Кожна з подібних фейкових заяв з боку РФ відчиняє на якусь мить «браму пекла»
Нова криза безпеки на Сході Європи може бути описана питанням: чи вдасться Путін до масштабного вторгнення в Україну? Ніхто, можливо навіть і сам господар Кремля, не готовий дати на це питання однозначну ствердну чи негативну відповідь.
З кінця жовтня Росія робить усе для того, аби засвідчити свою здатність у найближчій часовій перспективі завдати поразки українській армії. Під формальним приводом навчань на кордонах України концентрується понад стотисячне ударне угруповання. Причому загроза нависає одразу з кількох напрямків: традиційно зі Сходу та ОРДЛО, із моря та Криму, а віднедавна – також і з боку Білорусі, яка стрімко втрачає залишки суверенітету на користь РФ.
Блеф із вторгненням схожий на шантаж для нав’язування свого порядку денного: гіпотетичної «нової Ялти», тобто розподілу сфер впливу в Європі, як це сталося наприкінці Другої світової війни. Але й дипломатичний шантаж може виявитись прикриттям для підготовки реального вторгнення в нескорену Україну.
Українці з 2014 року звикли жити в умовах перманентної військово-політичної конфронтації з Росією. Осіннє напруження змусило їх пригадати свої тривоги 2015-го, 2018-го і весняних місяців року, що минає. Однак не похитнуло рішучості чинити опір. Зрештою більшість експертів зійшлися на думці, що застосування за призначенням зібраної на наших кордонах російської армади є малоймовірне.
Проста логіка і досвід останніх років підказують, що для виходу на новий рівень ескалації Росії не достатньо лише наявності відчутної військової переваги. Україна не схильна створювати casus belli – формальний привід для розгортання проти себе агресії.
Отож Росія інспірує видимі приводи сама.
1 грудня російські медійні майданчики розкручували фейк про нібито розстріл чи то прикордонниками, чи то військовими України групи мирних мігрантів, які перетнули білорусько-український кордон. Трохи більше ніж за тиждень росіяни вже готувалися «обороняти» Керченську протоку від корабля ВМС України «Донбас», який насправді не мав наміру (та й можливості) прориватися з Азовського моря у Чорне.
Корабель ВМС України «Донбас»
І ось настала черга «інцидентів» на окупованому росіянами Донбасі. 21 грудня на розширеному засіданні колегії Міністерства оборони РФ, що проходило за участі Путіна, очільник відомства Сергій Шойгу скаржився на військове освоєння території України державами НАТО. Міністр вбачав загрозу в постачанні до України вертольотів, бойових дронів та протитанкових ракетних комплексів, але поміж іншого здивував такою заявою:
«Достовірно встановлено присутність понад 120 співробітників американських приватних військових компаній у населених пунктах Авдіївка та Приазовське Донецької області. Вони обладнують вогневі позиції у житлових будинках та на соціально значущих об'єктах, здійснюють підготовку українських сил спеціальних операцій і радикальних збройних угруповань до активних бойових дій. Для здійснення провокацій у міста Авдіївка і Красний Лиман доставлені резервуари з невстановленим хімічним компонентом. Не знижується кількість обстрілів українськими військовослужбовцями мирних кварталів Донбасу і позицій народної міліції ЛНР і ДНР».
Моментально російські канали дезінформації перетворили «резервуари з невстановленими хімічними компонентами» у «доведений факт» наявності та готовності застосування Україною хімічної зброї. Очевидно, за допомогою згаданих Шойгу американських найманців.
Сергій Шойгу
Кожна з таких фейкових заяв – про розстріляних біженців, про морську провокацію, про американських найманців з хімічною зброєю – відчиняє на якусь мить браму пекла. А далі одна людина вирішує – випускати чи ні крізь цю браму демонів війни. Виглядає, що продукування зазначених інформаційних приводів є такою ж рутиною для пропагандистської машини Кремля, як і бойові стрільби російських танків на полігонах поблизу наших кордонів.
Чи потрібно Україні реагувати на російські звинувачення, які можуть послужити виправданням агресивних дій з боку РФ? Так, ми змушені це робити, хоч які б абсурдні були дані закиди. Якщо для вторгнення Москва потребує вбратися у камуфляж жертви або миротворця, ми зобов’язані зірвати з неї ці наряди.
Отже, по пунктах.
По-перше, саме російські окупаційні війська в ОРДЛО є системними порушниками режиму припинення вогню на лінії зіткнення. Щоденно українською стороною фіксується 5-10 випадків ворожих обстрілів, з яких до 30% припадає на заборонене Мінськими домовленостями озброєння калібром понад 100 мм.
Хоча Москва не визнає себе стороною конфлікту на Донбасі, вона трактує досягнуті в Мінську угоди як узаконене своє право втручатися на користь так званих республік. 27 грудня міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров укотре пригрозив за порушення Мінських угод. Таких голослівних звинувачень на адресу України російському керівництву може бути достатньо для виправдання нової ескалації.
По-друге, ми не потребуємо послуг приватних військових компаній, американських чи будь-яких інших. Співпраця України зі США відбувається на офіційному міждержавному рівні, вона здійснюється відкрито, в рамках чинних договорів, національного законодавства та міжнародного права. Це стосується також участі військовослужбовців Сполучених Штатів у спільних військових навчаннях на території України.
Згадка про військових найманців є нічим іншим як проєкцією на США аналогічних звинувачень, які Вашингтон висуває Москві у зв’язку з діяльністю сумнозвісних вагнерівців, зокрема на Донбасі.
По-третє, Україна виконує зобов’язання в рамках міжнародної Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення. Наша держава ніколи не мала бойових отруйних речовин, про що офіційно заявляла в рамках Організації із заборони хімічної зброї.
Російські фейки про «резервуари з невстановленим хімічним елементом» можуть прислужитися виправданням для спроб вогневого ураження цілей на підконтрольній Україні території. Тут теж маємо справу з проєкцією іншої ситуації, чи навіть із помстою. Нагадаймо, що 7 квітня 2017 року Сполучені Штати завдали ракетного удару по сирійському аеродрому Шайрат, що стало відповіддю на застосування союзним путінському режимом Башара Асада бомб із зарином (бойовою отруйною речовиною).
24 грудня Міжнародна розвідувальна спільнота InformNapalm оприлюднила «Звіт з інформаційної протидії, спрямований на інформування населення України та мешканців, тимчасово підконтрольних їй територій Донбасу за 2021 рік», який може бути внутрішнім документом так званого «Міністерства інформації ДНР».
Пропагандисти визнають, що саме вони є авторами фейку про «хімзброю». Остання з 54-х «інформаційних диверсій» у 2021 році, за які донецькі геббельси звітуються перед російськими кураторами – це «підготовка до публікації (після особливого розпорядження) дезінформації та постановочних фотоматеріалів про перекидання в район лінії розмежування хімічної зброї українськими військовими спільно з американськими і натовськими спеціалістами».
Інформаційний вкид, зроблений через міністра оборони Росії Шойгу, який уже за банальною схемою відпрацьовується рупорами російської пропаганди, швидше за все протухне і зникне з порядку денного так само швидко, як і попередні медійні продукти з обмеженим терміном придатності. Шанс на триваліше життя він матиме лише за однієї умови – якщо насправді буде використаний як привід для агресії.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки