Про стратегічне партнерство, переваги гнучких коаліцій та що це означає для України
Традиційно Канада вважається найближчим союзником США у політичному, економічному, безпековому та інших аспектах. Проте останній рік засвідчив помітну трансформацію цієї парадигми. На тлі все більшого напруження у відносинах із Вашингтоном Оттава дедалі активніше шукає нових партнерів у світі, насамперед, у Європейському Союзі. Йдеться не просто про дипломатичну “страховку”, а про системну диверсифікацію зовнішньої політики. Канада укладає нові торговельні угоди, поглиблює оборонну співпрацю з європейськими партнерами і навіть обережно торкається теми, яка ще нещодавно здавалася фантастичною: потенційного набуття членства в ЄС. Цей курс формує нову геополітичну реальність і має безпосередні наслідки для України.
БЕЗУМОВНЕ ПАРТНЕРСТВО З УМОВАМИ
Протягом десятиліть канадсько-американські відносини будувалися на передбачуваності та взаємній довірі. Однак останні політичні процеси у США змусили Оттаву переглянути цю модель. Зміни в торговельній політиці, постійні загострення риторики та загальна непередбачуваність адміністрації США створили відчуття стратегічної вразливості. У відповідь Канада почала активніше розвивати альтернативні напрями співпраці.
«Канада більше не може дозволити собі розкіш залежності від одного партнера, навіть такого близького, як США», – зазначає експерт із глобальної безпеки, професор Університету Торонто Майкл Гаррісон.
Цей підхід не означає повного розриву зі США, радше прагматичну адаптацію до нових умов, запорукою стабільності в яких стає стратегічна диверсифікація.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЕКТОР: ВІД ТОРГІВЛІ ДО БЕЗПЕКИ
На цьому тлі Європейський Союз природно постає як ключовий партнер Канади. Якщо раніше основу відносин становила торгівля, зокрема Угода про всеосяжну економічну і торговельну співпрацю, то сьогодні співпраця стрімко розвивається у безпековому напрямі.
Переломним моментом став саміт Канада-ЄС у червні 2025 року, під час якого сторони підписали угоду про масштабне партнерство у сфері безпеки й оборони. Документ фактично створює спільну рамку для координації політики, регулярного діалогу та розвитку співпраці у широкому спектрі напрямів. Ця угода дає змогу інституціоналізувати відносини, адже Канада і ЄС домовилися про регулярні консультації, обмін інформацією та координацію дій у сфері глобальної безпеки.
«Це вже не просто партнерство однодумців – це поступове формування спільного безпекового простору», – пояснює професор Гаррісон.
Ще більш показовим є інший крок: цього року Канада приєдналася до європейської оборонної ініціативи SAFE – масштабної програми ЄС обсягом близько €150 млрд, спрямованої на спільні закупівлі озброєння та зміцнення оборонної промисловості.
Це рішення має кілька важливих наслідків. По-перше, канадські компанії отримують доступ до європейського оборонного ринку та спільних проєктів. По-друге, сама Канада інтегрується у процес формування нової оборонної архітектури Європи. По-третє, це дозволяє обом сторонам швидше нарощувати військові спроможності в умовах підвищення загроз. Канада стала першою неєвропейською країною, яка отримала доступ до такого рівня оборонної інтеграції з ЄС.
«Участь у SAFE – це стратегічний сигнал: Канада більше не розглядає себе виключно як частину північноамериканського оборонного простору», – зазначає професор Королівського військового інституту Канади Жан-Франсуа Леблан.
Важливо й те, що нове партнерство прямо пов’язане із війною в Україні, адже Канада та ЄС постійно підкреслюють необхідність координації зусиль у підтримці Києва, а також спільної відповіді на російську агресію.
НОВІ УГОДИ – НОВА СТРАТЕГІЯ
Окрім ЄС, Канада активно розширює мережу торговельних і політичних зв’язків із іншими країнами. Укладення нових угод, зокрема в Індо-Тихоокеанському регіоні, є частиною ширшої стратегії зменшення залежності від американського ринку. Цей процес має не лише економічний, а й політичний вимір.
«Диверсифікація торгівлі – це водночас і диверсифікація впливу. Канада прагне мати більше важелів у глобальній політиці», – зазначає аналітик Інституту глобальних справ Джеф Лоран.
У цьому контексті ЄС виступає не просто як один із партнерів, а як стратегічна альтернатива – стабільна, передбачувана і близька за цінностями.
ЧИ БУТИ КАНАДІ В ЄВРОСОЮЗІ?
Окремі дискусії останніх тижнів додали цьому процесу ще більшого резонансу. Під час візиту до Оттави президент Фінляндії Александр Стубб згадав можливість глибшої інтеграції Канади з Європейським Союзом.
«Як на мене, за своїм ставленням та основоположними цінностями Канада настільки близька до Європейського Союзу, що найменше, що ми можемо зробити, – це налагодити справді тісне стратегічне партнерство», – сказав Стубб. Він додав, що «може уявити собі набагато ширший Євросоюз, але чи буде Канада його частиною – вирішувати їй».
Ідея виглядає складною з юридичної та політичної точки зору. Водночас вона підкреслює головне: Канада дедалі більше бачить своє майбутнє не лише в північноамериканському, а й у ширшому західному контексті.
«Це радше інтелектуальний експеримент, аніж реальний політичний план. Але він відображає глибину трансформації міжнародного порядку», – вважає Гаррісон.
ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ ДЛЯ УКРАЇНИ
Для України цей процес має стратегічне значення. По-перше, зближення Канади з ЄС посилює загальний трансатлантичний фронт підтримки України: чим тісніше координуються дії партнерів, тим ефективнішою стає допомога Києву.
«Канада може виступати своєрідним мостом між Європою і Північною Америкою у питаннях підтримки України», – зазначає Лоран.
По-друге, це відкриває нові можливості для багатосторонніх форматів співпраці. Україна вже активно взаємодіє як із Канадою, так і з ЄС, і поглиблення їхнього партнерства створює ефект синергії. По-третє, посилення економічних зв’язків між Канадою та ЄС може створити нові можливості для економіки України, зокрема у сфері відбудови та оборонної промисловості.
«Україна може стати точкою перетину інтересів Канади та ЄС, особливо у сфері відновлення інфраструктури та розвитку оборонних технологій», – зауважує Лоран.
ЦІНА БАГАТОВЕКТОРНОСТІ
Попри очевидні переваги новий курс Канади не позбавлений викликів. Зважаючи на запальний характер чинного господаря Білого дому, не можна нехтувати ризиком ускладнення відносин зі США. Надмірне віддалення від Вашингтона може мати економічні та безпекові наслідки, зважаючи на глибину чинної інтеграції між двома країнами. Свою роль відіграють і обмеження самої Європи, адже ЄС не завжди демонструє єдність у зовнішній політиці, що може ускладнювати реалізацію амбітних ініціатив. Нарешті, існують також й інституційні бар’єри: поглиблення співпраці між Канадою та ЄС потребує складних політичних і юридичних рішень, які можуть затягнутися на роки.
«Диверсифікація – це правильна стратегія, але вона не може повністю замінити канадсько-американські відносини», – підкреслює професор Гаррісон.
БАЛАНСУВАННЯ МІЖ ЦЕНТРАМИ СИЛИ
Зовнішня політика Канади дедалі більше нагадує спробу балансування між кількома центрами сили, на противагу руху до одного “маяка”. Попри активне зближення з Європейським Союзом, Оттава не відмовляється від стратегічного партнерства зі США, та й навряд чи зможе це зробити в осяжному майбутньому. Натомість уряд Карні намагається розвивати гнучкий підхід, мінімізуючи ризики, пов’язані з надмірною концентрацією політичних та економічних зв’язків. У цьому сенсі ЄС виступає не заміною США, а додатковим полюсом тяжіння. Паралельно Канада розвиває відносини з країнами Індо-Тихоокеанського регіону, укладає нові торговельні угоди та намагається зміцнити власну роль у глобальних ланцюгах постачання.
«Канада намагається перейти від моделі “одного стратегічного партнера” до моделі мережі партнерств. Це складніше, але значно стійкіше в умовах глобальної нестабільності», – зазначає експерт з міжнародних відносин, професор університету Макгілла Даніель Рош.
Для України така трансформація має практичне значення, адже чим ширшу мережу міжнародних зв’язків має Канада, тим більше виникає можливостей для координації підтримки Києва, як у двосторонньому форматі, так і через багатосторонні механізми. Канада нині проходить етап не лише оновлення географії союзів, а й зміни їхньої якості – від жорстких блоків до гнучких коаліцій. У сучасних умовах саме такі формати дедалі частіше визначають ефективність міжнародної підтримки.
Максим Наливайко, Оттава
Фото: White House, EU, Sean Kilpatrick/The Canadian Press, Hubert Figuière, flickr