Розбираємось у своїх думках і настроях у зв’язку з вироком ворогові України
Невеликий майданчик навпроти будівлі Московського міського суду. Тут зазвичай збираються журналісти та вболіваючі за підсумок судового розгляду – оголошення вироку. Звинувачення у справі – публічні заклики до екстремістської діяльності. Скільки такого було тут після 2014 року. І ще на порядок більше – після 24 лютого 2022-го, після прийняття нових пакетів репресивних законів.
Проте не будемо квапитися співчувати. Бо цього разу випадок зовсім інший і більш рідкісний. Завершується судовий процес над міжнародно визнаним злочинцем Ігорем Гіркіним. Тут, у зимовій Москві, як і восени 2022 року в Гаазі, обвинуваченого також визнають винним… Але чи варто нам, українцям, тішитися з цього?
ПРИВОДИ ДЛЯ ЗЛОВТІХИ, ЯКИМ НЕ ВАРТО ПІДДАВАТИСЯ
Якщо відверто, звісно, важко втриматися від зловтіхи. Адже на руках цієї людини дуже багато української крові. Саме він був одним із головних розпалювачів війни в Україні в 2014 році. Причому виконавцем полум’яним, потужно зарядженим ідейно і від того особливо небезпечним.
А тепер ми бачимо його за ґратами в його ж Москві, любому центрі любої імперії. І вже його прибічникам судові пристави наказують згорнути знамено. Написано на тому не «Свободу Навальному» чи «Росія буде вільною», як бувало нещодавно в інших судових справах, а за «За віру, царя і отєчєство». Нібито за влади чинного царя усе правильно, тому гіркінці-прапороносці дивуються приставам: «Ви що, нехрещені?». Дарма, все одно – згортайте!
Напередодні звинувачення просило призначити Гіркіну чотири роки та 11 місяців колонії (максимальне покарання за осудною статтею – п'ять років позбавлення волі). Просто диво, як зворушливо це виглядало: от же ж, не максимум, а на місяць менше. Мабуть, з урахуванням заслуг підсудного в окупації Криму та розгортанні «російської весни» на Донбасі.
Суд же виявився ще більш щедрим і призначив рівно чотири роки колонії (ну, і плюс заборона на три роки адмініструвати сайти). Коли натовп дізнається про звинувачувальний вирок, то трохи ремствує, кількох навіть забирають в автозак. А юрбою, котра звикла до конспірології, вже шириться, ледве не всерйоз, припущення: мовляв, такий вирок «герою» – це чийсь подарунок на… день народження Зеленського. Ноу комент.
Ну як тут не посміхнутися і, повторюся, не позловтішатися з такого імперськи-російського самозганьблення…
Втім, давайте не піддаватися першому пориву, а зупинимося на цій історії трохи виваженіше.
10 РОКІВ ТОМУ. «БІЙТЕСЯ МОСКОВЦІВ, З “ДАРАМИ” ПРИБУЛИХ»
Якщо вже шукати якісь промовисті дати та паралелі у зв’язку з російським вироком Гіркіну, то це, звісно, не день народження українського президента, а дещо зовсім інше. Десять років тому, 24 січня 2014 року, у Київ, який жив Майданом, привезли «дари волхвів». Це важлива православна святиня з грецького Афону (28 золотих пластин-підвісок, до яких прикріплені намистини з ладану та смирни). Тоді казали, ніби ці святині не вивозили з Афону п’ять століть – і от доправили до Києва – з натяком, що це аби замирити вируючу українську столицю…
Давня історія, та треба пригадати, а що ж було до того, до привезення «дарів» на береги Дніпра. Ось що: 6-13 січня того року вони виставлялися в Москві, 14-17 січня – в Санкт-Петербурзі, 18-23 січня – в Мінську. І тільки потім потрапили в Київ. А це, погодьтеся, зовсім інший пейзаж: провезення святинь таким маршрутом було не випадковою акцією, а своєрідним імперським туром, започаткованим Гундяєвим.
Фінансувалося це все російським «православним олігархом» Костянтином Малофєєвим, на котрого пізніше Кремль частково навісить менеджмент у розгортанні «російської весни». Ну, а відповідав за охорону та безпеку «дарів» хто? Правильно – полковник ГРУ Гіркін (позивний Стрєлков). Отже, логічно припустити, що крім охорони святинь – мова з тодішньою українською владою в січневому Києві йшла і про можливості придушення Євромайдану.
Важлива деталь: якщо погортати медіа тих часів, то можна побачити, що останнім пунктом «імперського туру» значився Київ. Та після прибуття до нього й ознайомлення із поточною ситуацією – плани змінилися. І було заявлено, що «патріарх Кіріл наполіг, аби в маршрут принесення чесних “дарів волхвів” сюди, в межах російської церкви (промовисте уточнення, тоді не таке помітне, але в світлі наступних подій – дуже вагоме, — авт.) обов'язково був включений Крим – Сімферополь та Севастополь».
Отак-о. Ні, ну, зрозуміло, що Гундяєв у спецслужбах теж не новачок (у хорошому сенсі, не в хімічному), але, здається, в цьому випадку наполягання було не його, а якогось іншого спецслужбіста. Можливо, що й Гіркіна. Отже в Києві «дари» були 24-30 січня. Після чого, 31 січня – 1 лютого, їх виставляли в Сімферополі. 2 лютого – в Севастополі (і далі ще відправили до побєдобєсного Волгограда).
Немає сумнівів, що для ГРУшного полковника Гіркіна перебування в Криму було дуже напруженим, пов’язаним не тільки з охоронним бізнесом. Здійснювалась прив’язка до місцевості, уточнювалися плани диверсійного захоплення українського півострова. До початку спецоперації залишалося менше трьох тижнів.
Використання шанованих «дарів волхвів», православних святинь, у якості прикриття для спецоперації – чи не надто цинічно? Ні, для московського патріархату – якраз нормально. Так і хочеться переформулювати античне: «Бійтеся московців, з “дарами” прибулих».
РОСІЙСЬКИЙ ТЕРОРИСТ – ПОПУЛЯРНИЙ В УКРАЇНІ ІНФЛЮЕНСЕР
Цю історію, в стилістиці газетної рубрики «десять років тому», я пригадав не просто так, а щоб показати довгі та непрямі шляхи російських спецслужб…
Якось 2022 року, спілкуючись зі знайомими військовими з Одеси та їхніми родичами, я зі здивуванням дізнався, що вони (в першу чергу родичі) почитують Телеграм-канал Гіркіна-Стрєлкова. На моє здивоване «Навіщо?!» відповіли: «Аби поліпшити настрій». Так, адже в соцмережах російський терорист постійно скаржився, наскільки тупо і неправильно вчиняє в умовах війни російська влада, – як військова, так і державна.
Тоді пригадалося, як із травня й до початку липня 2014 року Гіркін періодично видавав відосики, в яких жалівся: мовляв, «народ Донбасу» та «російський народ» (до складу якого, за його розумінням, входять і українці) ну геть не квапляться йти в його «ополчення», а ситуація між тим, для «російської справи», все гірша… Тоді це теж могло здатися позитивним для української сторони, і Слов’янськ Гіркін таки залишив. Проте, перебравшись у Донецьк, встиг ще зробити багато лиха та закласти основи для відторгнення частини українських земель і майбутнього розширення війни.
Повертаючись до 2022-2023 рр. Чого критися, після початку повномасштабної агресії й аж до затримання влітку минулого року Гіркін був дійсно популярним інфлюенсером на українських просторах. Ну як же не почитати, коли він так жорстко та влучно проходиться по самому Пуйлу! В цьому і тоді була небезпека, порушення інформаційної гігієни («Бійтесь московців, з “постами” прибулих»). Не варто звикати до текстів ворога, та ще й такого запеклого й підступного. Оскільки в реальний аналіз іноді він може ГРУшно вставляти щось спеціально отруйне.
Подібно до цього, і зараз – не треба радіти з майбутньої гіркінської відсидки в чотири роки. Причому з багатьох чинників.
А ЧИ НЕ НАДТО ГІРКІН ГЕРОЇЧНИЙ НА НОВИННИХ СВІТЛИНАХ?
У нинішні часи Кремль привчив росіян до людожерськи довгих термінів ув’язнення. У четвер, одного ж дня із Гіркіним, вирок оголосили Дар’ї Треповій, по справі про ліквідацію «військкора Татарського». І це 27 років колонії!
Якби захотіло російське правосуддя навішати Гіркіну більше, то навішало б. А так – оголошений термін виглядає достатньо помірним. До того ж, багато хто сприймає посивілого терориста з розповідями про його стенокардію як людину похилого віку. А йому насправді лише 53 роки. За нинішньої медицини – небагато.
Також раджу звернути увагу, як подаються новини про нього, які фотографії його супроводжують у російських медіа (навіть у ліберальних). А звідти – ширяться світом (інших-то все одно нема). Сивоборода серйозна людина із вдумливим, а то й піднесеним поглядом…
Стійте, друзі, так це ж злочинець, терорист міжнародного масштабу, якого засудили в Гаазі за збиття «Боїнга» до довічного ув’язнення, чи ні? І не треба розповідати, що така фотографічна правда життя. Ми ж розуміємо – що таке репортажне фотографування – на великій кількості світлин завжди можна знайти більше розмаїття почуттів і міміки. Але для ілюстрування в Московії вибирають саме такі.
І всі до цього якось звикли. Бо засуджених прийнято жаліти, це нормально. Але не варто надто жаліти таких принципових і потенційно небезпечних, кривавих злочинців, як Гіркін-Стрєлков, котрі до того ж можуть мати й політичні амбіції. (Обидва, чи принаймні один із них).
ЗАСУДЖЕНИЙ ГААГОЮ МАЄ СИДІТИ В ГААЗІ. ІНШЕ – ВІД ЛУКАВОГО
Згадаймо, як гавкалися минулої весни Пригожин і Гіркін. Пригожин уже на цвинтарі, а Гіркін – лише в тюрмі, і не дуже надовго. А тепер згадаймо, як зустрічали Пригожина в Ростові та як проводжали з міста. Як народного улюбленця та героя.
Чи не може в майбутньому таким же беззаперечним улюбленцем для багатьох росіян (чи не більшості їх?) стати Гіркін, «герой Криму та Донбасу», який відсидів, тобто «постраждав за правду»? А тут ще – вірна фотогенічна дружина, завзяті молоді однодумці…
Так, завжди треба пам’ятати, що Гіркін запроторений у Росії до в’язниці за те, що критикував Путіна за недостатню агресивність, жорстокість і відданість імперській справі. Путін для нас – абсолютне Зло, і це справедливо. Проте Зло може мати багато облич. Гіркін, менш гедоністичний і ще більш зациклений на «російській ідеї», здається Злом ще більш небезпечним. Просто зараз у нього немає важелів впливу. Але ніхто не знає, що буде через чотири роки, точніше – три з половиною, адже він за гратами з липня (це зараховується до терміну). І він молодший за Путіна на 18 років.
Отже Гіркін, який сидить у російській в’язниці, теж може бути небезпечним, принаймні потенційно.
Єдине нормальне, прийнятне місце для нього – Гаазька тюрма. Той суд був коректний. І той вирок – правильний. Отже саме він заслуговує на те, аби здійснитися. Все інше – лукаве, гебістські обманки, відволікання від суті справи.
Олег Кудрін, Рига
Перше фото: Getty Images