На Запорізькому напрямку артилеристи за допомогою установки «Партизан» вражають ворожі цілі на відстані 20 кілометрів
Степовий вітер робить свою справу, і, мабуть, кожна посадка в цих краях до кінця зими виглядає зовсім прозорою. Лише де-не-де видніється пожухле іржаве листя, що абсолютно не сприяє маскуванню.
Залишитися непомітним, не видати позицію, – одне з головних завдань будь-якого підрозділу в сучасній війні, коли з висоти польоту дрона видно все, як на долоні. За таких умов дуже вигідна артустановка «Партизан», що, ніби зламаний ясен, вписалася поміж дерев. За її допомогою на Запоріжжі працюють артилеристи 110 бригади ТрО.
«ЗНИЩУЄМО МІНОМЕТНІ ТОЧКИ, АРТИЛЕРІЮ, НАКРИВАЄМО ПОЗИЦІЇ ДРОННИКІВ ПРОТИВНИКА»
— По суті, це труба із радянського «Граду», яку наш ТрОшний умілець поклав на саморобний штатив, – відкинувши маскувальну сітку, знайомить нас із «Партизаном» командир розрахунку на позивний «Слон».
Одразу каже, що «нічого довго світити на вітрі», тож йдемо до бліндажа.
«Слон»
— Спочатку стріляли «на заборону». Це коли по нас щось важке прилітало, ми знаходили квадрат із ворожою «стволкою» і працювали з нашої труби по ньому, щоб налякати противника. Коли поруч прилітає, знаєш, різко меншає ентузіазму, щоби метушитися біля гармати. Пізніше облаштували приціл, відповідно, стріляємо швидше, наводимо точніше. Працюємо вже безпосередньо по цілях, – ділиться командир.
Обабіч стежки зустрічаємо одного з бійців, який ладнає підривники для ракет. Киває нам і далі займається своєю справою.
«Дилер» 
— Перший «Партизан», за чутками, застосували під час В'єтнамської війни як варіант реактивної артилерії, – продовжує розповідь «Слон» уже в бліндажі. – Тоді з «Граду» зняли трубу для ручного перенесення у гірській місцевості. За всієї простоти це, по суті, далекобійна зброя. Адже на 20 кілометрів не кожна «стволка» стріляє, не кожен снаряд долетить. І коли ми стоїмо за сім кілометрів від лінії боєзіткнення, 20 кілометрів – це чимало. Дуже комфортна річ для підтримки наших та придушення дальніх позицій противника. Плюс вона маленька, легко маскується, і навіть якщо її вразять, то можна відновити за кілька днів.
«Слон» каже, що ця зброя, як і будь-яка реактивна артилерія, не така точна, як ствольна.
— Велика «парусність» снаряда, різна швидкість вітру на різних висотах сильно впливають на точність стрільби. Але це компенсується великою площею ураження, копійчаною вартістю зброї, її мобільністю та можливістю замаскувати. Ну і сучасні ракети лягають досить передбачувано – вони набагато точніші за снаряди радянського виробництва, якими ми працювали раніше, – пояснює командир розрахунку.
— По яких цілях працюєте?
— Я можу й не знати, яка в мене ціль. Найчастіше працюємо по цифрах». Їх із контрольно-спостережного пункту дає командування. Заношу цифри до «Кропиви», мені цього вистачає. Знаю, що зараз веду вогонь не по передньому краю. Працюємо в глибину, знищуючи мінометні точки, артилерію, КСП, накриваємо позиції дронників нашими осколково-фугасними снарядами. Ось і все. Звичайно, коли ворог активізується, ми підключаємося і по передку.
— Роботи тепер багато?
— Зараз – ні, більш-менш активні дії закінчилися. Наступати ворог перестав, і на нашій ділянці триває позиційна боротьба. Близько місяця тому фронт був дуже активний, доводилося пахати, роба не висихала. Випускали до 15 ракет на день, – це дуже багато і небезпечно для нас. За такої інтенсивності легко засвітити позицію, – каже «Слон».
«ХОЧЕШ ПЕРЕМАГАТИ – РОЗВИВАЙСЯ, СТАВАЙ КРАЩИМ, РОЗУМНІШИМ, СИЛЬНІШИМ»
— А як ти став артилеристом? – продовжую розмову з командиром.
— На початку війни волонтерив, вивозив людей із окупованих уже Пологів, їздив в Оріхове та Кам'янське до військових, возив їм різне… Щодня мотався через блокпости, на одному з яких і дали повістку. І я пішов. Почав війну кулеметником, потім – СПГ-9, – у народі «Чобіт». Теж вважається малою артилерією, на якій працюють до чотирьох кілометрів. Дуже точна, до речі, зараза. Ну а тепер – «Партизан».
— Де навчався на артилериста?
— Та на війні і навчався. Часу на училища тут нема. Хочеш перемагати – розвивайся, ставай кращим, розумнішим, сильнішим. Насправді стріляти – не так уже й складно: потрібен трохи математичний склад розуму. Розуміння цифр, інтернет із ютубом замінюють курси, а щоб зрозуміти, як «Кропива» за тебе все рахує, достатньо й дня. Плюс поради досвідчених побратимів, і я – командир розрахунку. У підпорядкуванні – дві людини: нагорі «Дилер», – ви його бачили, – а на навідника його вивчив «Циган».
Питань щодо позивного «Цигана» не виникло. Він працював будівельником, воює сім місяців. Скромний, навіть сором'язливий роботяга, трохи шепелявить. У військо потрапив по мобілізації.
«Циган»
— Приїхали. Спитали: «Поїдеш?» – розповідає «Циган». – У мене два роки відстрочки було, проблеми зі слухом. Кажу: «Поїхали». Місяць навчання, копати, спати навчили, курити і без них умів. Ховатись не став: якщо всі ховатимуться, тоді нам усім хана, ми всі помремо. Страшно, ясна річ, але доводиться воювати. Вдома дружина, діти, мати… Що ж тепер вдієш…
— Ти ж навідник, від тебе багато що залежить. Коли точно навів та влучили, які емоції?
— У мене емоція одна – дуже мало. Потрібно більше! – зі злобою прошипів «Циган».
У завішані ковдрою двері заскочив «Дилер». Подивився на нас із пресофіцером з-під запітнілих окулярів і, усміхаючись, простягнув руку.
— А чому «Дилер»?
— Не знаю, командир на навчаннях сказав, що я тепер «Дилер», сперечатися не став.
— А як опинився на навчанні?
— Із військкомату приїхали додому, сказали, що треба актуалізувати дані. Вийшов у самих шортах, – було 2 серпня, – без телефона, без нічого. Далі – учебка, після неї міг потрапити куди завгодно, але опинився у 110-ці на рідному Запорізькому напрямку, другим номером в артилерійському розрахунку.
«Дилер»
«Дилер» 18 років відпрацював на Запоріжсталі. Каже, що сумує за заводом, та ні про що не шкодує. Воює із серпня 2024-го. Молодший брат «Дилера» – батько трьох дітей – наслідував його приклад і пішов добровольцем.
— Брата в учебці призначили комвзводу. Тепер до мене рветься. Так ним пишаюся, – усміхаючись, похвалився «Дилер». Його очі – на мокрому місці.
— Він у нас такий сентиментальний. Почує по рації, що хтось «трьохсотий» чи, не дай боже, «двохсотий», і хоч його не бачив, знав тільки за позивним з рації, стоїть – сльози струмком, – розповідає «Слон» про свого підопічного.
Усі помовчали.
ДВОХ «ПЛЮСІВ» ВИСТАЧИЛО, ЩОБ ВРАЗИТИ ЦІЛЬ
— «Слон», постріл, – розірвала рація незграбну паузу.
— Дві хвилини, «Слон» готовий, – каже командир.
Розрахунок вилітає нагору і по слизькому листю поспішає до «Партизана».
«Слон» на зв'язку з КСП та з планшетом із «Кропивою». «Другий номер» знімає маскувальну сітку, «Циган» тулить артилерійський квадрант (кутомір) на трубу і задирає її до неба. Отримує від «Слона» цифри та крутить приціл. «Дилер» засовує в трубу ракету. Я займаю зручну позицію для зйомки, але мене відганяють.
— Кеп, «Слон», постріл, – видає рація.
«Циган» замикає кінці дроту, і з «Партизана» з ревом, оповита полум'ям, вилітає ракета.
— Плюс, – відповідає по рації «Слон», підтверджуючи, що вистрілив.
Далі на контрольно-спостережному пункті відстежують точність прильоту, вносять корективи та передають нові цифри командиру розрахунку. «Дилер» заряджає наступну ракету. «Циган» вносить поправку на прицілі та ще раз замикає кінці. Цього разу не фотографую, дивлюся, як «Партизан» слухняно випльовує ракету, що несе смерть окупантам.
— Плюс, – повторює «Слон».
Двох «плюсів» вистачило, щоб вразити ціль. «Партизан» дбайливо закутують у маскувальну сітку і прикривають гілками. Ми п'ємо солдатський чай у бліндажі.
— Тепер хвилин сорок на вулицю не виходимо, зараз нас шукатимуть, – попереджає «Слон».
Він сидить мокрий, задоволений і втомлений. Третій рік на війні.
— Сподіваєшся на Трампа, що допоможе зупинити війну? – запитую командира.
— Я розумію, що одними військовими діями ворога нам не перемогти, – спокійно відповідає «Слон». – Потрібна політична міжнародна підтримка, економічний тиск на Росію. Не знаю, що робитиме ваш Трамп, а за себе скажу одне: не перестану витоптувати цю нечисть на своїй землі.
Дмитро Смольєнко
Фото автора