Історії українських жінок, яких зусиллями консульства нашої країни вдалося евакуювати з Сектора Гази
Одещина вдруге прийняла біженців з Сектора Гази. Евакуйованих жінок з дітьми нещодавно доправили до обласного соціального центру, де вони перебуватимуть доти, поки не вирішать, де жити далі. Це українки, які вже багато років проживали в Палестині, але через агресію ХАМАСу проти Ізраїлю і військових дій, що почалися після цього, вирішили повернутися на рідну землю. Власних речей у переселенців майже немає – втікали, у чому були. Тож усе необхідне для життя вони отримали вже у центрі. Через те, що кімнати геть невеликі, одяг доводиться складати в коробки, які стоять по кутках. Жінки радіють, що змогли врятувати своє життя та вивезти з-під обстрілів дітей, проте дуже хвилюються за долю своїх чоловіків, які змушені були лишитися у Газі.
Про те, що довелося пережити під час евакуації, жінки розповіли кореспондентам Укрінформу.
ОДЕЩИНА ПРИЙНЯЛА ВЖЕ 82 БІЖЕНЦІВ З СЕКТОРА ГАЗИ
Як розказав заступник начальника Одеської ОВА Дмитро Радулов, Одеська область прийняла вже 82-х українських громадян, яких удалося евакуювати з Сектора Гази. Ті, в кого залишилися родичі або друзі в Україні, вирушають з Обласного соціального центру до них. Ті, кому їхати нема куди, – залишаються тут.
«На сьогодні Одещина вже двічі приймала біженців з Гази, це 82 українці. В першу чергу це жінки і діти. Наразі ми маємо 19 осіб, з яких 7 дорослих та 12 дітей, які перебувають в Одесі в соціальному центрі. Вони забезпечені всім необхідним і самі мають вирішити, що робити далі – залишатися у центрі або виїжджати до іншого регіону чи країни. Тим, хто вирішить їхати, оплатять квитки. Але якщо хтось захоче залишитися – жодних обмежень у часі для них не існує», – розказав Дмитро Радулов.
У центрі родини розмістили в окремих кімнатах, кухня та ванна – загального користування. Попри скромні умови проживання, жінки не скаржаться.
Олег Тузла ОКУ обласна комунальна установа обласний центр соц псих допомоги
ЖИТЛО РОЗБОМБИЛИ В ПЕРШИЙ ТИЖДЕНЬ, АЛЕ ОТРИМАННЯ ДОЗВОЛУ НА ВИЇЗД ЗАТЯГЛОСЯ
«Мені пропонували переїхати на квартиру до знайомих, але я відмовилася. В центрі мені спокійніше за дітей. Коли я йду в справах щодо оформлення документів, вони під наглядом, адже в центрі завжди ще є люди», – розказала Світлана Салім.
Жінка прожила в Секторі Гази 23 роки. Сама вона родом із Горлівки. Ще студенткою Луганського медінституту вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, з яким і поїхала на його батьківщину. У подружжя четверо дітей – доньки 23, 18, 17 і 15 років, та дві онучки.
«Там завжди було неспокійно. Але такого жаху, як відбувається зараз, ніхто не міг уявити. Ні я, ні чоловік не належимо до жодних політичних організацій, і ми почувалися більш-менш безпечно. Раніше була точкова війна, бомбардували точково. Нинішня війна не схожа на попередні ескалації», – розказує жінка.
На евакуацію родина українки чекала з початку бойових дій. Але отримання дозволу затяглося майже на місяць – адже це залежало не тільки від консульства України, а й від урядів Ізраїлю та Єгипту. Майже весь цей час родина жила у квартирі старшої доньки, бо житло Світлани розбомбили у перший тиждень війни. Про те, що дозвіл на виїзд надано, жінка дізналася, коли була на роботі у лікарні. Дістатися до КПП на єгипетському кордоні було дуже важко – тривають обстріли, постійні проблеми зі зв’язком, а перевізники заламують ціни.
«Машину для перевезення було знайти майже неможливо, таксисти вимагали величезні гроші. Мій чоловік довго не міг повернутися додому того дня, коли ми все-таки дісталися КПП», – згадує Світлана.
Старша дочка подружжя з дітьми залишилася в Єгипті – її чоловік є громадянином цієї країни, там живуть його батьки. Сама ж Світлана з молодшими дітьми опинилася в Одесі.
«Ми спочатку плакали. Не знали, що робити. Привезуть уночі в Одесу – і куди далі йти? Але нас дуже по-доброму зустріли, розмістили тут. Ті дівчата, жінки, у кого є родичі, роз’їхалися по домівках. Шість родин лишилися тут – це ті, хто з окупованих територій. Ті, кому нема куди їхати», – говорить вона.
Що робити далі – Світлана поки не вирішила. Доньки жінки виросли у Газі й погано володіють українською. До того ж вона хвилюється за чоловіка – в нього немає ніякої можливості вирватися з Сектора Гази. Там немає ні світла, ні газу, людям доводиться самим пекти хліб на вулиці з борошна, яке знайдуть. Зараз активісти разом із консульством намагаються домогтися дозволу на евакуацію чоловіків українок – але поки що результатів немає.
У СЕКТОРІ ГАЗИ ХЛІБА НЕ БУЛО, А КІЛОГРАМ СОЛІ КОШТУВАВ МАЙЖЕ 500 ГРН
Друга жінка, яка погодилася поспілкуватися з журналістами, – Тетяна Закут. Вона разом із дітьми Ланою та Ісланом також залишаються в Одесі. У Газі жінка прожила 15 років. З чоловіком познайомилася у Полтаві, де він навчався на стоматолога. Зараз у Полтаві живе мама Тетяни, але в неї крихітна квартирка, де не вистачить місця для доньки з дітьми. Отож вони теж вирішили поки залишитися у соціальному центрі.
Тетяна розказує, що вона з дітьми не могла евакуюватися вчасно через те, що до списків не потрапило прізвище її сина.
«На територію Єгипту ми потрапили 9 листопада. Там отримали "білі" паспорти, адже наші документи були прострочені. Через те, що сина не було в списках на евакуацію, його не пропустили. Я вирішила залишити доньку в Єгипті, а з сином повернулася у Сектор Гази. Ми були зовсім без грошей, жили у прихистку на території школи, що за 20 хвилин їзди від КПП. Так ми прожили 2 тижні. Щодня ходили від школи до КПП і перевіряли нові списки на евакуацію, які вивішували на воротах. Разом із сусідкою по кімнаті з прихистку ми вмовили палестинську сторону пропустити нас – це була третя спроба», – згадує Тетяна.
Жінка розказує, що під час перебування у прихистку вона бачила багато фур з гуманітаркою, які заїжджали до Сектора Гази. Речі та їжу здебільшого продавали на ринках.
«Ціни злетіли: кілограм солі коштував на українські гроші майже 500 грн. Неможливо було знайти хліб. Син разом з товаришами шукав його по всьому місту і його не було ніде. Їжі не вистачало. Ми вдосталь не напивалися водою з початку війни. Проходили по ринку та бачили півторалітрову пляшку води за 4 шекелі – це долар. Ми не могли собі цього дозволити, тож пили дощову воду», – розказує Тетяна.
За словами жінки, такі потужні бойові дії на території Сектора Гази були для всіх несподіванкою.
«Це було повною несподіванкою для всіх. Першу половину дня ми були в шоці. Це не порівняти з тим, що було раніше. Ми жили поза політикою. Чоловік у мене взагалі проти всіх цих організацій. Він говорить, що з їхнього боку – це просто заробляння грошей на стражданнях мирного населення. У нас були випадки, наприклад, коли приїжджали якісь високопосадовці з арабських країн – і в нас різко відключалося світло по всій Газі», – каже Тетяна.
Жінка дуже вдячна Україні: консул зробив усе для того, щоби її синові дозволили виїхати. В Одесі їх теж прийняли дуже гостинно.
«Дуже вразило, що попри те, що в Україні війна, консульство зробило все, щоб нам допомогти. Навіть Президент до нас приїжджав, подарував ковдри та планшети», – каже Тетяна.
Ганна Бодрова, Одеса
Фото Ніни Ляшонок