Фото: Сергей Козлов/KHARKIV Today 
6 червня через Печенізьку дамбу вийшли понад 1000 людей.
Волонтери врятували з окупації майже 3000 жителів Харківської області. 30 травня та 6 червня їм вдалося провести масштабну евакуацію, якій не завадили навіть обстріли — всі люди дісталися місця призначення живими та неушкодженими.
Підірваний шлюз через Печенізьку дамбу став для багатьох жителів Куп’янська, Великого Бурлука, Вовчанська та Ізюма дорогою життя з «русского міра». Завдяки об’єднаним зусиллям п’яти волонтерських організацій, керівників місцевих громад, поліції, військових, рятувальників та Червоного Хреста України на волю 30 травня вирвалося близько 1500 тисяч людей, а 6 червня — ще приблизно стільки ж. Часом для того, щоб урятувати людей, доводиться ризикувати життям.
Евакуація під обстрілами
До війни Печеніги були курортним селищем на березі водосховища, зараз це своєрідне чистилище між пеклом окупації та порятунком на підконтрольній Україні території. Половину селища, до греблі, контролюють ЗСУ, іншу частину — російська армія, у яких у заручниках опинилися жителі третини Харківської області.
Як виявилося, «залізну завісу» між двома світами можна пройти. З початку війни окремі люди виривалися з окупації на свій страх та ризик. 30 травня вдалася перша масштабна евакуація. Волонтерські організації Help me Kharkiv, «Незламний Харків», Eventroom, D20 Kharkiv, «Допомагаємо виїхати» об’єднали зусилля та вивезли приблизно 1500 чоловік. Людей з окупованих територій зібрали через канали у соцмережах та по «сарафанному радіо». До греблі вони добиралися самостійно, а вже звідти їх підхопили волонтери та відвезли до Харкова і Чугуєва.
Друга така операція була запланована на 6 червня, але мало не зірвалася.
«Нам уночі зателефонували військові і сказали, що їхати не можна, небезпечно. Але ми вже у всіх групах сповістили людей і розуміли, що вони все одно приїдуть. Люди чекали нас, хотіли поїхати, деякі намагалися виїхати понад місяць, робили другу, п’яту, десяту спробу», — розповів KHARKIV Today волонтер Євген Коляда.
Побоювання військових були не безпідставними. Коли частина людей вже сідала в автобуси на нашому боці, а ще частина переходила дамбу, почався артобстріл. Окупанти били саме по позиціях, де поліцейські та волонтери збирали дані тих, хто приїхав. Довелося терміново ховатися.
Раніше повідомляли: Понад 180 тисяч жителів Харківської області — внутрішні переселенці
«Молоді мами з немовлятами ховалися в окопах, наші військові закривали їх своїми спинами. Потім, коли ми вже сіли в автобуси, почало прилітати поряд з дамбою, де залишилися літні люди на візках, яких віз «Червоний Хрест», був заблокований міст. У цей момент ми вже від’їхали у безпечне місце”, — розповідає Євген.
На мосту залишалося приблизно 50 людей, зокрема волонтери. Коли артобстріл трохи вщух, два автобуси повернули, щоб їх забрати. На щастя, всі залишилися живими та неушкодженими. «Тільки обгоріли трохи на сонці», — жартують організатори операції.
Люди плачуть, коли чують українську мову
Волонтери досі не порахували, скільки людей їм вдалося вивезти у понеділок. Папери з даними людей загубилися, коли розпочався обстріл дамби. Частину врятованих з окупації відвезли до Харкова, інших — до Чугуєва. Більшість поїдуть жити до своїх родичів, ті, кому жити немає де, поки залишаться у санаторіях.
Бувають випадки, коли через деякий час люди повертаються додому, у Куп’янський, Чугуївський та Ізюмський райони. Загалом міст через дамбу служить порталом в обох напрямках.
Після дамби людей вивозили автобусами й автомобілями. Фото: Сергій Козлов/KHARKIV Today
«От учора одна жінка везла інсулін для людей, хворих на цукровий діабет. Пропускають волонтерів із продуктами харчування. Пропускають людей, які просто повертаються туди. Іноді буває таке, що літні люди, яких ми вивозимо, повертаються, бо там їхній дім», — каже Євген Коляда.
Харківські волонтери постійно підтримують зв’язок із волонтерами на окупованих територіях, з так званими гауляйтерами та російськими військовими не спілкуються. Ходять чутки, що останні організували справжній бізнес на виїзді людей за їхні блокпости. Докладно говорити про життя в окупації з тими, хто звідти виривається, часу немає через постійну небезпеку обстрілів: кілька хвилин на збір даних — і по автобусах.
Раніше повідомляли: Окупанти накопичують техніку в Ізюмі для нового наступу
«Коли люди опиняються на нашому боці, ми звертаємось до них українською мовою, вітаємося з ними. Багато хто просто починає плакати, коли чують рідну мову, все дуже емоційно — обіймають нас, медиків, наших військових», — розповіли волонтери.
Чи вдасться ще раз організувати таку евакуацію, наразі невідомо. Театр бойових дій змінюється, а з ним і настрій окупантів може змінитися.
Фото: Сергей Козлов/KHARKIV Today 
Фото: Сергей Козлов/KHARKIV Today 
Фото: Сергей Козлов/KHARKIV Today 
Фото: Сергей Козлов/KHARKIV Today 
Фото: Сергей Козлов/KHARKIV Today 
Фото: Сергей Козлов/KHARKIV Today 
Фото: Сергей Козлов/KHARKIV Today 
Фото: Сергей Козлов/KHARKIV Today ПопереднійНаступний