У Вільнюсі відбувся 11-й Форум вільних народів Постросії
Форум вільних народів Постросії (ФВНП) працює третій рік. За цей час «розміняв другий десяток» – вже 11-й ФВНП вперше приїхав до Балтії, щоб розглянути, як сьогодні співвідноситься ідея деколонізації Росії із цим регіоном. Адже в ньому названий процес уже відбувся, щоб стати надихаючою реальністю для інших.
«АНТИРОСІЙСЬКИЙ СЕПАРАТИСТСЬКИЙ РУХ» ЯК АВАТАР ФВНП
Але почнемо з дещо іншого. Те, що кремлівська влада, російська пропаганда регулярно намагаються дискредитувати російську опозицію – не новина. Але й у цьому існує певна парадоксальна градація. Та респектабельна опозиція, що не робить замах на деколонізацію Росії, на її територіальну цілісність, а «всього лише» позиціонує себе ворогом диктаторського путінського режиму, визнається Кремлем «серйозною». І її, якщо можна так сказати, брудом поливають більш-менш з повагою. Як визнаного суперника.
Інша справа – національно-визвольні та регіоналістські рухи, котрі жорстко та принципово ставлять питання про дезінтеграцію Імперії. Їх не просто бруднять, а виставляють маргіналами, відірваними від реальності, «міськими (або сільськими) божевільними». Яких і за суперників смішно вважати, так – паяци вздовж дороги.
При цьому, якщо придивитися уважніше та проаналізувати наявну інформацію, то легко побачити – насправді Кремль найбільше боїться саме такої постановки питання – про дезінтеграцію. Показова деталь – рівно за тиждень до Вільнюського форуму Верховний суд Росії на вимогу Мін'юсту визнав екстремістською організацією «Антиросійський сепаратистський рух» та «його структурні підрозділи». Фішка тут у тому, що в реальності такої організації не існує. (У Вільнюсі один із активістів розповів мені, що зараз заводить акаунти з такою назвою та хоче зареєструвати її офіційно. А то що ж, такий гучний промоушен імені, бренду – гріх не використати).
Погодьтеся, подібне визначення – «Антиросійський сепаратистський рух» та «його структурні підрозділи» – дуже добре римується саме з Форумами вільних народів Постросії, які проходять в усьому світі, й з організаціями, що беруть в ньому участь. (Показово, що раніше, у квітні, російський Мін'юст описував «Антиросійський сепаратистський рух» як «міжнародний громадський рух щодо руйнування багатонаціональної єдності та територіальної цілісності Росії»).
«КОМУ ЩО БОЛИТЬ…». ПУТІН ПРО ДЕКОЛОНІЗАЦІЮ РОСІЇ
Не менш показова заява відбулася і в сам день вільнюського Форуму. Правитель Росії Путін проводив зустріч із керівництвом російського МЗС. Світові медіа багато говорили про його «мирні ініціативи» в бік України, більше схожі на ультиматум з вимогою капітуляції. За день до початку Глобального саміту миру в Швейцарії це зрозуміло. Утім, був у Путіна ще один пасаж, на який варто звернути увагу.
«Сьогодні вони (діячі в США та Європі, які ведуть політику стримування РФ, – ред.) говорять про горезвісну деколонізацію Росії. По суті це спроба підвести ідеологічну основу під розчленування нашої Вітчизни за національною ознакою. Власне, про розчленування Радянського Союзу, Росії говориться давно. Усі, хто сидить у цьому залі, добре про це знають».
Гадаю, це можна вважати вітальною телеграмою від Путіна – Форуму вільних народів Постросії. Причому вже не першою. Наприкінці лютого 2023 року в інтерв’ю телеканалу «Россия 1» він заявив, що в Заходу «одна мета – розкасувати (раскассировать – російською) колишній Радянський Союз та його основну частину Російську Федерацію», після чого «можливо, вони і приймуть нас до так званої родини цивілізованих народів, але лише окремо, кожну частину окремо». Він жахнувся з того, що в такому випадку російський народ перестане існувати «в тому вигляді, в якому є сьогодні; ну, будуть московити якісь, уральці і так далі». І от, здається, ключове в його словах – що такі плани були «викладені на папері». Дослівно: «Це все… на папірці написано».
Насправді ці слова відкривають лаштунки путінської канцелярії – те, які «папірці» читав Путін. Адже саме активістам ФВНП доводиться переконувати значну частину західних аналітиків і політикуму, що розпад РФ є більш безпечним, ніж її збереження. Пригадаймо, що якраз за місяць до того путінського виступу відбувся проривний 5-й Форум – у приміщенні Європарламенту та з участю віцепрезидента ЄП (і вже було відомо, що наступний 6-й Форум пройде не абиде, а в США). У підписаному там Брюссельському протоколі наголошувалося, що «сучасна Росія – це терористична колоніальна імперія, яка має бути розділена на окремі держави та демілітаризована <…> деколонізовані, демілітаризовані держави на території Постросії є ключем для нової архітектури безпеки в Європі та світі».
Впевнений, що саме ці папери читав Путін.
І саме цього він та його посіпаки бояться найбільше!
ЛИТОВСЬКІ СВЯЩЕННИКИ ЯК СИМВОЛ АНТИІМПЕРСЬКОЇ БОРОТЬБИ
Загальна тема Вільнюського форуму була визначена так: «Реальні безпрограшні сценарії постросійського простору». Ну й зрозуміло, що, відповідно до місця проведення заходу, окремий наголос робився на питаннях деколонізації, пов’язаних із Балтійським регіоном.
Активну участь у заході брали литовські громадські, політичні діячі, аналітики. Відкривав форум підписант Акту про відновлення незалежності Литви Арунас Дегутіс.
Безпекові проблеми, пов’язані з російським нині ексклавом Калінінград (Кьонігсберг, Караляучус), обговорювали президент Інституту постросійських регіонів Андрюс Алманіс і відомий військово-політичний експерт Аурімас Навіс (його військова кар’єра закінчилась у 2014 році, коли він сказав, що у відповідь на повзучу російську окупацію українського Криму НАТО також має ввести туди свої патрулі), а також ексміністерка оборони, чинна євродепутатка Раса Юкнявічене.
Багаторічний голова Конституційного суду Литви Дайнюс Жалімас виступав на панельній дискусії, присвяченій тому, які висновки треба зробити зі злочинів російського імперства задля побудови надійної архітектури безпеки в майбутньому.
Це все були важливі питання та цікаві обговорення. Але окремо хочеться зупинитися на промові священника Православної церкви Литви Константинопольського патріархату Гінтараса Сунгайли. Тому ще це було найбільш живе та гаряче – таке, що перебуває зараз у становленні та розвитку. Адже відмова групи литовських священників та дияконів визнавати канонічний зв’язок з РПЦ, патріархом Кирилом, які підтримують жорстоку війну проти України, стала прикладом реального спротиву імперській політиці.
Сунгайла дав цікавий, ґрунтовний нарис того, як московське православ’я здавна і дотепер є знаряддям Кремля для утримання населення в покорі та вирощування в ньому антизахідних поглядів і комплексів.
ЧЕЧЕНСЬКІ ВІЙНИ ІМПЕРІЇ ТА УКРАЇНА – ЧИ ВИВЧИВ СВІТ УРОКИ?
Майже весь захід проходив у Литовській національній бібліотеці, яка з 1991 року є одночасно і парламентською бібліотекою. І це зручно, оскільки вона знаходиться за кількадесят метрів від комплексу будівель Литовського Сейму.
І от пресконференція 11-го ФВНП проходила якраз у конференц-залі литовського парламенту. В ній брали участь прем’єр-міністр Чеченської республіки Ічкерія Ахмед Закаєв; один із лідерів башкирського національного руху Руслан Габбасов; а також Максим Кузахметов і Павло Івлєв, одразу два представники інгрійських проєктів (ідея незалежної республіки на місці сучасних Санкт-Петербурга та Ленінградської області; про Вільну Інгрію ми ще поговоримо далі окремо). Вели захід Пятрас Вайтєкунас, глава МЗС (2006-2008) і Посол в Україні (2010-2015), а також згадуваний раніше Дегутіс.
На пресконференції найбільш резонансними були слова та події навколо пана Закаєва. У своїй емоційній промові він нагадав, що нинішня війна та воєнні злочини Москви не були б можливими, якби світ належним чином відреагував на російську агресію проти Чечні: «Ми ще достеменно не знаємо про всіх жертв цієї війни, авантюри, цього геноциду. Більше 70 тисяч – це діти, які залишилися сиротами, без двох чи принаймні одного з батьків. 26 тисяч знаходилися в місцях позбавлення волі. Це були фактично військовополонені, і їх там умертвляли». Також Закаєв підкреслив, що сьогодні головною силою деколонізації Росії є Збройні сили України, яким треба допомагати – усіма можливими способами.
Надзвичайно важливою була реакція на цей виступ ексміністра закордонних справ Литви Вайтєкунаса, який від імені Європи, Заходу попросив вибачення в народу Ічкерії за те, що свого часу не було реакції, співрозмірної рівню злочинів російської влади в Чечні. (Принагідно треба зазначити, що Литва ніколи не мовчала, зокрема у Вільнюсі після вбивства Москвою першого президента Чечні з’явився сквер Джохара Дудаєва; проте в ті часи литовський голос був менш чутний, аніж зараз).
ІДЕЯ ВІЛЬНОЇ ІНГРІЇ НЕБЕЗПЕЧНА ДЛЯ КРЕМЛЯ – БО МОДНА!
А тепер кілька обіцяних слів про проєкт Вільної Інгрії (Інгерманландії). Росія довгі роки викорінювала місцеве угро-фінське населення, колись достатньо чисельне. Рівень його національного самосвідомості збільшився в часи перебудови. Але після 1991 року багато хто з цих людей виїхав – по лінії репатріації – у благополучну, заможну Фінляндію.
Приблизно тоді ж почав оформлюватися надетнічний проєкт Вільної Інгрії (Інгерманландії), який багато в чому опирався на високий міф республіки Північна Інгрія, що існувала на північ від Петрограда в 1919-1920 роках. Розвинувшись, ця ідея переросла межі того недовгого історичного утворення і включила в себе всю територію сучасних Санкт-Петербурга та, вибачаюся за дурний топонім, Ленінградської області.
Кремлівська влада, в часи Путіна складена значною мірою з вихідців з Петербурга, відчула небезпеку такого креативного та привабливого в перспективі проєкту. Через що почалися намагання взяти його під контроль або штучно внести протиріччя між його учасниками та потенційними союзниками.
От для прикладу, як один із найвідоміших пропагандистських телеграм-каналів Кремля (не називаю його) найбільше «мочив» саме названий проєкт: «Список гостей (Вільнюського форуму, – ред.) різномастий: там значаться як “старі” сепаратисти, які мають якийсь багаж на кшталт ічкерійців, так і завсідники петербурзьких психіатричних установ в особах прихильників “вільної Інгрії”».
Тобто Ічкерія визнається ворогом, але таким, що заслуговує якогось визнання. А от проєкт Вільної Інгрії однозначно виставляється таким, що, нібито, заслуговує одного – бути посміховиськом. Показово, що так само – «міські божевільні» – каже про інгрійців і антипутінка та одночасно проповідниця ліберального імперства Юлія Латиніна.
Так робиться тому, що привабливий, креативний регіоналістський проєкт є для Кремля та й усіх інших шанувальників імперії надзвичайно небезпечним, не менше, аніж національно-визвольні. З одного боку – як надихаючий приклад, з іншого – як символічне спростування, десакралізація імперської сутності Росії. Адже вона колись стала власне імперією одночасно із заснуванням і зведенням Петербурга.
При цьому важливо вказати, що поряд із давніми історичними міфами (в хорошому державоутворюючому сенсі) Вільна Інгрія нарощує й сильну сучасну міфологію. Під час однієї з дискусійних панелей інгрієць Павло Мезєрін слушно нагадав два найбільш гучні приклади цього.
Це 165 серія популярного мультсеріалу «Масяня» Олега Куваєва. Там події відбуваються у 2050 році, в часи дезінтегрованої Росії. І Вільна Інгрія є частиною Євросоюзу. Про це свідчить те, що її знамено висить поруч із прапором ЄС на вулицях Петербурга… І це пісня «Ойда», що довго лідирувала в чатах, популярного російського репера Оксімірона (9 травня 2024 року Ерефія оголосила його в розшук). На початку пісні звучить концептуальне «Я убив у собі імперію», а наприкінці – заклик: «Інгрія буде вільною!».
Важко переоцінити те, що концепт Вільної Інгрії, підтриманий двома культовими творцями, стає модним. Ідея, котра пішла в маси, має великі шанси реалізуватися. В 2050-му чи в іншому році Інгрія буде вільною. І в складі ЄС.
ГУРТУЙМОСЯ ДОВКОЛА СПІЛЬНОЇ ІДЕЇ ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ РОСІЇ
Цікава історія – хто та як приходить у Форум ВНП, як формується ця компанія однодумців?.. Однією з помітних постатей на Форумі у Вільнюсі був словацький політичний аналітик Юрай Месік. Він і модерував одну з дискусійних панелей, і брав участь як експерт в іншій. А також пропонував присутнім свою книгу «2023: The Year the Russian Empire Died / 2023: Рік смерті Російської імперії». (Не дивуйтеся назві: автор має на увазі те, що саме в 2023 році Російська імперія стала клінічно мертвою, що не заважає їй штучно підтримувати в собі якусь життєдіяльність. Приблизно, як Третій рейх був приречений на смерть і поразку вже влітку 1940 року, коли Люфтваффе програло повітряну Битву за Британію).
Юрай Месік
Подумалося, що мабуть ця книга виникла внаслідок роботи в рамках ФНВП. Та ні, за словами Месіка, усе навпаки. Він давно розробляє тему обов’язкового – з часом – розпаду Росії як імперії. Коли писав названу вище книгу, то шукав різну інформацію в мережі. Так дізнався про Форум вільних народів Постросії. Дописавши книгу, надіслав екземпляр активній учасниці ФВНП, польській євродепутатці Анні Фотизі. Після чого Месіку надійшло запрошення виступити на 7-му Форумі ВНП у Токіо онлайн, а також уже наживо – в наступних Форумах.
Характерна історія, що показує: ФВНП стає «точкою зборки» не тільки протестного, визвольного руху сучасної Ерефії, а й місцем формування міжнародного спеціалізованого аналітичного центру, що розробляє тематику деколонізації Росії. І щороку тут видаються корисні цікаві роботи. Наприклад 2022 року – «Failed State: A Guide to Russia's Rupture / Неспроможна держава: Путівник по розколу Росії» (в українському перекладі книга має більш енергійне іменування – «…Інструкція з розшматування Росії»).
Отже, і цього року чекаємо щось нове, цікаве та важливе. Як на книжних полицях, так і в розвитку проєкту Форуму вільних народів Постросії. 12-й захід відбудеться на Тайвані та в Південній Кореї (вересень), 13-й – у Канаді (жовтень).
Форум відкриє для себе нові, важливі у світовій архітектурі країни. А вони, своєю чергою, відкриють антиколоніальну постросійську теорію та практику. Важлива робота продовжується: дорога з двостороннім рухом стає більш жвавою.
Олег Кудрін, Вільнюс
Фото автора