Триденний безглуздо-небезпечний політичний марафон подільників у війні
Напруженою видалася в російського диктатора перша половина цього тижня, з понеділка по середу. Спочатку його ж день народження, до якого вдалося спритно прив’язати саміт СНД, щоб гарантовано були присутні хоч якісь високі гості. Потім – сам той саміт, усе більш дивакуватий і непотрібний. А після нього – посиденьки на двох з найближчим союзником по агресивній війни проти України Лукашенком.
Дивний набір, в якому смішне та безглузде щільно перепліталося з підступним і небезпечним.
ПУТІНСЬКІ ДИВАЦТВА: СТАРІЄ ДИКТАТОР, ДИКТАТОРСТВУЄ СТАРИЙ
Почнемо зі 72-річчя Путіна, яке припало на початок тижня. Через це понеділок став справді важким днем для гостей та кремлівської обслуги. Тому що треба було робити вигляд, ніби є якесь свято, та щось говорити про нього, втім так, аби насправді нічого не розповісти.
І це не схоже на те, що було раніше. Бо старіє диктатор. І диктаторствує старий…
Спочатку про те, як старіє. Мало того, що він «скрєпно» ховає від пабліку своїх коханок, дітей та онуків, то тепер уже й зі святкуванням та подарунками криється. Колись путінські дні народження подавалися як різновид світської хроніки, з докладним описом кумедних дрібниць і різноманітних подарунків. Тепер же це все було втаємничено (манія переслідування?). Лукашенко, наприклад, наважився лише сказати, що щось подарував, не натякнувши навіть, що саме («от як захоче Путін, то сам розкаже»).
А путінський помічник Юрій Ушаков згадав лише про один подарунок, проте найвагоміший – від Реджепа Тайїпа Ердогана. І також без подробиць – тільки те, що подарунок «дуже хороший» та «в турецькому стилі».
Подумалось, а чи це не той самий турецький «ніж у спину»? Може пам’ятаєте такий путінський мем у листопаді 2015 року, коли Туреччина своїм F-16 легко збила російський Су-24, який залетів на її територію з боку Сирії? Гарна версія та навряд чи реальна.
Тут принагідно треба зазначити, що Ердоган став єдиним зі світових керівників високого рівня, хто цього року привітав Путіна. Лідери об’єднання БРІКС, яке кремлівський диктатор так ніжно піарить, другий рік поспіль його показово проігнорували…
А тепер про те, як диктаторствує старий. На путінський день народження країною прокотилася хвиля акцій, флешмобів і заходів у північнокорейському стилі. Починаючи з двох столиць, колишніх оплотів демократії. В Москві на ВДНГ нагнали тисяч п’ять людей, які собою сформували напис «З днем народження, президенте». Ну… така собі «виставка досягнень народного господарства». Санкт-Петербург менший, там змогли зібрати лише до 2 тисяч. І вони на Палацовій площі геть випадково вишикувалися у такий самий напис. У різних варіаціях таке робилося і по всіх російських усюдах.
А також, що найпаскудніше, – і на тимчасово окупованих територіях. Так, у Новоолексіївці Херсонської області окупанти вишикували мешканців селища у формі серця з п’ятьма літерами прізвища диктатора. Нагадаю, що навесні 2022 року саме з Новоолексіївки приходили відомості про військові злочини, тримання «на підвалі» та катування наших активістів, учасників АТО.
Тому, як для нас, найприємнішим подарунком кремлівському старцеві був той, що надіслали електронкою українські хакери. Вони з 7 жовтня (і, як кажуть, надовго) паралізували роботу Державної автоматизованої системи «Правосудие» та інтернет-мовлення телерадіобрехунців з ВДТРК («Росія 1», «Росія 24», радіо «Вєсті» тощо – це все звідти).
БАКУ ТА ЄРЕВАН – ЯК ОБЕРЕЖНО ТРИМАТИСЯ ПОДАЛІ ВІД МОСКВИ
Перш ніж перейти власне до саміту СНД (8 жовтня), треба зазначити, що до подібного трюку зі змішуванням цієї події зі своїми уродинами Путін вдається не вперше. На початку повномасштабної війни, восени 2022-го, йому також треба було показати хоч якийсь «прорив ізоляції». Але справжній саміт не дуже справжнього СНД за графіком тоді був запланований в Астані. То довелося вигадати на 7 жовтня «неформальну зустріч глав держав Співдружності» в рідному для диктатора Петербурзі.
Цього разу було легше, оскільки за графіком саміт і мав бути у Москві.
Якщо ж по суті, то ці саміти, як і сама СНД, останнім часом мають дедалі менше сенсу. За кількома винятками. По-перше, це двосторонні зустрічі за участю сторін, які мають конфлікти. По-друге, це заяви, в яких часом проговорюються важливі на майбутнє меседжі – план кремлівських дій на пострадянському просторі.
Почнемо з першого, і це, звісно, відносини між Азербайджаном і Вірменією. Сам по собі майданчик СНД міг би здатися зручним для переговорів між Баку та Єреваном. Але справа в тому, що за довгі десятиріччя дві країни стомилися від посередництва імперського центру та намагаються обережно відсторонитися від нього.
Москва, звісно, це помічає і хоче зламати такий вектор. Наприкінці вересня, після Генасамблеї ООН, Сергій Лавров з ноткою дипломатичних ревнощів зауважив, що вірменський та азербайджанський глави МЗС зустрілися на полях ГА. Причому – за посередництва американської сторони, держсекретаря Ентоні Блінкена. У трактуванні Лаврова це виглядало так: «Американцям важливо показати, що вони є господарями. Якщо це влаштовує наших азербайджанських та вірменських друзів, то це, напевно, вибір відповідних керівників». І далі Лавров натякнув, мовляв, чому б під час саміту СНД не поговорити й Ільхаму Алієву та Ніколу Пашиняну, звісно, за участі та посередництва Володимира Путіна.
У цьому напрямку велася активна робота. Проте вже 8 жовтня той самий Ушаков сказав, що такої тристоронньої зустрічі для врегулювання конфлікту в Москві не буде, «не змогли домовитися». Відповідно Путін провів переговори з Алієвим і Пашиняном окремо. Тобто в цьому випадку Вашингтон як більш бажаний посередник утер носа Москві, навіть не відвідуючи саміт.
Важливо також подивитися на оприлюднені результати переговорів, які відбулися. Пашинян зумів домовитися з Путіним, що зовсім скоро, з 1 січня 2025 року, російські прикордонники перестануть нести службу на КПП на кордоні Вірменії з Іраном. Щоправда, на вірменсько-турецькому прикордонні росіяни залишаються. Але там до патрулювання почнуть підключатися прикордонні війська Служби національної безпеки Вірменії.
Можливо, хтось скаже, що цей крок надто малий і не визначальний. Та все одно він важливий і показовий як підтвердження обраного курсу на поступове витіснення Росії і в сенсі посередництва, і прямої військової сили.
КРЕМЛІВСЬКІ ЗАЛЯКУВАННЯ ЛУКАШЕНКОВСЬКИМ РОТОМ
Щодо пропагандистського аспекту, то тут у головній ролі була, як зазвичай, путінська пригодована говірка папуга Олександр Лукашенко. Адже його хазяїну не по статусу самому проговорювати все, що у планах. Тому слово мав мінський диктатор.
«Буде чудово, коли Грузія знову приєднається до нашого об’єднання, Молдова відновить свою повну участь, а Україна переосмислить свою політику. Впевнений, що ми сприятимемо відновленню нормального життя в цих країнах, і це лише питання часу», – просторікував він.
Не варто ставитися до оприлюднених тез як до випадкового базікання. Насправді сказане – реальний план, затверджений Кремлем. «Відновлення нормального життя» в трьох країнах шляхом їх упокорення. Політичного – в Грузії, воєнного – в Україні, гібридного – в Молдові. Відповідно СНД (знову розширене) має стати сходинкою, проміжним етапом до відновлення абсолютного домінування Москви на пострадянському просторі. І, як обіцяє-загрожує Лукашенко – та Кремль з-за його спини – це «лише питання часу».
Сенс такої заяви – у залякуванні країн СНД: не смикайтеся, будьте більш покірними, бо інакше втратите «нормальне життя», яке Москва все одно «відновить». Повністю упокорений Лукашенко став дуже зручним знаряддям для донесення таких погроз.
КРЕМЛЬ КОНСОЛІДУЄ СНД – НАВКОЛО ПОБЄДОБЄСІЯ, ПРОТИ УКРАЇНИ
Другу найважливішу тезу цього саміту оприлюднив Путін: «У 2025 році ми спільно відзначимо 80-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні (хто забув, що це таке, нагадую – радянсько-німецький етап Другої світової війни, — О.К.), у країнах співдружності це буде Рік миру та єдності у боротьбі з нацизмом».
А потім на цю ж тему з окремою доповіддю та спільно підписаним Зверненням до народів СНД і світової спільноти виступив знову ж таки Лукашенко.
Втім, розберемося по суті. Те, що наступний рік з ювілейним 9 травня стане святом російського побєдобєсія, було зрозуміло завчасно. Але проголошення його «Роком миру та єдності у боротьбі з нацизмом» є спритним пропагандистським кроком. Перш за все, дуже цинічним, адже Рік миру проголошує країна, яка розпочала та третій рік веде таку жорстоку криваву війну.
І водночас – достатньо технологічним, оскільки він же названий Роком <…> єдності у боротьбі з нацизмом. Враховуючи, з якими гаслами країна-загарбниця веде війну проти України та кого саме називає при цьому «нацистами», зрозуміло, що наступного року Москва намагатиметься консолідувати всіх на підтримку своєї агресії проти України.
Для цього буде розроблена низка відволікаючих заходів, як-от установлення в СНД «почесного звання міста трудової слави», котре надаватимуть містам Співдружності, «чиї мешканці зробили особливий внесок у досягнення перемоги у війні». І кожне таке урочисте нагородження чергового міста в межах СНД ставатиме також і майданчиком для антиукраїнської пропаганди.
Зрозуміло, що ми звикли до сплесків московського побєдобєсія. Але це буде перший побєдобєсний ювілей в умовах повномасштабної війни. Навіть важко уявити, яка пропагандистська веремія буде через це здійнята.
І нам усе одно доведеться реагувати на російські брехні та викривати їх.
ОРДЕН АПОСТОЛА АНДРІЯ – ЗА ДОПОМОГУ У КРИВАВІЙ ВІЙНІ…
І був вечір, і був ранок. Усі керівні особи роз’їхалися по своїх столицях. А одна залишилася. І зранку поїхала в Кремль – у напівспортивному одязі й такого ж типу взутті. Ну, щоб уже там переодягнутись у костюм, ніби у себе вдома. Чи – як удома у близького приятеля. Не треба довго пояснювати, хто був цією особою – напарник Путіна по злочинній війні Лукашенко. У середу в них у Кремлі відбулись типу міждержавні переговори, що тривали недовго, з півгодини. Насправді ж справа була в іншому.
Путін вирішив вручити своєму подільнику найвищу нагороду Ерефії – Орден святого апостола Андрія Первозваного. За що – зрозуміло: за два з половиною роки тісного партнерства у війні проти України. І в офіційному варіанті про це мовилося не так уже й завуальовано – «за видатний внесок у розвиток російсько-білоруських відносин союзництва та стратегічного партнерства».
У своєму слові у відповідь мінський диктатор також був достатньо відвертим (з урахуванням поточного російсько-білоруського «новоязу» майже за Орвеллом – «Справедливість – це беззаконня»):
«Сьогодні ми разом (Росія та Білорусь, — ред.) ведемо боротьбу за справедливий світ. І союз Білорусі та Росії стоїть в авангарді цієї жорстокої та дуже серйозної боротьби. Альтернативи такому курсу в умовах загостреної міжнародної обстановки, що розпалюється, немає».
З уродин почали, орденом закінчили. А в проміжку – позалякували інших. Нормальний порядок денний для двох найбільших злочинців Європи, а, може, й світу. Злі джокери сучасності, якими гидують навіть ті, хто від них залежать. Не дарма ж цьогоріч Путіна привітала зі святом найменша кількість державних керівників – лише вісім. Рік тому – десять. Два роки тому – чотирнадцять. Тенденція, однак…
Олег Кудрін, Рига