Як стрес, амбіції та непрочитані повідомлення перетворюють нормальних людей на нестерпних босів, і що робити, якщо цей бос — ви.
Якось непомітно ми опинилися у світі, де хамство стало вважатися ознакою ефективності. Сидячи в редакції чи спостерігаючи за метушнею ділового центру за вікном, я часто ловлю себе на думці: звідки взялося стільки дорослих, непогано одягнених людей, з якими категорично неможливо знаходитися в одній кімнаті?
Стенфордський професор Роберт Саттон присвятив цій темі добрий шматок життя. У своїй книжці «Як вижити серед мудаків» він опирається не лише на академічну науку, а й на вісім тисяч листів від людей, чия нервова система була перемелена їхнім керівництвом, клієнтами чи колегами.
Читаючи його висновки, я розумію одну просту річ: поки десь за межами нашої затишної офісної бульбашки люди щодня вирішують питання базового фізичного виживання, ми примудряємося створювати філіали пекла на рівному місці — просто через невміння нормально розмовляти одне з одним.
Синдром Стіва Джобса та інші виправдання
Є такий популярний корпоративний міф: щоб побудувати велику компанію, треба бути безжальним. Багато молодих (і не дуже) керівників чомусь вирішили, що якщо вони будуть кричати на підлеглих, знецінювати чужу працю і відповідати на листи о третій ночі, то завтра прокинуться Стівом Джобсом. Вони купують чорні водолазки, переймають звичку перебивати співрозмовника і гордо несуть своє хамство як прапор інноваційності.
Саттон виділяє кілька факторів, які запускають цю мутацію. Більшість із них — це банальна фізіологія та соціальна фізика.
По-перше, влада псує, особливо якщо вона впала на голову раптово. Чим вище людина підіймається, тим більше вона замикається на власних потребах і тим гірше зчитує емоції інших.
По-друге, параноя. На вершині ієрархії завжди холодно і самотньо, тому будь-який тямущий підлеглий починає здаватися загрозою, яку треба превентивно поставити на місце.
По-третє, великомученик. Людина, яка працює по вісімнадцять годин на добу і своїм виглядом (та їдкими коментарями) дає зрозуміти, що всі інші — просто ледарі, які паразитують на її геніальності. Додайте сюди хронічний недосип, нескінченний потік сповіщень у смартфоні, від якого неможливо відірватися навіть у туалеті, — і ось вам готовий рецепт перетворення вчорашнього приємного хлопця на класичного самодура.
Токсичність як застуда
Найгірше в цій ситуації те, що погана поведінка неймовірно заразна. Дослідження показують, що грубість передається в колективі як сезонний грип. Якщо ваш керівник — тиран, є величезний ризик, що ви почнете так само розмовляти з молодшим персоналом чи підрядниками просто тому, що психіка адаптується до середовища. Це такий собі ланцюг харчування, де негатив спускається зверху вниз, поки не розіб’ється об кур’єра чи баристу.
Колись група студентів-медиків, втомившись від знущань істеричних хірургів-викладачів, придумала чудовий ритуал. Щоп’ятниці в барі вони обирали «мудака тижня» серед свого керівництва, записуючи його витівки в окремий блокнот. Суть була не в тому, щоб просто поскаржитися, а в тому, щоб зафіксувати моделі поведінки, які вони самі пообіцяли ніколи не повторювати, коли стануть головними.
Сьогодні ті студенти — шановані лікарі. І, кажуть, блокнот спрацював.
Що з цим робити (якщо ви бос)
Якщо ви раптом запідозрили, що ваші співробітники замолкають, коли ви заходите в кабінет, не від поваги, а від тривоги, професор має кілька абсолютно приземлених міркувань.
Знайдіть своє дзеркало. Ми схильні прощати собі те, за що ненавидимо інших. Наш мозок геніально виправдовує будь-яку нашу грубість («я не кричав, я був емоційно залучений»). Кожному керівнику потрібна поруч людина — партнер, давній друг чи просто достатньо сміливий заступник, — яка зможе зачинити двері і спокійно сказати: «Сьогодні ти поводився як ідіот». І найважливіше — цю людину не можна за це звільняти.
Слідкуйте за своєю владою і смартфоном. Той факт, що ви платите людям зарплату, не робить вас автоматично найрозумнішою людиною в кімнаті. А постійна перевірка пошти під час розмови з живою людиною — це не ознака вашої затребуваності, це просто неповага.
Вчіться вибачатися. Без прес-секретарів і делегування. Якщо зірвалися — визнайте це особисто. Але пам’ятайте: якщо ви вибачаєтеся щотижня за одне й те саме, ваші вибачення нічого не варті.
Подорож у часі. Коли виникає бажання розмазати когось по стінці за кривий звіт, просто подумайте, як ви згадаєте цей епізод років через десять. Навряд чи на смертному одрі хтось шкодував, що був недостатньо різким зі своїм бухгалтером.
Що ж до Стіва Джобса, з якого ми почали, то його багаторічний соратник Ед Кетмелл якось зауважив цікаву деталь. Більшість біографів фокусуються на ранньому, нестерпному Джобсі. Але свій головний успіх, включаючи зліт Pixar та відродження Apple, він побудував лише після того, як його вигнали з його ж компанії. Він провів десять років у своєрідній пустелі поразок, змінився, став краще слухати і значно більше поважати людей. Схоже, навіть геніям доводиться вчитися не бути свинями, щоб залишити після себе щось дійсно значуще.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів Чи вірите ви, що велику компанію можна побудувати без токсичної жорсткості?
Вже проголосували 0 людей. Долучайтесь до обговорення.
🤝 Людяність понад усе 🔨 Результат вимагає жорсткості 🧐 Все індивідуально
☝️ Спочатку оберіть свою позицію
✏️ Написати коментар 📊 Карта думок 🤝 Людяність понад усе 0% 🔨 Результат вимагає жорсткості 0% 🧐 Все індивідуально 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі Спочатку нові ↕
Поки що немає коментарів. Будьте першим!