхаються, а й відкривають рота, то їх легко впізнати за специфічною вимовою.
Щодо корінного населення, наших українських громадян, які опинилися на ТОТ, то на нього чинять нахабний, неприкритий тиск. Дуже виразно це проявляється під час надомного голосування. Коли разом із цивільними, що йдуть із урною в житла, до людей приходять військові зі зброєю. Начебто для безпеки членів «виборчих комісій». Але ж зрозуміло, що насправді це – особливий вид передвиборчої агітації – окупантський.
Взагалі проведення «виборів» на окупованих територіях за своєю кричущою протизаконністю є десь поряд з путінським кіднепінгом українських дітей. І тому має зайняти чільне місце в майбутньому обґрунтуванні міжнародного несприйняття путінського «президентства».
ДВА ВИДИ ПРОТЕСТУ В РОСІЇ – ЗБРОЙНИЙ І ГОДИННИКОВИЙ
Чи варто щось розповідати про передвиборчу агітацію в країні з такими драконівськими діями проти медіа? І так зрозуміло, яка вона та про кого… Хоча ні, один факт навести слід. В Росії скасували день тиші, як бувало перед виборами. Це по-своєму логічно. Якщо немає власне виборів, то навіщо якась тиша перед ними? Тепер вождя можна славити в будь-який день.
А як там із протестом? Важко. В країні тривають щоденні арешти, обшуки, допити. Поодинокі та групові, з різних приводів. Наприклад, цього тижня, точніше, 12 березня, всією Росією пройшли масові обшуки та допити художників, які займаються артактивізмом, акціонізмом, іншими видами вуличного мистецтва (а також – у їхніх близьких).
Причина цього стала вимальовуватися, коли надійшла інформація, що в багатьох допитаних цікавилися про Петра Верзілова — ексучасника гурту «Pussy Riot», колишнього видавця правозахисного порталу «Медіазона». Восени 2023-го Верзілов розповів, що воює в Україні на боці ЗСУ. Обшуки та допити можуть бути пов'язані зі справою про держзраду стосовно Верзілова. Заодно силовики, імовірно, промацують ґрунт, чи не можна сформувати якусь цікаву мережеву групу «держзрадників» (за зразком сталінських процесів)…
Якщо вже заговорили про росіян, що воюють на боці України, то як не згадати про справді ефективний та ефектний «передвиборчий захід»? А саме – про спільний визвольний похід легіону «Свобода Росії», РДК і Сибірського батальйону в Курську та Бєлгородську області РФ. Він, до речі, розпочався теж 12 березня і, як сказав один із учасників походу, приурочений саме до «виборів». Сьогодні бої з путінською армією тривають. Путінська пропагандистська армія їх старанно замовчує, щоби не псувати святково-передвиборчої картинки.
Загалом для громадян РФ є і більш безпечний варіант висловити своє ставлення до «виборів» і Путіна. Він називається «Опівдні проти Путіна» (російською – ППП, тобто «Полдень против Путина»). Суть його в тому, щоб якомога більшій кількості росіян 17 березня о 12:00 прийти на виборчі дільниці – не так для голосування, як для створення показової картинки масовості тих, хто невдоволений чинною владою. В Україні та в деяких російських опозиційних колах прийнято висміювати цю ідею. І в цьому є свій сенс. Проте найсмішніше полягає в тому, що російська влада дійсно побоюється навіть такого протесту. Та вже тепер, моніторячи соцмережі, силовики залякують потенційних учасників цього ППП.
Взагалі багато хто з експертів очікує, що після виборів буде закручування гайок, підготовка до війни із Заходом, посилення «скрєпних» цінностей та фундаменталізму РПЦ.
Справді, це є, і це буде. Але не через те, що «вибори» з накрученими великими відсотками дадуть Путіну новий карт-бланш. А тому, що авторитарно-тоталітарна машина, яка протягом останніх пів року багато зусиль витрачала на створення електоральної картинки, залишиться без цього сегмента діяльності. Відповідно вона неминуче буде вимушена перемкнутися на щось інше – актуальне та перспективне в сенсі кар’єри. Тобто все, що досі перелічене. Тому в майбутньому РДК має більш багатообіцяльний вигляд, ніж ППП.
Олег Кудрін, Рига