Мер Варшави Рафал Тшасковський з другої спроби намагатиметься подолати найвищу політичну вершину Польщі
До президентських виборів у країні над Віслою залишається ще понад пів року, але ця тема впродовж останніх вихідних стала найгарячішою в інформаційному просторі Польщі.
Воно і не дивно: хоча неофіційно кампанія триває вже кілька місяців, лише цими днями найбільш впливові політичні гравці Польщі зняли головну інтригу, назвавши своїх кандидатів у президенти. Від правлячої Громадянської коаліції (KO) кандидатом доволі прогнозовано став чинний мер Варшави Рафал Тшасковський.
Натомість від опозиційної партії «Право і Справедливість» (PiS), щоправда, як незалежний кандидат, але за підтримки політсили Качинського за президентську посаду доволі несподівано для багатьох побореться чинний голова Інституту національної пам’яті Польщі (IPN) Кароль Навроцький.
Якщо не станеться непередбачуваних подій, то саме між Тшасковським і Навроцьким розгорнеться боротьба за крісло глави держави.
ШОСТИЙ ПРЕЗИДЕНТ
Наступний президент стане шостим главою держави в історії демократичної Польщі у посткомуністичний період. До цього впродовж двох каденцій президентами були Александер Кваснєвський і Анджей Дуда (чинний президент), однієї – Лєх Валенса, Лєх Качинський (не добув до завершення президентського терміну через загибель у Смоленській катастрофі у 2010 році) й Броніслав Коморовський.
За польською конституцією, президент не має надзвичайно великих повноважень, як у США чи Франції. Але він є верховним головнокомандувачем збройних сил країни й у звʼязку з цим має доволі широкі повноваження у політиці безпеки. У польському істеблішменті існує певне розмежування: за політику в межах ЄС відповідає премʼєр і уряд, а за безпекову політику в межах НАТО – президент. Він також призначає і звільняє державних чиновників високого рангу і має право накладення вето на прийняті парламентом закони.
Офіційно президентська виборча кампанія стартує у Польщі 8 січня, а перший тур виборів відбудеться в одну з неділь травня.
За політичними мірками, це доволі тривала виборча дистанція, упродовж якої можуть трапитися різні події, як-от зняття з виборів, втрата лідируючих позицій чи навпаки – вихід аутсайдерів у лідери. Після оголошення кандидатів у президенти їхні штаби зобовʼязані будуть у визначені терміни зібрати 100 тис. підписів на свою підтримку і лише після підтвердження їх автентичності Державною виборчою комісією РП кандидати отримають право взяти участь у виборах.
Фото: OSCE/Maria Kokce
ВАЖЛИВІСТЬ ВИБОРІВ У ПАРТІЙНОМУ КОНТЕКСТІ
Ставка у президентських виборах 2025 року є високою, передусім для двох головних партій. Не є таємницею, що відносини чинного премʼєра Туска з нинішнім президентом Дудою є вкрай поганими. Дуда блокує більшість законодавчих ініціатив польського уряду та правлячої коаліції, а також важливі призначення, наприклад, понад 50-ти польських послів у різних країнах світу.
Зокрема, в Україну на посаду головного дипломата уряд Туска відправив восени цього року Пьотра Лукасевича. Однак він є тимчасовим повіреним у справах Польщі в Україні, а не послом лише тому, що Дуда не затверджує його призначення. Для президента РП послом в Україні, фактично, й досі залишається призначений за попередньої влади Ярослав Гузи, якого глава МЗС Радослав Сікорський своїм розпорядженням уже відкликав до Варшави. І таких прикладів напружених відносин між Туском і Дудою є багато. Глава польського уряду вже не раз висловлювався, що уряду та владній коаліції потрібно буде «потерпіти» до серпня наступного року, коли новий президент почне виконувати свої обовʼязки. З новим президентом, який з високою ймовірністю може бути від його політсили, глава польського уряду повʼязує «розвʼязання рук» для здійснення реформ і передвиборчих обіцянок.
Своєю чергою для опозиційної PiS Ярослава Качинського посада президента після втрати влади у минулому році може бути «останнім бастіоном» захисту власних політичних позицій, запобіжником від подальшого тиску правлячої більшості, від «вичищення» залишків його прихильників у владі (Нацбанк, Конституційний та Верховний суди тощо). Перемога кандидата від цієї партії може перешкодити Туску втілити плани максимального послаблення PiS до наступних парламентських виборів і створення фундаменту для перемоги на виборах у 2027 році.
Фото: Getty Images
ПРАЙМЕРІЗ ТУСКА
Партії Туска і Качинського по-різному підійшли до вибору свого кандидата у президенти.
Донедавна здавалося, що Туск, як лідер KO, просто в один із днів офіційно назве Тшасковського кандидатом на посаду президента. Певно, так думав і сам мер Варшави, адже він уже проходив випробування президентською виборчою кампанією у 2020 році. Тоді він лише на 2% поступився Анджею Дуді, на боці якого був увесь апарат влади.
Результат Тшасковського тоді було визнано дуже пристойним, зважаючи на те, що він був резервним кандидатом, який фактично на фінішній прямій замінив кандидатку KO Малгожату Кідаву-Блонську, котра відверто провалювала виборчу кампанію. Та й сам Туск після цього неодноразово заявляв про те, що його партія вже має готового кандидата на наступні президентські вибори, недвозначно вказуючи на Тшасковського. Проте про свої президентські амбіції останнім часом відкрито заговорив інший впливовий політик партії – міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. Для нього президентська посада також є давньою мрією: ще у 2010 році він боровся з Коморовським за партійну номінацію і програв тоді майбутньому президенту. Цього разу Сікорський з лозунгом «Бо часи змінилися» переконував своїх однопартійців у тому, що у нинішній період геополітичних потрясінь і війни в Україні Польщі потрібен президент з великим міжнародним досвідом й авторитетом у світових столицях. Однак ця стратегія не спрацювала: 75% членів KO, які взяли участь у партійних праймеріз, усе ж віддали перевагу Тшасковському. Не в останню чергу на це вплинули оприлюднення даних соцопитувань, за яким Тшасковський більш упевнено перемагає будь-якого кандидата від PiS, у той час як у Сікорського такі шанси були скромнішими, а в першому турі він взагалі міг програти кандидату від партії Качинського.
Проведення праймеріз зіграло на користь партії Туска, оскільки про це багато говорилося у ЗМІ та соцмережах, а значить зробило кандидата від KO ще більш популярним у суспільстві.
Фото: Getty Images
МЕТОД ДУДИ
Політсила Качинського геть інакше підійшла до вибору свого кандидата. Там одразу відмовилися від ідеї проведення праймеріз, зокрема, через те, що партія просто не має настільки яскравих кандидатів, як їхні опоненти. Тому ставку було зроблено на стратегію, яка принесла перемогу PiS у 2015 році. Тоді кандидатом було обрано не дуже відомого молодого політика Анджея Дуду.
Він хоч і працював у канцелярії президента Качинського, а згодом став депутатом Європарламенту, усе ж не був надто популярним політиком. Тоді завдяки дуже вдалій виборчій кампанії Дуда з позиції відвертого аутсайдера переміг Коморовського, на той час президента Польщі.
Для політичних соратників тодішнього президента, зокрема Туска, ця поразка стала справжнім шоком, адже Коморовський вважався фаворитом.
Схоже на те, що Качинський не проти ще раз повторити стратегію, яка декаду тому принесла успіх його політичній силі. Ще влітку у PiS почали шукати кандидатів, які мали би відповідати визначеним критеріям. Згідно з ними, це має бути одружений чоловік (жінка у часи глобальних потрясінь і воєн, на думку партії, не є найкращим кандидатом), який має дітей. Він повинен мати консервативні погляди, приємний зовнішній вигляд і незаплямовану репутацію. За цими критеріями у Качинського тривалий час шукали кандидатів як серед партійного активу, так і людей з-поза PiS. За останні кілька місяців озвучувалося багато прізвищ, серед яких експремʼєр Матеуш Моравецький, колишній міністр оборони Маріуш Блащак, депутат Європарламенту Тобіаш Бохенський і навіть чинний президент Всесвітнього антидопінгового агентства (WADA) Вітольд Банька. Останнім часом коло претендентів звузилося до двох осіб: ексміністра освіти Пшемислава Чарнека і голови Інституту національної памʼяті РП Навроцького. Врешті кандидатом у вузькому колі керівництва партії обрано останнього, оскільки він відповідає партійним критеріям. Чи не найважливішим критерієм вибору став низький антирейтинг Навроцького на відміну від Чарнека. Зокрема, за останнім опитуванням центру Opinia24 для радіо ZET, його антирейтинг складає 18%, у той час як Чарнека – аж 64%.
У польському суспільстві Навроцького наразі мало хто знає, але у PiS це, навпаки, вважають перевагою, оскільки з нього можна буде з нуля «зліпити» справжнього лідера, який навʼяже боротьбу більш досвідченому Тшасковському. Важливим моментом є те, що Навроцький не є членом PiS і в кампанії позиціонуватиме себе саме як незалежний кандидат. Це, на думку стратегів політсили Качинського, дасть змогу залучити до його підтримки ширші прошарки польського суспільства – не лише правоконсервативний, але й частково ліберальний електорат, для якого погляди Тшасковського є занадто лівоцентричними. У PiS кандидатуру Навроцького оголошено у неділю під час громадянського конгресу в символічному для партії місці – спорткомплексі «Сокіл» у Кракові, звідки декаду тому розпочинався переможний виборчий шлях Дуди до поста президента.
ІНШІ КАНДИДАТИ
У виборах президента Польщі візьмуть участь ще кілька кандидатів, які, найімовірніше, відпадуть після першого туру. З них на увагу заслуговує маршалок Сейму Шимон Головня, який теж давно не приховує своїх президентських амбіцій. Він має досвід участі у президентській виборчій кампанії 2020 року. Однак нинішня ситуація для нього відверто несприятлива: у минулій кампанії він, як людина, яка щойно прийшла в політику з шоубізнесу, мав вищі шанси потрапити до другого туру і перемогти, аніж зараз. Очевидно, Головня це й сам розуміє, однак відступати теж уже не має наміру.
Зі своєю кандидатурою на посаду президента вже давно визначилася націоналістична «Конфедерація». Ще у вересні ця політсила першою з усіх своїм кандидатом на вибори у наступному році назвала одного з лідерів цієї політсили Славоміра Менцтена, який уже два місяці їздить Польщею і зустрічається з виборцями. Утім, можна припустити, що у найкращому випадку він може поборотися з Головнею за почесне третє місце у першому турі виборів.
Президентських амбіцій не полишає й ще один учасників виборів 2020 року, представник консервативних сил Марек Якубяк, який у жовтні оголосив про свій старт у виборах.
У попередніх виборах він здобув менше 0,2% голосів виборців. Усе вказує на те, що за результатами виборів у наступному році він навряд чи зможе розраховувати на значно кращий результат.
Із висуненням свого кандидата наразі зволікають польські ліві, які планують це зробити наприкінці цього або на початку наступного року. Єдине, у чому вони впевнені, – від них стартуватиме жінка. Однак навряд чи представниця лівих зможе навʼязати боротьбу кандидатам від двох найбільших партій.
Фото: Tetiana Sharapova
ВИБОРИ Й УКРАЇНА
Динаміка виборчого процесу у Польщі може бути непередбачуваною, але наразі можна припустити, що з високою долею ймовірності до другого туру потраплять саме Тшасковський і Навроцький.
У виборчій кампанії в Польщі домінуватимуть безпека, економіка й ідеологія. При цьому у безпековому компоненті у польському політикумі загалом панує консенсус: більшість впливових партій солідарні у тому, що потрібно зміцнювати армію, будувати фортифікації на кордоні з Білоруссю та Росією, посилювати позиції НАТО на східному фланзі, а також протидіяти агресивним намірам Росії, зокрема тією чи іншою мірою допомагаючи Україні.
Більше поле для дій кандидати матимуть в економічній та ідеологічній сферах, де між партіями та їх кандидатами є суттєві розбіжності й аргументи для взаємної критики. Висунення кандидатом професійного історика означає, що PiS значну увагу приділятиме світоглядним питанням: католик і патріот протистоятиме кандидату від KO з вираженими лівими поглядами. Очевидно, що Тшасковського атакуватимуть за позитивне ставлення до одностатевих шлюбів, намагання обмежити вплив церкви у публічному просторі, насадження жорстких екологічних вимог тощо. Своєю чергою Навроцький піддаватиметься критиці за відсутність будь-якого досвіду в політиці, необхідного для найвищої посади в державі, і його тотальне підпорядкування волі Качинського та його оточення.
Стосовно ставлення до України та російської агресії позиція Тшасковського є зрозумілою: він безумовно засуджує Росію та російську агресію, декларує всебічну підтримку України, і це неодноразово демонстрував на посаді мера Варшави. На його фоні дуже помірковану позицію щодо України займає Навроцький, на що, очевидно, значний вплив має його нинішня посада у контексті історичних суперечок у відносинах між Польщею та Україною.
Як голова польського інституту національної памʼяті, він відверто ігнорував голову УІНП Антона Дробовича, з яким за кілька років перебування на посаді так жодного разу й не зустрівся, попри намагання української сторони організувати таку зустріч. Польський IPN торік прийняв дуже суперечливе рішення: закрив справу щодо операції “Вісла” (примусове переселення у 1947 році понад 130 тис. українців на північ і захід Польщі), що викликало здивування та осуд навіть серед частини польської еліти.
Складно собі уявити, що таке рішення було прийняте без відома і згоди Навроцького.
Отже, партія Туска робить ставку на передбачуваність сильного кандидата, а PiS – на контрольовану непередбачуваність аутсайдера, який може перехопити ініціативу і перемогти, як свого часу зробив Анджей Дуда. Але змінилися часи, обставини та й самі кандидати є іншими. Тшасковський, на відміну від Коморовського у 2015 році, ще не був президентом. Він сам уже програвав у президентських виборах, а тому цього разу хотітиме взяти реванш і вестиме активну кампанію. Крім того, Дуда 10 років тому все ж не був у політичному сенсі такою «чорною конячкою», як сьогодні Навроцький. Утім, це зовсім не означає, що боротьба не буде запеклою. У неї можуть втрутитися також й інші кандидати, адже ставки у грі за перемогу є значними.
Юрій Банахевич, Варшава
Перше фото: Beata Zawrzel/Reporter/East News