Пам’ятаємо минуле і, спираючись на історичний досвід, хочемо будувати краще майбутнє
У квітні 1943 року, напередодні єврейського свята Песах, німці, які окупували польську столицю, оточили створений ними єврейський район – Варшавське гетто, готуючись до його остаточної ліквідації. 19 квітня німецька поліція та допоміжні сили СС увійшли в гетто, щоб завершити роботу зі знищення. Мешканці гетто ховалися в бункерах і сховках. Єврейські повстанці атакували німців із вогнепальною зброєю, коктейлями Молотова та ручними гранатами. Дві німецькі машини підпалили за допомогою пляшок із бензином. Здивовані німці спочатку не змогли зламати впертого опору захисників.
Зіштовхнувшись із сильним опором і початковими невдачами, німці почали систематично спалювати будівлі, перетворюючи вулиці гетто на вогняну пастку. Поки в гетто тривали бої, проти німців діяли польські підрозділи підпільної армії. Три частини Армії Крайової без успіху намагалися пробити стіни гетто за допомогою вибухівки. Приречені на знищення євреї оборонялися до початку травня. Останнім символічним актом повстання було зруйнування німцями Великої синагоги у Тломацькому у Варшаві.
Фото: wikipedia/public domain
Повстання у Варшавському гетто було першим великоміським повстанням і водночас найбільшим повстанням єврейського населення під час німецької окупації. У другій половині дня 19 квітня 1943 року в фортеці Єврейського військового союзу на площі Мурановського бойовики символічно встановили на даху будівлі біло-червоний прапор Польщі та біло-блакитний прапор ŻZW. Це зображення двох прапорів – польського біло-червоного та сіоністського біло-блакитного, що майоріли разом на даху будинку над бойовим гетто, стало символом нерозривно переплетених польсько-єврейських доль. Через кілька місяців, у серпні 1944 року, вибухнуло Варшавське повстання – боротьба за вільну Польщу, найбільше повстання за свободу в історії Другої світової війни.
У польській історії, літературі, мистецтві та широко зрозумілій культурі можна знайти багато згадок про повстання. Повстання вселяли надію, підіймали настрій і втішали серця, але майже завжди їх жорстоко придушували загарбники та окупанти. Трагічні, часто неминучі, вони створили ідентичність спільноти й загалом принесли перемогу через багато років. Вони залишили сильний слід у польському суспільстві та польській історії. Саме тому вони стали темою, яку часто обговорюють й літературі, живописі й кіно. І хоча митці відображали їх різнопланово, вони майже ніколи не критикували саму ідею повстання, а виступали за боротьбу за свободу та підносили її на культурні п’єдестали.
Варшава – столиця Польщі – стала містом двох повстань під час Другої світової війни, в яких зіткнулися євреї й поляки з німецькими злочинцями. Місто було остаточно зруйноване, знищене і спалене. Це доводить, наскільки сильним є польський імператив у прагненні до свободи.
Варшава / Фото: NAC
Можна поставити питання – чому саме Варшава. Тут варто нагадати, що у 1939 році, на початку німецького вторгнення до Польщі, у Варшаві проживало майже 370 000 євреїв. Вони становили близько 30 відсотків загальної кількості населення міста. Після початку Другої світової війни протягом наступного року до польської столиці прибуло ще майже 100 тисяч євреїв, систематично виселених німцями з приєднаних до Німецького Рейху територій та з окупованих територій Польщі. Навесні 1940 року німці почали створювати закритий єврейський район. Остаточно закриття гетто у Варшаві відбулося в листопаді 1940 року. Близько 400 000 євреїв жили за стінами, на площі 307 гектарів. У квітні 1941 року до гетто нахлинули переміщені особи. Кількість ув'язнених у стінах гетто зросла до 450 тис. людей. Я не випадково згадую ці дані. Варшавське гетто було найбільшим гетто, заснованим німцями під час Другої світової війни в Європі. У липні 1942 року вони почали масову депортацію євреїв із гетто до табору смерті в Треблінці. За оцінками, тоді було вбито від 250 000 до 300 000 євреїв. Близько 100 тис. померли в гетто від голоду та хвороб внаслідок створених німцями нелюдських умов.
Ми кажемо «євреї», але треба пам’ятати, що вони були громадянами Польщі, багатонаціональної, багатокультурної ІІ Речі Посполитої. Тому нашим спільним обов’язком є вшановувати повстання у Варшавському гетто – найбільше єврейське повстання Другої світової війни та перше міське повстання в окупованій Європі – і пам’ятати про мужність тих, хто чинив опір німецьким окупантам. Цими днями в Польщі відбувається понад 150 заходів, які супроводжують офіційні святкування 80-ї річниці повстання у Варшавському гетто. Ці заходи організовує або фінансує польський уряд, наприклад – в рамках програми підтримки діяльності зі збереження спадщини та пам’яті польських євреїв, яку реалізує Міністерство культури та національної спадщини. З того часу, як «Об’єднана правиця» прийшла до влади, ми більш ніж утричі збільшили витрати на установи, діяльність яких включає турботу про пам’ять, культуру та спадщину полікультурної польської нації, включно зі спадщиною єврейської меншини в Польщі, а також вшанування пам’яті Голокосту євреїв, здійсненого німцями в окупованій Польщі.
Серед установ, які субсидуються польським урядом, є: державні музеї в колишніх німецьких таборах смерті; Музей Аушвіц-Біркенау в Освенцімі; Музей у Майданеку (з філіями: Музей і меморіальна зона в Белжцу та Собіборі); Музей Штутгофа в Штутово; Музей Треблінки; Музей Гросса-Розена в Рогозниці; Музей — Меморіальне місце К.Л. Плашув у Кракові. А також Музей Варшавського гетто, Музей поляків, що рятували євреїв під час Другої світової війни імені родини Ульмів у Марковій, Музей пам’яті жителів Освенцімщини, Музей історії польських євреїв POLIN, Єврейський історичний інститут ім. Емануеля Рінгель Блюма. Це як інституції, що діють десятиліттями, часто недостатньо фінансовані в минулому, так і інституції, створені в останні кілька років задля пам’яті: Музей Варшавського гетто, Музей поляків, що рятували євреїв під час Другої світової війни ім. Родини Ульмів у Марковій, Музей пам’яті жителів Освенцімщини.
Сьогодні Варшава – місто живих. Польща – це земля живих. Ми пам’ятаємо минуле і, спираючись на історичний досвід, хочемо будувати краще майбутнє. Проте ми не забуваємо тих, хто загинув чи був убитий. Пам'ять, що передається з покоління в покоління, має бути вічною. І сьогодні ми – її хранителі.
Фото: ІНМ
Piotr Gliński
Довідково: Пйотр Тадеуш Глинський (або Ґлінський; пол. Piotr Tadeusz Gliński) – професор гуманітарних наук. Віце-прем'єр-міністр, міністр культури та національної спадщини. У 2005-2011 роках був головою Польського Соціологічного Товариства. Співпрацював з Інститутом філософії та соціології Польської академії наук. У 1997-2005 роках очолював Кафедру Громадянського Суспільства.
Текст опубліковано спільно з польським місячником «Все що найважливіше» («Wszystko co Najważniejsze») в історичному проєкті з Інститутом національної пам’яті та Польським національним фондом.
Перше Фото: PAP/Marcin Obara / Пам'ятник Героям Варшавського ґетто