Під час повітряної тривоги ми можемо впіймати себе на моторошній думці, що чекаємо вибухів, а коли чуємо їх – ніби відчуваємо певне полегшення. Так само підсвідомо можемо романтизувати хвилини небезпеки, коли загроза минає – згадувати обстріли, час в укритті чи блекаути з певним теплом, і це лякає.
Забіжимо наперед, аби заспокоїти тих, кому ці відчуття теж знайомі: ви точно не збожеволіли і не стали жорстокими – так працюють захисні механізми нашої психіки (і це добре, що вони працюють).
Як і чому виникає ця гра нашого розуму, пояснює психологиня ЮНІСЕФ Україна Надія Браницька у матеріалі від Всеукраїнської програми ментального здоровʼя «Ти як?» за ініціативою Олени Зеленської