«Courage!» – побажав французький президент нашим воїнам, що означає і «удачі», й «успіху», і «хоробрості»
Президент Франції Еммануель Макрон поїхав цього тижня в один з департаментів регіону Гранд Ест, щоб особисто зустрітися з українськими солдатами, яких тренує французька армія. Йдеться про воїнів 155 бригади, яка тепер має назву «Anne de Kyiv» (Анна Київська). Обіцянку підготувати та озброїти «під ключ» на території своєї країни одну з українських бригад Макрон дав на початку літа. Мовою французької дипломатії «особистий візит президента» – це найвищий спосіб підтвердити підтримку України.
Власна кореспондентка Укрінформу провела цей день на секретному полігоні разом з українськими та французькими військовими і журналістами й бачила, як усе відбувалось.
НАДЗВИЧАЙНА СЕКРЕТНІСТЬ ТА ДУЖЕ КЕПСЬКА ПОГОДА
У велетенському натяжному ангарі, в якому чекали на Головнокомандувача французьких збройних сил, було шумно і волого – згори на стелю лилися декалітри води, а обабіч завивав вітер. Такий, що навіть перебивав звук стрільб, які тривали неподалік. А стріляли там не лише з гвинтівок, а й з набагато потужніших установок.
У середу саме цей регіон Франції атакував шторм Кірк. Через нього на полігоні скасували ту частину навчань, що мала відбуватись у небі. І не лише їх. На дорогах тонули автівки, дахи будинків зносило вітром, потяги зупинялися.
Затримався навіть Макрон. Військовий ангар поділили на дві половини. В одній частині чекали окремими групами кілька сотень військових – ліворуч французи, праворуч українці.
У другій частині, за перегородкою, сховали велику делегацію журналістів. Їх привезли звідусіль – заплутаними шляхами, з численними зупинками. Через шторм і з міркувань безпеки. Зазвичай ця половина ангару використовувалася як зона дозвілля – на це вказували кілька столів з настільним футболом, раритетний автомат для гри в Маріо (так, вони ще існують!) та якісь гонки. Про те, що тут бувають українські армійці, свідчили написи на цінниках у кутку вітрини – «зубна паста», «пральний порошок», а біля великого баняка з краником із кавою дбайливо вказали, що це – «кава». Хоча тут якраз важко було не здогадатись.
«Своїм» французи суворо заборонили знімати українців – це було вимогою нашого Міноборони. Мені як українці суворо заборонили спілкуватися з «нашими». Це було ну дуже дивно. Я вперше була серед такої кількості своїх, які перебували за дві з половиною тисячі кілометрів від дому, але не могла навіть спитати в них «як справи?». Чи просто обійняти мовчки. Нічого.
Натомість можна було говорити із поодинокими французькими військовими, які інколи заходили на журналістську половину. Але й вони ретельно ховали обличчя під балаклавами. Також жодних імен та посад. Всі намагалися виконувати застороги безпеки.
За інформацією Єлисейського палацу, на цьому полігоні наразі перебуває 1500 французьких армійців, які повністю опікуються навчаннями 2300 українців.
Я взяв на себе це зобов’язання: зараз наші військові навчають 2300 українських солдатів у Гранд-Есті, з обладнанням, яке вони використовуватимуть під час місій.
Бригада Анни Київської буде навчена та оснащена завдяки солідарності Франції. pic.twitter.com/6ewiQgqBk2
— Emmanuel Macron (@EmmanuelMacron) October 9, 2024
БРИГАДА «АННИ КИЇВСЬКОЇ». ПРО ЯКУ САМЕ ПІДГОТОВКУ ЙДЕТЬСЯ
Бригада буде укомплектована та "придатна до війни", тобто вирушить на фронт у повному спорядженні, за кілька місяців. Понад дві тисячі солдатів пройдуть підготовку для формування трьох піхотних батальйонів та їхніх допоміжних підрозділів: інженерів, артилерії, розвідки і наземного-повітряного спостереження. Інші військовослужбовці будуть підготовлені в Україні силами української армії, щоб довести чисельність бригади до 4500 чоловік.
Фото: Х/EmmanuelMacron
«Схема навчання – це плід дискусій з українцями й організація тренувань, максимально наближених до умов, в яких вони зараз перебувають", – кажуть у президента Франції.
Після завершення навчання бригада буде оснащена 128 броньованими бойовими машинами, 18 гарматами "Цезар", 18 броньованими розвідувальними машинами AMX10RC, 10 TRM-ами та 20 установками для протитанкових піхотних ракет НАТО "Мілан". Французи нададуть українцям також необхідні боєприпаси класу повітря-земля.
Навчання і тренування складаються з послідовних фаз. Початкова технічна фаза зосереджена на освоєнні обладнання та навчанні персоналу. Другий етап – підготовка піхотних батальйонів та їх інтеграції. Нарешті, третій завершується об`єднанням можливостей та навчаннями «на рівні батальйону, а потім на рівні бригади". Як твердять у французькій армії, вони єдині влаштовують такий тип тренувань.
ДІАЛОГИ З ФРАНЦУЗЬКИМИ АРМІЙЦЯМИ
Хлопчина у захисній балаклаві, з-під якої видно лише великі блакитні очі, розповідає, що харчуються вони разом з українцями, і поки що все дуже добре.
— А яка страва українцям найбільше подобається?
— Ну, ми тут усі найбільше любимо «бьоф бургіньон» – м’ясо по- бургундськи. (Це яловичина, яку дуже довго тушкують, а потім у цей бульон додають овочі та вино – ред.)
— А вони (українці – ред.) вам свої страви не готували?
— Ні, в нас поки що немає на це часу. Але я знаю про борщ, ми його ще будемо їсти. А там якийсь особливий рецепт?
— Та ні, там також багато овочів, і є м’ясо, і багато різних інгредієнтів.
— Розумію, адже в кожній страві головне те, з якими відчуттями ви її готуєте. Це має бути з душею.
Молоденький французький солдат відповідає мені так тактовно і правильно, ніби навчався в дипломатичній академії. Я підходжу до його колеги – дівчини в балаклаві і з ненафарбованими втомленими очима. Вона випереджає моє питання:
— У нас дуже інтенсивний графік. Нам ніколи перетнутися з українцями, щоб просто поговорити, хоча в них є перекладачі. Але в них постійні навчання, а ми маємо все для цього підготувати. Тож ми приходимо першими – все облаштовуємо на позиціях, а потім уже заходять вони.
— А чи багато жінок серед українських воїнів?
— Так, я бачила тут кілька ваших військовослужбовиць. Але в нашій армії жінок усе ж більше.
Француженка швидко втікає, оскільки до нас підходить одна дуже висока особа з Генерального штабу французьких сухопутних військ.
«УКРАЇНСЬКА АРМІЯ УНІКАЛЬНА ТИМ, ЩО ВМІЄ ВОЮВАТИ НА ГЛОБАЛЬНОМУ РІВНІ»
— У чому особливість та цінність саме вашої підготовки?», – запитую я людину з Генштабу. – Адже в українців за ці роки з’явився вже такий бойовий досвід, якого у вас, на щастя, немає.
— Звичайно, коли у вас є армія, яка воює, ви неминуче вчитеся у цієї армії. Але для нас найголовніше, щоб вони добре спрацювалися із цим озброєнням, яке ми надаємо, і з яким вони поїдуть звідси. Вони мають пристрілятися і не просто відпрацьовувати на індивідуальному рівні – ми відточуємо колективне маневрування і ще багато різних тактичних прийомів, – каже він.
Я запитую, чи достатньо буде цих кількох місяців, щоб підготуватися? Відповідь військового, який був відповідальний за багато миротворчих місій та спецоперацій французької армії, видає в ньому «стріляного вовка»:
— Якщо чесно, солдат ніколи не буває готовим. Завжди є чого вчитися, але я думаю, що це дійсно важливий етап. Навчені злагоджені бійці із освоєною технікою та зброєю будуть набагато ефективнішими. Це буде бойове формування, готове до битви. Чи допоможе це зменшити втрати на фронті? Чим більше тренуєшся – тим краще воюєш. Але ви ж розумієте, що навіть гарне навчання не означає повної відсутності втрат.
А як щодо стандартів НАТО, до яких має прагнути українська армія? Це вже мої французькі колеги турбуються.
— Об'єктивно, ми повинні знайти компроміс, щоб зробити нашу взаємодію більш оперативною у майбутньому, сумісною з НАТО. А з іншого боку, ми не повинні вимагати від української армії великих змін. Українська армія унікальна тим, що вміє воювати на глобальному рівні, тому ми не можемо сказати їй: «Було б краще, якби ви робили так». Треба залишатися реалістами. Немає пунктів, за якими можна визначити, хто кращий – ми чи вони. Давайте зараз зосередимося на підтримці, а після цього вже будемо говорити про те, що треба тісніше інтегруватися зі стандартами НАТО.
Поки ми розмовляємо з високопосадовцем, у павільйон підтягується та частина делегації, яка спостерігала за стрільбами, а також оператори різних каналів, яким дозволили трохи зняти процес.
СТРІЛЬБИ. УМЕРОВ ТА ЛЕКОРНЮ
Телевізійники показують мені стоп-кадри знятого відео і перепитують: «Оці дерева позаду і ця траншея – це справді схоже на те, як в Україні? Це так виглядає?»
Я кажу, що дерева в нас точнісінько такі ж гарні, поки не обгорять від ворожого вогню. А українські окопи можна побачити у відео наших воїнів, що тримають позиції – показую їм кілька шматочків з інтернету для порівняння.
Взагалі французи дуже прискіпливі та уважні до деталей. Тож якщо їм вказали, що «навчання відбуваються в умовах, наближених до українських», вони завжди перевіряють, чи справді це так.
За стрільбами на полігоні спостерігали міністри збройних сил Франції та України. Себастьян Лекорню та Рустем Умеров продовжують розмову за столом на тому ж боці ангару, що й журналісти. Оскільки великий дзбан із написом «кава» зовсім поруч із ними, я підходжу ближче – налити кави і спробувати щось спитати. Нізвідки виникає невидимий охоронець, який однією рукою дає мені вже повну одноразову склянку, а другою цупко блокує і мене, і мій телефон. Не вдалося.
Судячи з посту українського міністра у Фейсбуці, їхня розмова була плідною.
«Сьогодні у Франції провів продуктивні переговори з міністром збройних сил Себастьяном Лекорню. Головна тема – посилення нашої обороноздатності. Окремо поінформував пана Лекорню про ситуацію на фронті та передав список нагальних потреб української армії. Нам потрібні додаткові снаряди та зброя, і Франція готова підтримати нас у цьому напрямку», – написав Рустем Умеров.
Але пост цей з’явився вже пізніше. Тим часом нас, медійників, ділять на умовні «п’ятірки» і видають спеціальні пов’язки на руку, як колись бригадам «дружинників» чи черговим у школах. Із такою міткою п’ятеро з нас могли рівно на 5 хвилин перейти на ту половину, де військові розмовлятимуть із президентом. І просто послухати. Все ж таки французи дуже поважають безпеку та вміють організувати процес так, щоб ти відчув себе трохи спецагентом.
МАКРОН ТА ЙОГО ДІАЛОГИ З ВІЙСЬКОВИМИ
Президент Франції добряче запізнився і трохи намок, але стрімко увійшов усередину і в супроводі численної делегації попрямував до наших.
Було видно, що він добре підготувався до зустрічі, а от українських військових такий розмовний бліцкріг застав зненацька. Для них це явно було «позаштатною ситуацією». Все ж таки не кожному, навіть французу, доводиться особисто поговорити з Макроном.
— Як давно ви воюєте?
— Я записався добровольцем у 2022 році.
— Вам подобається, як вас тут навчають?
— Так, усе дуже добре.
— А чим ви займалися до цього?
— Я був офіцером-курсантом, з 2020 року в строю.
Макрон рухається далі:
— Яким було ваше життя до війни?
— Не пам’ятаю.
— А за останні два роки?
— Я був у бою, в розвідці, був поранений.
Президент продовжує стрімко перескакувати з особистих питань на професійні:
— Що ми можемо покращити для вас?
— Нам потрібно працювати над синхронізацією доктрин, управління на полі бою постійно розвивається…
— Ми спробуємо зробити все можливе, щоб допомогти вам у навчанні!
— Я бачу, що ви вже багато зробили для того, щоб змінити ситуацію своїми діями та опором, – звертається Макрон до досвідченого воїна.
Той погоджується.
— Ми робимо це першими, формуємо бригаду, нам також потрібно отримати зворотний зв'язок, – наполягає президент Франції.
Скільки ви тут перебуваєте? Ким ви працювали раніше? Чи відповідає наше навчання вашим потребам? На що треба звернути увагу? Шторм із питань президента Франції не вщухає.
Один наш земляк був водієм, інший робітником на заводі, а ще один студентом. Від такої підвищеної уваги до своїх персон всі трошки ніяково посміхаються. І тихо видихають із полегшенням, коли Макрон просувається далі. Все ж таки для них воювати явно звичніше, аніж розмовляти з президентом.
В однієї з військовослужбовиць він також питає, скільки та воює. А коли дівчина відповідає, що вже давно, видає раптом:
— А що для вас найгірше на цій війні?
— Бачити, як убивають моїх побратимів. І виносити їх із поля бою.
Понад півгодини розмовного інтенсиву закінчуються спільним фото. Перед ним Макрон повертається до французьких інструкторів, що чекають в іншому кутку, і каже їм, що ті можуть пишатися своєю роботою з українцями. “Courage!” – бажає він нашим воїнам, що в перекладі з французької означає і «удачу», й «успіх», і «хоробрість».
Після фото я встигаю зловити того самого високопосадовця з Генштабу і в щойно заявленому стилі спілкування спитати його «в лоба» про головне для нас.
— Ви думаєте, ми у неї не віримо? – здивовано підводить очі мій співрозмовник. – Звичайно, ми віримо у вашу перемогу! Ми тренуємо ваших солдатів і підтримуємо вас саме тому, що знаємо – ваша боротьба справедлива. Тож очевидно, що ми віримо в перемогу України та української армії. Я сподіваюся, що не тільки Франція, а й усі союзники докладуться до неї.
На цій оптимістичні ноті він так само стрімко, як і його Головнокомандувач, залишив павільйон.
Лідія Таран, Франція
Фото авторки
Залиште відповідь