Журналісти побували в гостях у бійців-аеророзвідників на Донеччині
Перш ніж уразити ворога, його треба побачити. У сучасній війні очі артилерії – це аеророзвідка.
Укрінформ писав про роботу реактивної артилерії 148-ї артбригади, і після «Граду» ми не могли проігнорувати аеророзвідку цієї бригади.
Година їзди у бік Вугледара, заїжджаємо в «зеленку», відпускаємо машину і поспішаємо в непомітне приміщення. Два ноутбуки, три лежачі місця на збитих дошках, у кутку невеличка кухня, за стіною гиркає генератор.
ВІД БАРИСТИ ДО КОМАНДИРА ВІДДІЛЕННЯ
— Балу (і справді схожий), – представився господар аскетичної «квартири», крутячи ручку маленької кавомолки – проходьте, зараз питимемо запашну каву.
До війни цивільне життя, тоді ще Владлена, було пов'язане з кавою. Він кілька років обсмажував зерна в Європі, працював баристою. Повернувся до рідного Ладижина і заснував свою фірму з обсмажування кави. Та й у ЗСУ потрапив також завдяки улюбленому напою: вийшов випити американо – і зустрівся з ТЦК.
— Скрутили і в окоп?
— Ні, попросили оновити дані та сказали, що є право вибору. Розповів про себе: освіта, спорт (кандидат у майстри з пауерліфтингу), досвід роботи. Вислухали і засватали в ДШВ до Житомира, де якраз потрібні сильні та розумні. Так і потрапив до бригади, там же змінив ім'я і не шкодую жодного разу. Раніше смажив каву, тепер орків смажу.
— А як почав літати?
— Був у навчанні на КМБ, коли приїхали представники Victory Drones, запропонували пройти онлайн-навчання. Закінчив курс і став «пташником». Ну, а вже в бригаді комбат послав учитися на «Пуму», так став «кошатником» – Балу показав на гарний великий безпілотник, – служу оператором та командиром відділення.
ЗНАЙТИ БУК СЕРЕД ДОНЕЦЬКИХ СТЕПІВ
У відділенні, окрім оператора, ще є водій, зв'язківець та пілот, який прийшов із посадки на запах кави.
Руслан Бабенко, коротко – Бабай. Найкрасивіший з всіх бабаїв, що зустрічалися. Йому б у кіно зніматися та закохувати у себе весь світ з великого екрану. А він 5 років із 25 – у ЗСУ. Служив у тиловій частині забезпечення. Після повномасштабки перевівся з другом у бойову артбригаду. Був спочатку зв'язківцем, але вивчився на пілота і з листопада літає на «Пумі».
— Літати нескладно: якщо грав на комп'ютері, то все знайоме, моторика пальців та сама. Наша «Пума» – непоганий птах, залітає до 60 км, достатня висота польоту та хороша оптика: якщо опуститься нижче кілометра, можна побачити, як ворог курить цигарки. Ризик є, іноді збивають «Тори». Пам'ятаю, під Запоріжжям треба було подивитись в одному місці, прилетіли – дивимось, а під нами «Тор» стоїть. Бах – і мінус «Пума», – розповідає Бабай.
— Але ризик того вартий, – як би виправдовує свого пілота Балу, – наприклад, один заряд «Бука» коштує дорожче за весь комплекс «Пуми».
— І як знаходять «Бук» серед донецьких степів?
— Наказують на зліт, дають приблизні координати і кажуть, що шукати. Шукаємо щось цікаве. Топчемо очима поля і розчісуємо посадки. Війна завжди залишає сліди, ми їх шукаємо, сліди завжди до чогось виводять. Якщо бачиш рух особового складу, слідуємо за ним: як правило, вони приводять до гармати. Буває, щастить, летиш – і бачиш на панорамі вихід, його спалах видно добре з будь-якої точки та в будь-який час.
— Ви – як грибники, – намагаюся знайти аналогію.
— Ні, грибники травоїдні, – не погоджується Балу, – «Пума» ж хижий птах. Ми вистежуємо ціль, ідентифікуємо її, відзначаємо координати та передаємо все керівництву, даємо їм картинку в режимі онлайн та коригуємо роботу. Після ураження деякий час спостерігаємо для підтвердження результату, що той самий «Бук», наприклад, догорів.
ЯК НЕ СПАЛИТИСЯ, АБО ВІКНО ДЛЯ ЗЛЬОТУ
Настав час роботи. Бабай сідає за пульт із монітором, оператор зі зв'язківцем запускають витончений дрон із катапульти. Балу по «Кропиві» (програмне забезпечення) повідомляє координати квадрата, з якого наших хлопців нещодавно непокоїла гармата, вона і є ціллю зараз, її й доведеться знайти пілоту.
— Я можу вже й без «Кропиви» літати, – хвалиться Бабай, упевнено ведучи «Пуму» до лінії бойового розмежування, – з січня як заїхали на «донецьк», так і літаємо звідси, встиг усю карту вивчити очима.
Раптом стрімко став наростати реактивний гул зі свистом, я такого ще не чув й інстинктивно впав у вугільний пил підлоги, Балу трохи пригнувся, а Бабай продовжував вести дрон маршрутом. Звук промайнув над нами і став віддалятися, а через якийсь час добряче грюкнуло.
— КАБ (керована авіабомба), це далеко, – заспокоїв Балу.
— Чи не небезпечно так довго літати з одного місця?
— Ну, ми, як ніхто, знаємо, що головне – не палитись, ми тут хоч і є, але нас тут немає. Ви не думайте, що до нас легко дістатися. Щоб вам доїхати, проводиться комплекс заходів: моніторяться ворожі «пташки», включається потужний РЕБ, просто так не заїдеш, – Балу посміхнувся. – Та й не політаєш просто так: а давай, Русику, зганяємо на Пільне, там такі гарні «Буки» стоять… Ні, на кожен виліт робиться заявка з маршрутом, усе це читає наше ППО та РЕБ, роблять нам вікно, в яке ми злітаємо, але яке закрито для ворожої сили.
П’ЯТЬ ПОСТРІЛІВ АРТИ ДЛЯ ПОСАДКИ ТА ГАРМАТИ
Русік тим часом залетів у потрібний квадрат і почався пошук. Я так і не зрозумів, як у них усе вийшло. Пума піднімалася й опускалася, загальний вигляд змінювався крупним планом, вони розчісували посадки і гладили поля, піднімалися і наближалися знову, впевнено робили свою роботу – і знайшли, що шукали. А я так нічого й не побачив.
— Ось, сама гармата в посадці, – мені наблизили зумом її частину, – запалена від пострілів перед нею трава, а ось і дуло на темному тлі, – «розжував» мені Балу картинку на моніторі.
Ми доповіли штабові й дали на монітор їм загальний вигляд знахідки. З посадки вибіг «підор», покрутився і зайшов назад у зеленку. Зі штабу сказали: тримати середній план і коригувати по ходу, починається робота.
Перший постріл потрапив майже в ціль, другий ліг далі, від третього здетонував склад із БК, четвертий ліг осторонь.
— Давай п'ятий і згортайся, – прозвучала команда зі штабу артилеристам.
Арта дала п'ятий – і потрапила саме в ціль! І таке буває!
«Пума» трохи насолодилася палаючою посадкою і поспішила у новий квадрат назустріч новим цілям.
ПРИЄМНА РОБОТА АЕРОРОЗВІДНИКА
— Багато роботи?
— Вистачає, ділянка фронту досить інтенсивна. Ми тут 24/7. На день виїжджаємо, помились і знову сюди на тиждень.
— Втомилися?
— Та як такої втоми немає, ми ж не піхота, яка на нулі під ФПВ і КАБами, і не арта, де тонни заряду підносити доводиться. Та й емоційного вигоряння немає – робота не монотонна, творча по суті. Втомлюються очі, іноді цілими днями в моніторі донецький степ топчеш. Буває, накочує, все-таки сумуєш за своїм громадянським життям, за спортзалом.
— Я по ванні сумую, – розмріявся Бабай, струшуючи для наочності зі штанів сіру пилюку.
— Але коли бачиш, як воно горить, то і втома, й туга вмить минають, готовий далі літати валити виродків. Аеророзвідник має приємну роботу, – підсумував Балу.
— А я хочу на "ударники" (ударні дрони), там веселіше, – додав Бабай і полетів шукати ворога далі…
Довідково. БПЛА «Puma» – легкий безпілотний літальний апарат, створений американською компанією AeroVironment. Аеророзвідник здатний літати під управлінням оператора або орієнтуючись самостійно з використанням GPS-навігації. В рамках реалізації експериментальної програми ВПС США зі створення нових джерел живлення для безпілотних апаратів він показав рекордну для свого класу тривалість польоту понад 9 годин. Водночас його підготовка до роботи займає лише декілька хвилин.
148-ма окрема артилерійська бригада (148 ОАБр) – артилерійське з’єднання у складі Десантно-штурмових військ ЗСУ.
Дмитро Смольєнко, Донецька обл.