2021-2030. Нічого сірого під місяцем нема

У світлинах італійки Марчелли Джулії Пейс одвічний супутник Землі постає то червоним, то синім то фіолетовим

— Чи любите ви Місяць так, як люблю його я? – тривалий час допитувалася в учнів молодших класів італійська вчителька, а на дозвіллі – фотограф Марчелла Джулія Пейс (Marcella Giulia Pace; 1975). На педагогиню клас мало коли звертав увагу.

Проте вперта сицилійка не звикла здаватися, адже народилася вона в Рагузі (Ragusa) – одному з найбагатших міст Південної Італії, “місті мостів та бароко”, що корінними жителями називається “островом на Острові”. Аби роздмухати у дітей інтерес до природничих наук, наступні десять років Марчелла поклала на те, щоб відтворити 48 найрізноманітніших і найкрасивіших відтінків Місяця та західного сонця.

“Сонце і маяк”, Пунта Секка, провінція Рагуза

І тоді навіть не сицилійські школярики молодших класів, а серйозні американські дядьки звернули увагу на сеньору Пейс, і в середу, 11 листопада 2020 р. італійський астрофотограф-аматор отримала нагороду НАСА – “APOD” (“Astronomy Picture Of Тhe Day”; можете тут погортати), що не перший рік присуджується за кращу Астрономічну світлину дня.

Налаштуйтеся на Заломлення Місяця і… попливли в мінорі…

Одразу про зміст публікації… Деякі з нас, часто – стихійні візіонери, визначають вектор, за яким у горизонті 10-15 років зміниться масова професія. Принаймні це можна простежити на прикладі вчительки молодших класів, котра викладає нехай у дрібному селищі – Кортіна д’Ампеццо (Cortina d’Ampezzo), провінція Беллуно, регіон Венето, – але з яким космічним розмахом.

Валле-ді-Кадоре, провінція Беллуно, регіон Венето

* * *

Що, власне, ця русоволоса й повновида педагогиня ХХІ століття зробила?

Марчелла Джулія Пейс

Натомість як скімлити про те, що діти її у класі не слухають, а туплять у гаджети, Марчелла Джулія зробила те, про що тепер розповідає кожен девайс.

Що це було?

Цикл знімків під назвою “Кольори Місяця” (“I colori della Luna”), який наочно подає спіраль, утворену 24 місяцями різного кольору: від червоного до жовтого, від синього до фіолетового.

Чи було це легко?

Аби втілити задумане, вона використала наворочену фототехніку: “Nikon Coolpix P1000” (“суперзум” до Місяця і… назад”, – стверджує реклама), дзеркальна камера “Nikon D7100”, фокусний об’єктив “Sigma 150-600 мм” – і полювала за своєю космічною моделлю по цілій Італії – від південної Сицилії до північного регіону Венето.

Коли дивишся зроблене у монтажі, усе таким легким і зрозумілим здається…

* * *

Нащо це їй? Аби достукатися до дітей та дорослих, які голови від гаджетів не відривають. Особисто я, сидячи на першій парті, залюбки би послухав сеньйору Пейс.

Ось, прошу:

— По суті, кожен колір – це візуальний зв’язок Місяця з планетами, що забарвлюють супутник Землі у свій власний відтінок. Наприклад, сіро-блакитний Місяць – то Меркурій.

Тоді якого кольору справжній Місяць?

Це залежить від ночі.

За межами атмосфери Землі темний Місяць, що сяє відбитим сліпучим сонячним світлом, здебільшого здається чудово сірим з легким брунатним відтінком. Однак, якщо дивитися з атмосфери Землі, супутник виглядає по-іншому.

…Ось що саме унаочнюють фотороботи Марчелли Пейс: набір не можливих видимих ​​кольорів повного Місяця, а набір станів, у яких перебуває супутник Землі. Вони – наче наочна ілюстрація до давнього китайського прислів’я:

— Перед моїм вікном завжди один і той самий місяць. Але зацвітуть сливи – і місяць зовсім інший.

* * *

Слухаємо далі:

— Червоний або жовтий колір зазвичай вказує на Місяць, що стоїть біля небокраю. Там частина синього світла просто розсіяна химерним чином, пробиваючись крізь атмосферу Землі, іноді вкриту дрібним пилом. Місяць загадкового синього кольору зустрічається рідше і може вказувати на те, що бачимо ми його крізь атмосферу, забруднену пилом. Синій Місяць – це справа рук людини, а не Сонця.

Поки точно не беруся стверджувати, за яких умов виникає фіолетовий місяць – це достовірно не вивчена комбінація впливу кількох чинників. На останньому знімку в циклі “I colori della Luna” представлене повне місячне затемнення, що відбулося в липні 2018 р., коли Місяць у тіні Землі здавався тьмяно-червоним через світло, заломлене у повітрі навколо нашої планети.

Хочете теж пересісти за парту поближче?

* * *

Комуна Борка-ді-Кадоре

Як зрозуміти, що вчитель любить власний предмет?

Якщо він (або вона) до справи ставиться самовіддано, а головне – що педагогіка його (її) ремесло.

Народилася Марчелла Джулія Пейс у сицилійській Рагузі, що вважається найдинамічнішим містом італійського Півдня. Її батько працював на велику транснаціональну газовидобувну компанію «Eni S.p.A.». У першій половині 1980-х років, коли молодшій дочці минуло сім років, Марчелла відкрила для себе присілок із населенням 700 фермерів – Борка-ді-Кадоре (Borca di Cadore), провінція Беллуно, регіон Венето. Через це диво вже пройшла її старша сестра.

Наступні чотири роки школярка молодших класів раз-у-раз поверталася туди; ні, не у Венецію, а за 110 км від Венеції. Адже щоліта – мінімум два тижні – всі діти співробітників компанії “Eni” мали жити просто неба: у дощ – у наметах, уночі – у спальниках. Поряд височіють величні Доломітові Альпи, рахуючи знамениті піки Мармолада, Антелао, Тофана, а з-поміж місцевого населення можна зустріти румунів, українців, марокканців, албанців, китайців і навіть бразильців. А як іще ви допоможете племені молодому пізнати рідний край?

Комуна Борка-ді-Кадоре, провінція Беллуно, регіон Венето

Місцина настільки вразила уяву сицилійської дівчинки, що вона твердо вирішила:

— Я хочу приїхати і тут жити. Я вирішила це, мабуть, років в одинадцять…

Кидати слова на вітер вона не звикла. Нині Марчелла Джулія і справді мешкає буквально за кілька кілометрів від Борка-ді-Кадоре, а викладає в сусідньому містечку Кортіна д’Ампеццо… Відстань – максимум 15 км; чверть години на авто.

Кортіна д’Ампеццо, провінція Беллуно, регіон Венето

* * *

Інтерес італійської вчительки до астрономії взагалі й фотометеорів (світлове явище, що виникає в результаті відображення, заломлення, дифракції чи інтерференції світла сонця чи місяця) зокрема, згодом підштовхнув її до конкретних дій. І сеньйора Пейс, викладаючи у початковій школі гірськолижного курорту Кортіна д’Ампеццо, створила… науковий сайт та взялася системно поширювати візуальну інформацію. Тепер за цією адресою лежить понад 1000 світлин та відео фотометеорів. І це діється у містечку, де поза сезону мешкає не більше 6000 городян.

Але є там неймовірна небесна Марчелла, тобто “присвячена Марсу” – римському богу родючості, на честь якого назвали календарний місяць березень і який чомусь ототожнювався з грецьким богом… війни Аресом. Ще раз нагадаю молодим батькам: пильнуйте, даючи ім’я дитині, її долю ви до чогось схиляєте.

Гора Пелмо, 2015 р.

Очима ми читаємо знання та досвід інших людей, навіть якщо ті мовчать. І рідкісні знімки явищ, які спостерігалися по цілій Італії, – насамперед, у Гіблейських горах (Munti Ibblei), а також на Сільва-ді-Кадоре (Selva di Cadore), горі Доломітових Альп, – почали у Марчелли Пейс траплятися все частіше й частіше. Ландшафти, вибрані фотоаматором із величезної різноманітності орографічних, кліматичних денних та нічних яскравостей, поволі організувалися в ошатні колекції фотознімків. Врешті-решт, вони склалися у спектр двох світил – Сонця та Місяця, які спостерігаються на двох крайніх широтах Італії.

Це повий цикл. Як знаки Зодіака, як аркани Таро.
Як гексаграми.
Як Коло Свароже.

Сухресні промені, 2015 р.

* * *

Чого тільки не вдієш, щоб діти зацікавилися твою улюбленою астрономією…

Чи мало це далекі наслідки? Аякже.

У 2011 р. за інновації у шкільній педагогіці Міністерство державного управління Італії (Ministro della Pubblica Amministrazione) нагородило 36-річну вчительку молодших класів Марчеллу Джулію Пейс національною премією “Innovascuola” (“Інноваційна школа”).

Минуло трохи часу, і життя стрімко рвонуло до апогею. Сталося це тоді, коли у 2015 р. її світлина “Місяць та Антелао” (“Moon And Antelao”) потрапила до шорт-листа престижного міжнародного конкурсу “Астрономічний фотограф року” (“Astronomy Photographer Оf Тhe Year”) Королівського музею Гринвіча (Royal Museum Оf Greenwich), що в цілому світі обирає краще астрофото року.

“Місяць та Антелао”, 2015 р.

Знімок той також оздобив книжку “Астрономічний фотограф року 2015”, видану Королівською обсерваторією Гринвіча (Royal Observatory Оf Greenwich) у співпраці з BBC, фотографічним сайтом “Flickr” і британським видавництвом “Collins”. А ще – він надовго прикрасив фойє Астрономічної обсерваторії Гринвіча. Світлина “Місяць та Антелао” стала зображенням грудня у календарі Гринвічської астрономічної обсерваторії на 2017 р. Щоб було зрозумілим: Монте-Антелао – найвища гора (3263 м) східних Доломітових Альп, розташованих на Півночі Італії.

Ось тільки скажіть мені, що не мав рації сербський прозаїк Мілорад Павич (Милорад Павић; 1929-2009), коли написав:

— Душа – це Місяць. І вона має недоступний бік, який ніколи не побачиш із того місця, де перебуваєш.

* * *

Марчелла Пейс в експедиції

Не часто зустрінеш, аби хобі вчительки молодших класів викликало національний інтерес. Але у даному випадку це було саме так, коли у 2016 р. педагогиня виставила власні фотографії на персональній виставці у комуні Сан-Віто-ді-Кадоре, провінція Беллуно області Венеція. Експозиція представила більш як 100 світлин із усієї Італії. Ця подія, взагалі, стала на Апеннінському півострові першою виставкою, де демонструвалися відео фотометеорів.

Тим часом різнобічна діяльність “Присвяченої Марсу” із підвищення інтересу до вивчення природничих наук лише поглиблювалася та розширювалась. У наступні роки чимало знімків сицилійської вчительки молодших класів надрукували національні астрономічні часописи: “Colelum Astronomia”, “Nuovo Orione”, “Le Stelle”, “Focus”, міжнародні видання: “Astronomy Now”, “Sky” та “Telescope”. Окрім іншого, тепер її фото оздоблюють впливові науково-технічні веб-сайти: Spaceweather, USRA та NASA.

Але саме тут слід зазначити: сеньйора Марчелла зовсім не схожа на флюс, накачаний інтересом виключно до фотометеорів. Як сучасна молода мисткиня, вона, наприклад, зняла низку… відеокліпів для молодих італійських музикантів, а в 2011 р. працювала помічником режисера документального фільму “L’Ora di Spampinato” (“Година Спампінато”; так південноіталійською мовою називають коротунів; від “spampinato” – “відрізаний”, “обрізаний”), що розповів про долю сицилійського журналіста, кореспондента газети “Ora di Palermo” у Рагузі Джованні Спампінато, вбитого мафією у 1972 р.

Ось, для прикладу, ролик про екстремальне скелелазіння неформальної групи “Gruppo Arrampiko” у Рагузі (Рruvincia di Rausa); зйомки та монтаж – Марчелла Пейс.

* * *

Куди несуть її хвилі уяви та пристрасть захоплення, стало зрозумілим у 2016 р. Тоді раптом Марчелла Джулія задокументувала видимість Мальтійського архіпелагу… з сицилійської провінції Рагуза, із патріархальної південної провінції, де навіть метеостанції нема. У чім був найбільший прикол? Зважаючи на той факт, що відстань від Сицилії до Мальти – 370 км, як вона ЦЕ зафіксувала, одному Галілео Галілею відомо. “Nikon Coolpix P1000”? “Суперзум” до Місяця і… назад”?

Тим часом її фото та відео транслювалися на національному телебаченні Мальти, яке в інтерв’ю визнало роботи 40-річної італійської вчительки за перші історичні кадри Мальтійського архіпелагу, зроблені з Гібліан (читай: Гіблейських гір).

Мальтійська преса написала:

— Італійці мають пишатися своїм новим умоглядним мореплавцем, що, продовжуючи справу Амеріго Веспуччі, не пливе до Америки, аби відкрити нові землі, а здійснює відкриття силою власного розуму.

* * *

“Сонце і маяк”, Пунта Секка, провінція Рагуза

Зважаючи на міжнародний авторитет, у 2017 р. Марчеллу Пейс ввели до ради директорів Гіблейського центру астрономічних досліджень (Centro Ibleo Studi Astronomici, CISA), а від провінції Рагуза почали включати в делегації Союзу астрономів-любителів Італії (Unione Astrofili Italiani, UAI). Обидві організації мали за мету підтримувати активний інтерес до астрономії, сприяючи проведенню міжнародних конференцій із атмосферної оптики.

Тим часом увагу світової громадськості “Присвячена Марсу” сама, одноосібно до теми привернула, коли 4 вересні 2018 р. Національне управління з аеронавтики та дослідження космічного простору США (NASA) на власному сайті опублікувало її фото “Місяць за фонтаном лави” (“Moon Behind Lava Fountain”), що фіксувало захід Місяця на тлі активного вулкану Етна.

“Місяць за фонтаном лави” (“Moon Behind Lava Fountain”), 4 вересні 2018 р.

Переконаний, спеціалістів НАСА вразила винахідливість сицилійки. Адже за першого погляду на знімок виникало запитання: – “Що сталося з Місяцем?” Нічого, але щось насправді трапилося із… зображенням Місяця. Особливо – коли йдеться про колір. Дійсно, тепло від фонтану вулканічної лави на передньому плані зігріло та розбурхало повітря. Тому світло почало заломлюватися по-іншому, ніж зазвичай. Як наслідок, на фото утворився лавовий шлейф, у якому, здається, тане Місяць.

* * *

Поясню технічний секрет. Перший знімок Марчелла Джулія зробила, коли повний осетровий місяць – так американські індіанці колись називали серпневий повний місяць – сідав позаду гори Етна, вулкан якої саме вивергався з тиждень.

А ось фінальна світлина стала композицією… двох накладених зображень, зроблених одне за одним, за допомогою однієї й тієї самої камери та об’єктива. Перше фото було швидкою експозицією, щоб ухопити деталі Місяця, що заходить. Друге – зроблене за кілька хвилин після заходу Місяця, – зафіксувало деталі цівок лави.

“Етна і Місяць”, вересень 2018 р.

Пам’ятайте, із Землі ми бачимо Сонце, Місяць, планети та зірки лише такими, якими вони є через викривлення світла (!!!) у земній атмосфері. Це спотворення не тільки змінює зображення знайомих куль на незвичайні форми, але й може, часом несподівано, затримати на кілька хвилин сам захід Сонця та схід Місяця.

Ні-ні, на першу парту вже не пхайтеся, бо тут і так місця немає.

* * *

Наступного року італійський журнал “Nuovo Orione” (“Новий Оріон”) видав тематичний календар з авторськими світлинами Марчелли Пейс: 12 фотографій, які розповідали про небо Доломітових Альп та Гіблейських гір.

У студії “Radio Deejay”, 7 червня 2020 р.

Потім аматора покликали у вищу лігу, а її роботи фотометеорів із завидною регулярністю почали миготіти на найважливіших науково-технічних сайтах світу. Наприклад, до дня літнього сонцестояння 2019 р. НАСА опублікувало її фото “Аналема на заході сонця” (“Analemma al tramonto”), відібрану за дидактичну цінність та унікальність, виявлену під час створення.

“Аналема на заході сонця”, 2019 р.

Якщо ви також із астрономією не на короткій нозі, поясню: аналема (грец. “основа”, “фундамент”) – крива, що з’єднує послідовні положення центральної зірки планетної системи (у нашому випадку – Сонця) на небосхилі однієї з планет цієї системи (нашої Землі) – в один і той самий час доби протягом року.

Як це робиться, сеньора Марчелла вам зараз покаже…

Уявляєте, скільки часу було витрачено на цю світлину?

З однієї точки, упродовж року, сицилійська вчителька фотографувала Сонце кожні десять днів. Нащо? Якщо всі кадри додати разом, утвориться дивна ковінька у вигляді вісімки, що називається “лемніската”. Знаєте, учням молодших класів не поясниш, що таке плоска алгебраїчна крива порядку 2n, а ось наочну світлину покажеш – і дітям легше розтлумачувати, як по небу рухається Світило.

Коли дитина просить Місяць, більшість із нас дурять маля, показуючи йому (їй) місяць у тарілці з водою. “Присвячена Марсу” – з інших вчителів.

* * *

Тим часом Марчелла не вгавала. 31 травня 2020 р. її фотографії “Зеленого спалаху” (“Green flash”) на Сонці, Місяці та інших планетах, зроблені в Маріна-ді-Рагуза і Модіці, коли з’єдналися Венера та Меркурій, – знову стали Фотографією дня Національного управління з аеронавтики та дослідження космічного простору США.

Зелений спалах над морем

Про ту фантастичну роботу вона скромно розповідала італійському агентству “AGI”:

— Так, важко впіймати зелений сонячний промінь, уславлений Жулем Верном (мається на увазі роман “Зелений промінь”, “Le Rayon vert”, 1882. – О.Р.), а ще важче – зелений місячний. Проте узбережжя Гіблейських гір, що на південному сході Сицилії, пропонує одні з найкращих азимутальних експозицій для зйомки на заході сонця, хоча подібні явища тут можна спостерігати з меншою рідкістю, ніж будь-де. Якщо в раю і є зелений, то він може бути тільки такий, який, безсумнівно, є справжньою зеленою Надією!

Фотографії “Зеленого спалаху”, 31 травня 2020 р.

Якщо відкинути пафос, яким віє від сайту НАСА, замислимося: що цією невгамовною педагогинею рухає?
Слава? Гроші? Самореалізація?
Втеча від внутрішніх проблем у космічні висоти?

Важко сказати. Легше послухати:
— Мені здавна подобається передати іншим свою любов до спостережень за тим, що здається очевидним у природі, а отже, непоміченим. Мої фотографії – це, власне, знімки того, що у всіх стояло чи стоїть перед очима. Утім, більшості бракує зупинилися, щоб спостерігати за навколишнім світом, без зайвих відволікань.

* * *

Марчелла Пейс із мером

Здається, чи то космічне просвітництво, чи то галактична педагогіка її накрили з головою. Улітку 2020 р. Марчелла Пейс влаштувала одразу дві авторські фотовиставки-близнюки “Вертикальні погляди – кольори та геометрії неба” (“Sguardi in verticale – colori e geometrie del cielo”), – у Північній та Південній Італії, у сицилійському містечку Ізнелло та комуні Сан-Віто-ді-Кадоре, область Венеції.

Усе було по-домашньому – затишно і на відстані витягненої руки. Адже кількість мешканців ні в першому, ні в другому селищі не перевищувала… 2000. Проте місцеві діти та дорослі жадали дізнатися щось нове про астрономію, розглядаючи у п’яти залах 100 авторських світлин та відеороликів. Відкриваючи експозиції, вона пояснила відвідувачам:

— Мета виставки – показати, як удень і вночі небо дарує можливість милуватися кольорами та формами, що вислизають із нашої щоденної уваги, але які з’являються, щоб на мить ми зупинились і звернули увагу на те, що відбувається над нашими головами. Природа дарує людині грандіозні й майже небачені видовища.

Червневе сонцестояння, 19 червня 2020 р.

Шкільні уроки, особисті фотозйомки, громадські навантаження – усього цього лише більшало. А тут ще 26 вересня 2020 р. її світлина “Пари Місяця та синодичний місяць” (“Moon Pairs And The Synodic Month”; див. тут) НАСА знову назвало Фотографією дня, а 11 листопада 2020 р. світ побачив знамениті “Барви Місяця”, а тим часом сама Марчелла уже працювала над календарем “Сувора погода Європи” (“Severe Weather Europe”)… На 2021 р.

“Пари Місяця та синодичний місяць”, 26 вересня 2020 р.

Ні-ні-ні, усе у мене виходить якось похапцем.
Що значить “синодичний місяць”?
І чому тут ніхто це не пояснив?

Тому слухайте сеньйору Марчеллу:
— Якщо спостерігати Місяць щоночі, ви помітите, що його освітлена Сонцем частина поступово видозмінюється. Це так звані фази – від молодика до повного місяця і – знову до молодика. Такий місячний цикл, або синодичний місяць, триває 29,5 дня. Починаючи з лівого верхнього кадру і закінчуючи нижнім правим, у серпні 2019-го року сфоткані фази повного синодичного місяця. Знімки я робила із сицилійської Рагузи, це – на планеті Земля. Зображення місячних фаз показано у парах. Кожен кадр зіставлений з іншим зображенням, розділеним проміжком приблизно 15 днів, що приблизно складає половину синодичного місяця. Capisci? Усе зрозуміло?

“Місяць і параселена-близнючка”, грудень 2019 р.

* * *

Чим усе це може закінчитись у площині 10-15 років, я не скажу. Я – не візіонер. Але із космічною швидкістю Марчелла Пейс рухається невтомно, обертаючись власною орбітою, але втягуючи у свою аналему однодумців. І ось тому свіже підтвердження.

Професійно розвиваючись, італійська вчителька завжди поєднувала свою пристрасть до фотометеорів зі своїм основним фахом – педагогікою, спресовуючи у власні світлини максимум дидактики, інформативності та оригінальності. Хочеш осягнути те, що ще не створене, спрощуй і роби це доступним, а краще – масовим.

Послання з космосу – олива може прочитати

У сучасному світі один у полі не воїн. Навіть сподвижник-просвітник, бо потрібна команда. І така з легкої руки Марчелли Джулії рік тому сформувалася. “Pictores Caeli” (лат. “Художники неба”) – так назвали вони неформальну групу астрофотографів, котрі обмінюються ідеями та пропозиціями, взаємно опановують персональні технічні й мистецькі здобутки. Під спільним сертифікованих брендом легше створювати високоякісні фотороботи.

Поки що їх п’ятеро: Марчелла Джулія Пейс, Стефано Де Роза (Stefano De Rosa), Даріо Джанобіле (Dario Giannobile), Джорджія Хофер (Giorgia Hofer) та Алесія Скарсо (Alessia Scarso). Мету “Художники неба” поставили собі просту, але амбіційну: використовуючи методи фільтрації та пост-продакшну, робити сучасні фото та відео фотометеорів, тобто насичувати світ конкретними інтерпретаціями реальності, але діючи за протоколом: створений матеріал не змінює наукові дані.

Прочитавши цей допис, ви хіба не чуєте, як хтось гукає:
— Шостим будеш?

Олександр Рудяченко
Використані матеріали:  1,  2,  3,  4,  5,  6,  7,  8,  9,  10,  11,  12,  13,  14    

Источник

Оставьте первый комментарий

Оставить комментарий