У Піднебесній зберігають проросійський нейтралітет, хоч і підтвердили рішення утримуватись від надання РФ зброї
Російський правитель Володимир Путін, який від початку війни проти України, а зокрема після ордеру Міжнародного суду в Гаазі на його арешт, майже не виїжджає за кордони Росії, удруге за вісім місяців відвідав Китай.
Це особливо не дивує, адже за правління Путіна дві сусідні країни швидко зблизились і навіть проголосили «партнерство без меж». Чи справді між двома країнами така ідилія? Остання поїздка господаря Кремля до Китаю свідчить, що його дружба з Росією широка, але має свої межі.
ПОЛІТИЧНА ЗАЯВА: СПІЛЬНЕ ПРОТИСТОЯННЯ «ГЕГЕМОНУ»
Візитам глав держав приділяють багато уваги, бо це події, що сигналізують про зовнішньополітичні пріоритети влади тієї чи іншої країни. А перший візит після вступу на посаду переважно вважається таким, що задає тон на всю наступну каденцію лідера держави.
У випадку Путіна писати про «інавгурацію» та «вступ на посаду президента» можна лише з лапками, адже для господаря Кремля це – просте перевертання пісочного годинника, який почав відлік чергового шестирічного терміну його правління. Однак для дружніх Росії правлячих режимів, як-от у Піднебесній, дійства «російські вибори» та «інавгурація Путіна» – абсолютно прийнятні й легітимні події.
Тому візит лідера Росії до Китаю, перший після «інавгурації», у Пекіні обставили з усією пишнотою і розмахом східної дипломатії. Були і червона доріжка, і почесна варта, і салют із 21-ї гармати на площі Тяньаньмень, і дітки з прапорцями Китаю та РФ.
Ця помпезність високому гостю з Москви дуже сподобалася. Ще б пак, очільник другої за потугою країни світу й партнер у протистоянні ненависним Сполученим Штатам Америки організував привітну зустріч, якої удостоюються лише обрані друзі… Таку картинку можна показати своєму «глибинному народу», бо вже призабули, як їхнього правителя вітають у світі, все в бункері та в бункері працює.
Поїздка Путіна до Китаю зосереджувалась на трьох складниках – політичному, економічному і безпековому. Кожен напрям він мав можливість обговорити із лідером КНР дуже детально, адже в Пекіні зустрічався і розмовляв із Сі фактично чотири рази впродовж дня.
До обіду проходила офіційна частина, переговори у вузькому колі та розширеному складі делегацій, після яких підписували підготовлені до візиту документи. А ввечері двоє лідерів зустрілись уже тет-а-тет для неформальної розмови «без краваток» за чаєм і такої ж вечері з найближчими помічниками.
Головним результатом перемовин стала спільна політична заява, що підписали Сі та Путін, у якій вони проголосили «нову еру» партнерства між Китаєм і Росією. У доволі розлогому документі на понад 20 аркушів звичайного друкованого тексту з близько 7000 слів російською мовою знайшлося місце для всього – і вихваляння китайсько-російських зв’язків, і нападок на США, і для України, якій приділили окремий розділ і в чотирьох абзацах виклали відомі наративи Китаю і Росії про безальтернативність переговорів для врегулювання «української кризи» (так у Пекіні й Москві називають війну).
Та от чому в цій заяві не знайшлося місця, то це тезі про «партнерство без меж». Натомість сформульовано, що Китай і Росія досягли «найвищого за всю історію рівня відносин всебічного партнерства і стратегічної взаємодії, які вступають у нову епоху».
У цій «новій ері» відносин Пекін і Москва мають спільний погляд на все, від Тайваню та Північної Кореї до України, і декларують готовність співпрацювати за всіма напрямами. Водночас вони проголошують протистояння Сполученим Штатам Америки у низці безпекових питань і називають США «агресивним гегемоном Холодної війни, який сіє хаос у всьому світі».
Теза про «безмежне двостороннє партнерство», як зауважують деякі оглядачі, зникла з риторики китайської влади ще торік після березневого візиту Сі до РФ. Відтоді Пекін повернувся до риторики «трьох ні» – жодних альянсів, жодних погроз третім сторонам, жодної конфронтації. Вочевидь, китайські партнери добре бачать згубність надмірної прив’язки до Росії для своєї країни і не мають наміру сідати з Путіним в один московський човен, щоби разом із РФ не повторити відому долю крейсера «Москва».
Тож у політичному вимірі своїм візитом до Китаю одразу після «інавгурації» Путін надіслав суперникам в особі очолюваного Вашингтоном Заходу і друзям із Глобального Півдня чіткий сигнал про міцність особистих зв’язків із Сі та ще більшу готовність Росії діяти спільно з Пекіном. Насамперед – протистояти США, що швидше відповідає інтересам Китаю, ніж сьогоднішньої слабкої Росії, правитель якої застряг у минулому і все ще марить якоюсь величчю своєї країни, насправді неспроможної самостійно, на відміну від КНР, нічого вдіяти зі Штатами.
ЕКОНОМІЧНІ «РЕЗУЛЬТАТИ»: ВЕЛИКИЙ УССУРІЙСЬКИЙ ОСТРІВ ТА «ЗЕМЛЯ ВЕЛИКИХ КІШОК»
Із політичними завданнями Путін, за підтримки китайських партнерів, упорався. Однак більше про реальний стан відносин між країнами говорять економічні домовленості / угоди / контракти, яких не було.
У згаданій вище спільній заяві справді йдеться про наміри розширювати двосторонні зв’язки в торгівлі, енергетичному та фінансовому секторах, новітніх технологіях і спільному дослідженні космосу, проте це політичні декларації, які мають втілюватися в реальність за допомогою конкретних угод. А серед іще десятка документів, окрім заяви, підписаних за підсумками переговорів лідерів Китаю і Росії, такого немає.
Насправді перелік домовленостей не вражає ні кількістю, ні якістю і своєю вбогістю різко контрастує із зовнішньою помпезністю візиту. Зокрема, сторони уклали чотири меморандуми про взаєморозуміння (декларації намірів), план дій для реалізації угоди від 2022 року про санітарну охорону територій, два протоколи про фітосанітарні перевірки та угоду про обмін інформацією між ТАСС і Сіньхуа, підписану ще три роки тому, яку просто вчергове перепідписали для гарної картинки.
Найбільш значущими, як видається, стали затвердження єдиної концепції розвитку острова Великий Уссурійський на кордоні Китаю і Росії та міжурядова угода про створення транскордонного заповідника «Земля великих кішок». Наче між двома країнами нема більшої проблеми, ніж збереження популяції тигрів і сніжних барсів, розв’язання якої потребує уваги лідерів країн.
Потрібно зазначити, що аналіз переліку документів вказує на більше врахування інтересів китайської сторони, бо, наприклад, розвиток власних територій і реальна охорона природи є одним із пріоритетів уряду КНР. Тоді як російська влада зациклена на іншому, і ці питання, м’яко кажучи, для неї не дуже важливі. Турбота ж про дику природу полягає переважно в природному обезлюдненні депресивних далекосхідних територій, на які повертаються тварини.
Натомість найнагальніше для Москви, схоже, залишилось у тому ж підвішеному стані. Передусім проблема обслуговування китайськими банками клієнтів із РФ.
Як відомо, після введення адміністрацією США у грудні минулого року санкцій за співпрацю з Росією великі банки Китаю призупинили обслуговування російських клієнтів. За підрахунками Інституту фінансових досліджень пекінського Народного університету Женьмінь, на березень через обмеження з боку Заходу близько 80% розрахунків між Китаєм і Росією були призупинені.
Фото: EPA/UPG
Очікувалося, що під час візиту Путіна сторони оголосять про якісь рішення стосовно нових платіжних і розрахункових каналів, щоби усунути загрозу вторинних санкцій для китайських фінустанов, але про щось подібне навіть не згадувалося. Найімовірніше, прийнятного для китайських партнерів рішення немає. І поки що тут все залишатиметься так, як є тепер, – задіяння для розрахунків невеликих регіональних банків, які майже не взаємодіють із доларом США й системою «Swift», а також використання схем із посередниками. Такі операції доволі ризиковані, але вибір у росіян – дуже обмежений.
Ще одним знаковим для двосторонніх відносин проєктом, що символізує безмежне стратегічне партнерство між Пекіном і Москвою, залишається газопровід «Сила Сибіру – 2», який мав уже з цього року транспортувати до північного Китаю близько 50 млрд кубічних метрів природного газу на рік і який завис. Передбачалося, що це питання також будуть порушувати на переговорах із Сі, і Путін, вочевидь, про нього згадував, тільки знову безрезультатно.
Китай відмовляється вкладатись у це мегабудівництво з кількох причин, насамперед через власний курс на так званий зелений енергетичний перехід, відмову від викопного палива на користь поновлювальних джерел енергії. Тільки за минулий рік Пекін інвестував в альтернативну енергетику астрономічну суму – 676 млрд дол., що зіставно з ВВП такої країни, як Бельгія. Не дивно, що з такими пріоритетами він не поспішає фінансувати «Силу Сибіру – 2».
Тож розширити рамки «безмежного партнерства» з Китаєм у найважливішому – торгівлі, економіці й інвестиціях – Путіну не дуже вдалося. До речі, попри те, що китайсько-російська торгівля минулого року підскочила на 26,3% до 240,1 млрд дол. США, прямі китайські інвестиції в РФ становили лише 0,36% усіх закордонних інвестицій КНР.
Не палають бажанням китайські компанії, зокрема й контрольовані урядом, вкладати кошти у країну, фактично ізольовану від цивілізованого світу, і чий очільник – у міжнародному розшуку. До того ж, за прогнозами багатьох аналітиків, торік торгівля між Китаєм і Росією досягла стелі й надалі зростатиме дуже повільно. Китайський імпорт уже зайняв усі можливі ніші на ринку РФ, і можливостей для подальшої експансії немає, так само, як і постачання російських енергоносіїв до КНР вийшли на пікові показники, переступати які уряд Китаю не має наміру, щоби не потрапити в залежність від одного постачальника.
На практиці «безмежне партнерство» Китаю з Росією має доволі чіткі рамки, за які китайська влада не заходитиме, щоби не завдати шкоди своїм. Водночас це доводить, що Пекін можна спонукати до обмеження взаємодії з Росією, хоча й лише загрозою санкцій.
ВІЙНА В УКРАЇНІ: НІ ПЕКІН, НІ МОСКВА НЕ ЗМІНИЛИ СВОЇХ ПОЗИЦІЙ
Взаємодія в секторі безпеки стала одним із головних питань переговорів Путіна із Сі. Для цього російський правитель привіз із собою до Пекіна увесь «силовий кабінет» із новими секретарем Радбезу Шойгу і міністром оборони Бєлоусовим та незмінним главою МЗС Лавровим.
Фото: EPA/UPG
Попри тиск на Пекін з боку західних столиць через його тісні відносини з Москвою, Сі та Путін заявили про посилення своїх військових зв’язків. Тож уже невдовзі можна очікувати збільшення кількості й масштабів спільних військових навчань КНР і РФ, регулярних спільних морських і повітряних патрулювань та активнішої військової координації.
У цьому теж нема нічого сенсаційного. Військові зв’язки між Пекіном і Москвою розвиваються, незалежно від критики ззовні, і сподіватись на якісь кроки Китаю в бік від Росії у цьому питанні не варто.
У контексті безпеки очільники двох країн обговорювали і російське вторгнення в Україну, яке вони називають «українською кризою». Україну не лише згадували під час переговорів, а й присвятили їй окрему зустріч Сі з Путіним за чаєм, де вони в неофіційній обстановці обговорили, як зазначили в МЗС КНР, «найважливіші міжнародні питання».
Про що насправді говорилося стосовно України, невідомо, але результати всіх розмов звелись до повторювань, що єдиним виходом є мирні переговори, та абстрактних закликів Китаю до деескалації і нерозширення конфлікту, які прозвучали особливо дивно на тлі російської атаки на Харківщину й відкриття нового фронту у війні. Путін теж повторив про готовність Росії до переговорів та знову збрехав, що навесні 2022 року в Стамбулі було узгоджено проєкт мирної угоди, навколо якого й потрібно вибудовувати переговорний процес.
Зрозуміло одне: ні Пекін, ні Москва не пропонують жодних нових ініціатив для завершення війни і лише підтвердили незмінність своїх позицій. Проросійський нейтралітет Китаю щодо війни залишається, як не зникло і прагнення путінської Росії знищити Україну. Сі не зміг, а швидше, навіть не намагався переконати Путіна припинити агресію, зробити що його закликали в Парижі президент Франції Еммануель Макрон і президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.
У Китаю – свої розрахунки в цій війні та власні інтереси, які диктують йому діяти так, як він чинить щодо Росії, України й інших сторін. Попри певні втрати від наслідків російської агресії, Китай отримує цілком реальні економічні вигоди від санкцій проти РФ, а також сподівається на виснаження як країни-агресорки для її міцнішого прив’язування до себе, так і західних партнерів України, конкуренція Пекіна з якими загострюється.
Заклики європейських лідерів до влади КНР скористатися впливом і змусити Путіна припинити війну не дуже турбують Пекін, як і погрози погіршенням відносин із ЄС у разі пасивності. Китай зручно сидить на двох стільцях, підтримуючи Росію та імітуючи посередницьку дипломатію для припинення війни, спостерігає та аналізує результати гігантського нелюдського експерименту режиму Путіна над своєю країною і цілим світом.
Так може тривати дуже довго, якщо чогось не змінити. Як зазначила в коментарі Укрінформу експертка з питань Східної Азії Наталія Плаксієнко-Бутирська, західним партнерам України треба вести більш жорстку розмову з Китаєм стосовно підтримки Росії, а не дозволяти йому вдавати з себе миротворця.
Із позитиву для нас можна зазначити те, що Китай підтвердив рішення утримуватись від військової допомоги сторонам конфлікту, тобто не давати зброї Росії, та, що більш важливо, учергове наголосив на неприйнятності використання у війні ядерної зброї, звертаючись фактично до Путіна, бо в України такої немає.
Трохи менше ніж за місяць у Швейцарії пройде перший Глобальний саміт миру, і всі країни, які справді бажають завершення війни в Україні, матимуть нагоду заявити про власні бачення справедливого миру й запропонувати шляхи його досягнення. Китай, який наполягає на якнайшвидшому припиненні війни, матиме чудову нагоду продемонструвати на практиці свою рішучість, але поки що не повідомляє про участь у форумі.
Без сумніву, Сі і Путін обговорювали майбутній мирний саміт, але результати дискусій на цю тему залишаються невідомими. Участь Китаю у форумі у Швейцарії для України дуже важлива, і більше навіть не через вплив Пекіна на Москву, а з огляду на його зв’язки з країнами Глобального Півдня.
Самостійно і з власної волі Піднебесна не буде тиснути на Росію з вимогою припинити агресивну війну. Зупинити російську навалу і встановити справедливий мир в Україні можливо, лише об’єднавши зусилля більшості країн світу, над чим українська влада і дипломатія спільно з країнами-партнерами тепер напружено працюють.
Володимир Сидоренко, Пекін
Перше фото: Getty Images